Справа №589/3124/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Теміров Ч. М.
Номер провадження 33/816/445/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 126 КУпАП
Іменем України
03 березня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 589/3124/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23.07.2025, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126 КУпАП,
установив:
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову судді та ухвалити нову постанову, застосувавши до нього стягнення у виді попередження, оскільки суд не вправі застосувати позбавлення права керування т/з у разі, коли винна особа не мала такого права взагалі. Крім того, суд не в повній мірі встановив обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, не врахував відсутність майнової шкоди, а також не з'ясував інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постановою судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23.07.2025 ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, із позбавленням права керування т/з строком 5 років без оплатного вилучення т/з. Стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.
Згідно постанови судді, ОСОБА_4 02.07.2025 о 07 год. 19 хв. в м. Шостка Сумської області по вул. Депутатській, буд. 2, керував мопедом «Mustang МТ110-2», д. н. з. відсутній, без посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії «А», тобто не маючи права керування таким т/з, повторно протягом року, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду в установлений законом спосіб, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, будь-яких клопотань від нього до суду апеляційної інстанції не надходило, тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у його відсутність, оскільки це не суперечить вимогам ст. 268, 277-2 і 294 КУпАП і судовій практиці ЄСПЛ, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р (далі Конвенція), «…не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання; Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець…» (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany); «…заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання…» (рішення від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S. A. v. Spain); «…обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається на відповідні державні судові органи; розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору; нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції…» (рішення від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України»); «…саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні…» (рішення від 06.09.2007 у справі «Цихановський проти України», від 18.10.2007 у справі «Коновалов проти України»).
Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 378712 від 02.07.2025, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 , повторно, протягом року керував т/з, не маючи права керування таким видом т/з, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано та, окрім протоколу, об'єктивно підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:
- постановою поліцейського про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4585992 від 26.04.20025, згідно якої ОСОБА_4 раніше був притягнутий до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП (а. с. 3);
- довідкою ГУНП в Сумській області від 02.07.2025, згідно якої ОСОБА_4 посвідчення водія не отримував (а. с. 2);
- відеозаписами події правопорушення зі спеціальних технічних пристроїв поліцейських, якими зафіксований факт керування ОСОБА_4 т/з.
Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.
Диспозиція ч. 5 ст. 126 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та у постанові судді присутнє посилання на порушення ОСОБА_4 вимог п. 2.1а ПДР, згідно яких водій механічного т/з повинен мати при собі посвідчення водія на право керування т/з відповідної категорії, а відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених ч. 2-4 цієї статті (тобто, за: 1) керування т/з особою, яка не має права керування таким т/з, або передача керування т/з особі, яка не має права керування таким т/з; 2) керування т/з особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування т/з; 3) керування т/з особою, позбавленою права керування т/з).
Відповідно п. 2 Загальних положень Постанови КМУ № 340 від 08.05.1993 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (із змінами і доповненнями), особи допускаються до керування т/з за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування т/з відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування т/з. Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування т/з. Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування т/з діючих категорій, зазначених у ньому.
Необхідно зауважити, що саме Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3).
Так, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР), тому вимога поліцейських до ОСОБА_4 про зупинку т/з і пред'явити для перевірки посвідчення водія відповідає легітимній меті та завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП).
Керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов'язані з наданням, зупиненням та маневруванням т/з. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху (включаючи дотримання п. 2.1а ПДР) та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки.
Іншими словами, особі забороняється керувати т/з не маючи права керування таким т/з, тобто без посвідчення водія відповідної категорії, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує т/з, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання т/з є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти т/з та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що суд не вправі застосувати позбавлення права керування т/з у разі, коли винна особа не мала такого права взагалі, апеляційний суд вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення.
Так, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП), і особа може бути підданою заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 7 КУпАП).
Як було зазначено вище, диспозиція ч. 5 ст. 126 КУпАП саме і передбачає відповідальність за повторне протягом року керування т/з особою, яка не має права керування таким т/з. Тобто. стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України (ч. 1 ст. 33 КУпАП), а санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП як раз і передбачає накладення штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування т/з на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням т/з чи без такого.
Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування т/з як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати т/з навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, але фактично здійснювала керування т/з, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з наведеними вище положеннями КУпАП.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд не у повній мірі встановив обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, то апеляційний суд також вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення, зокрема згідно ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, але крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 (Глава 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку») КУпАП.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов'язків.
Належна правова процедура - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.
Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень на доказове значення отриманих даних чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суд повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Здійснене апеляційним судом дослідження зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_4 повторно протягом року керував т/з, не маючи права керування таким т/з, так як будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.
Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв'язку для доведення вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Постанову судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23.07.2025 відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову - без задоволення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов