Єдиний унікальний номер 727/3400/26
Номер провадження 2/725/934/26
08.04.2026 року м. Чернівці
Суддя Чернівецького районного суду м.Чернівців Федіна А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою, -
У березні 2026 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м.Чернівців з вище вказаним позовом та просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу за борговою розпискою в розмірі 70000 доларів США та судові витрати. Вказаний позов разом із заявою про забезпечення позову за правилами загальної підсудності передано для розгляду Чернівецькому районному суду м.Чернівців.
Так, у своїй заяві про забезпечення позову позивач просив накласти арешт на усе майно (в тому числі рухомого) ОСОБА_2 ; заборонити ОСОБА_2 виїзд за кордон до набрання рішенням законної сили у даній справі.
В обґрунтування вказаної заяви посилався на те, що відповідач зобов'язувався повернути позичені кошти в строк до квітня 2025 року, проте цього не зробив та на даний момент всіляко уникає спілкування з позивачем, змінив номер телефону. Оскільки відповідач є власником значної кількості нерухомого майна, вважає, що накладення арешту на таке майно буде співмірним з ціною позову та забезпечить виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Так, у відповідності до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи .
Відповідно до правовою позиції, сформованої у постанові КЦС ВС у справі № 308/8567/20 від 14 червня 2021 року, у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки вже потім вирішувати питання про забезпечення позову.
Як вбачається з роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.06.2006 року, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
З наданих позивачем доказів вбачається, що між сторонами дійсно існує спір, який випливає з договору позики, оформленого борговою розпискою.
Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як характер спору (майновий або немайновий), так і те чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення у дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовує суд, визначається його відповідністю вимогам, для забезпечення яких він вживається. Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Суд, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доходить до висновку про те, що заходи забезпечення, про які заявлено позивачем не можуть вважатися адекватними по відношенню до предмету спору та меті його застосування, зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про солідарне стягнення коштів, отриманих у позику в сумі 70000 доларів США та позивачем було подано заяву про забезпечення позову, яку він просив задовольнити та накласти арешт на все належне відповідачу майно, а саме: рухоме та нерухоме, проте, заявником не було конкретизовано на яке саме майно останній просить накласти арешт.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно відповідача ( в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення. У випадку подання позову про стягнення коштів очевидною є можливість відповідача в будь-який момент розпоряджатися своїм майном чи коштами, які знаходяться на його рахунках, що може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язане з наявністю у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які суд накладає для забезпечення позову про стягнення коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову та недостатності грошових коштів у боржника.
Однак, без чіткої ідентифікації майна, підтвердження того, що зазначене майно на відповідній правовій основі належить саме відповідачу та оцінки його вартості, суд не може належним чином оцінити ризики та підстави арешту, а також перевірити наявність законних підстав для такого арешту.
Окрім цього, у заяві про забезпечення позову не вказано наявність реальних ризиків істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду шляхом можливого відчуження належного йому майна.
Слід також зазначити, що з інформаційної з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 вбачається, що на частину належного йому нерухомого майна, зокрема нежитлових приміщень, вже зареєстровані обтяження, а доказів наявності у його власності рухомого майна матеріали справи не містять.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Зважаючи на викладене, суд доходить до висновку, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що заходи забезпечення позову, які просить обрати позивач є співмірними із заявленими вимогами та невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому, ним не конкретизовано майно на яке останній просить накласти арешт, а саме лише ціна позову не може бути єдиною підставою для накладення арешту на усе майно відповідача та обмеження права відповідача на вільний вибір місця проживання, а також вільного пересування, зокрема перетину кордону.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 149, 150, 151, 152, 153, 157, 258, 259, 260, 268, 353, 354, 355 ЦПК України, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на усе майно ОСОБА_2 та заборони виїзду за кордон - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її вручення до Чернівецького апеляційного суду .
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Федіна А. В.