Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
провадження №2/279/873/26
Справа № 279/72/26
26 березня 2026 року м.Коростень Житомирської області
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Гонцовською Л.В.., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу №279/72/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, зазначивши, що 31.08.2021 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено Договір № 103227410. Відповідно до договору сума кредиту становить 5000 грн., та проценти за користування кредитом 1875 грн. відповідно до п.1.5.2 договору. 30.11.2021 було укладено договір № 30-11-65 відповідно до якого ТОВ
"МІЛОАН" відступило на користь ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 103227410.
15.02.2023 було укладено договір № 15-02/23 відповідно до якого ТОВ
"ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" відступило на користь ТОВ "КАМПСІС ЛІГАЛ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 103227410.
11.05.2023 було укладено договір № 11-05/23 відповідно до якого ТОВ
"КАМПСІС ЛІГАЛ" відступило на користь ТОВ "ДЕБТ ФОРС" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 103227410.Таким чином, ТОВ «ДЕБТ ФОРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 103227410.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №103227410 від 31.08.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 43161.75 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 4850.00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 37361.75 грн.; заборгованість за комісіями - 950.00 грн..
Просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 43161,75 грн., судовий збір та витрати на правову допомогу.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому вказав, що позов визнає частково, оскільки доказів пролонгації строку кредитування, за які додатково нараховані ним проценти за користування кредитом позивачем не надано, а також сторони договору не передбачали сплату збільшених порвіняно із правилами ст.625 ЦК України процентів як міри відповідальності боржника-позичальника за прострочення грошового зобов'язання, з відповідача слід стягнути проценти за обумовлений сторонами строк кредитування, що становить 1800 грн.. Отже, стягненню підлягає 6875 грн. з розрахунку, 5000/2.5 %х15=1875+5000. Вимога щодо стягнення комісії у розмірі 950 грн. є безпідставною. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає, що стягненню підлягає сума 2000 грн..
Представником позивача подано відповідь на відзив в якому зазначено, що сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору. Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору. Позивачем було обґрунтовано правові підстави нарахування процентів на підставі погодженої сторонами пролонгації дії договору. В тому числі, зазначено, що сторони погодили, що в подальшому за користування кредитними коштами кредитором нараховуються відсотки за користування кредитом на весь період фактичного користування, в тому числі і у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання за ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. З дати відступлення Прав вимоги Фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів ( в тому числі за період користування коштами до моменту переходу прав за цим договором, якщо вони не були нараховані Клієнтом) за договорами фінансових послуг за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржниками грошових зобов'язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у Боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов'язань, відповідно до законодавства та умов Договорів фінансових послуг.
В тому числі, оскільки, Законом №1734-VIII прямо передбачено право банку (фінансової установи) встановлювати у кредитному договорі комісію, то умови п. 1.5.1 договору в частині нарахування такої комісії не є нікчемними відповідно до положень ч.1 та 2 ст. 11, ч.5 ст. 12 названого Закону, а розглядаються з точки зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину. Таким чином, враховуючи, вищевикладене, норми чинного законодавства та роз'яснення Верховного Суду незгода відповідача із комісією є помилковою та безпідставною . Виходячи з чого, вбачається, що стягувачем було правомірно та у відповідності до домовленостей між Сторонами, що викладені в даному Договорі, нараховано відсотки в межах дії даного Договору з урахуванням погоджених умов щодо строку договору та його пролонгації. Контррозрахунок, проведений представником відповідача, не відповідає всім погодженим умовами договору, отже є помилковим та недоведеним. Таким чином, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених Кредитором розрахунків. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Твердження представника Відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Отже, такі твердження є припущеннями. Просив задовльнити вимоги в повному обсязі. Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне: 31.08.2021 року між відповідачем та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір № 103227410, відповідно до якого: 1.1. Кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
1.2. Сума (загальний розмір) кредиту становить 5000 грн. у валюті: Українські гривні.
1.3. Кредит надається строком на 15 днів з 31.08.2021 (строк кредитування).
1.4. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 15.09.2021.
1.5. Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 2825 грн. в грошовому виразі та 5,409,714.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 7825 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
1.5.1. Комісія за надання кредиту: 950 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
1.5.2. Проценти за користування кредитом: 1875 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
1.7. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору.
Пролонгація вказаного у договорі строку кредитування може здійснюватися на пільгових умовах або на стандартних умовах (п.2.3. договору).
п. 2.3.1.1. договору, передбачає, що пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства tengo.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://tengo.ua/s/documents і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці нижче: Строк продовження, днів Максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 3 -3.00, 7- 5.00, 15 -10.00. Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору.
Виходячи із вказаного пункту, пролонгація строку кредитування на пільгових умовах є правом позичальника.
П. 2.3.1.2. договору передбачає, що пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах. 2.3.2. Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст.212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у: а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п.2.3.1.1Договору та розділу 6 Правил; 3 б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п.1.3, п.2.3.1.1, п.2.3.1.2. Договору. Після настання визначених в підпунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п.1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п.1.4, змінюються пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особистому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. У випадку розбіжностей між умовами кредитного договору, включаючи додатки 1,2 та оновленим графіком платежів, застосовуються умови визначені оновленим графіком.
Відповідач не оспорює факт отримання за цим договором грошових коштів у розмірі 5000 грн, а також погоджується із нарахованими процентами у межах строку кредитування визначених п. 1.3. договору, тобто нарахованими процентами за період 15 днів.
Окрім цього, факт перерахування кредитних коштів відповідачу 31.08.2021 року у розмірі 5000 грн. підтверджується квитанцією від 31.08.2021 року.
30.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу №30-11-65, яким ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» право вимоги, у тому числі до відповідача, за договором № 103227410 від 31.08.2021 року.
15.02.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги №15-02/2023, яким ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Кампсіс Фінанс» право вимоги, у тому числі до відповідача, за договором № 103227410 від 31.08.2021 року.
11.05.2023 між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» укладено договір відступлення права вимоги №11-05/23, яким ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило на користь ТОВ «Дебт Форс» право вимоги, у тому числі до відповідача, за договором № 103227410 від 31.08.2021 року.
Згідно представленого позивачем розрахунку заборгованості, загальний розмір боргу відповідача за договором № 103227410 від 31.08.2021 року становить 43161,75 грн., з яких 4850 грн. сума боргу за тілом кредиту, 37361,75 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги та нараховані відсотки 950 грн. комісії.
Згідно розрахунку відповідача, загальний розмір боргу відповідача за договором становить 6875 грн, з яких 5000 грн. сума боргу за тілом кредиту, 5 1875 грн.- заборгованість за нарахованими процентами за період з 31.08.2021 року по 15.09.2021 року.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (які сторонами вчиняються усно та виконуються повністю у момент їх вчинення). Частиною 1 ст. 626 ЦК України, передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦПК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені Законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Частиною 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Із положень ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» вбачається, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. За змістом ч. 11 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов'язання та інформація про інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено. В силу ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Згідно з ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію»). Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За положеннями ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору і вимог закону. Згідно приписів ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частин 1 та 2 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Згідно до частини 1 статті 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. Враховуючи, що позивачем доведено факт отримання відповідачем обумовленої суми позики, переказаної останньому на його банківську карту, а також факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язання щодо повернення позики та сплати процентів, набуття позивачем права вимоги до відповідача за вищевказаним договором позики, суд приходить до висновку, що заявлений позов є підставним та підлягає до задоволення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Разом з тим, суд не може погодитися з розміром нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за вищевказаним кредитним договором № 103227410 від 31.08.2021 року. Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до статті 251 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права. За умовами договору про надання споживчого кредиту № 103227410 від 31.08.2021 року сторони встановили строк кредитування 15 днів з 31.08.2021 року по 15.09.2021 року, процентна ставка 2,5 % за день, стандартна процентна ставка 5% в день. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту, за всіма договорами позики, матеріали справи не містять (в тому числі додаткових угод, нових графіків, тощо). Відтак, розмір відсотків відповідно до умов договору кредиту № 103227410 від 31.08.2021 року становить 1875 грн. за період з 31.08.2021 року по 15.09.2021 року, виходячи з розрахунку: 5000 грн (тіло кредиту) х 2,50 % (відсотки від фактичного залишку кредиту х 15 днів (строк позики).
При цьому, суд не може погодитися з законністю нарахування та стягнення додаткової комісії в сумі 1620 грн., оскільки вказана комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним в силу вимог ч.5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Наведений висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі №730/1100/15-ц, від 27 листопада 2019 року по справі №522/18855/16, від 19 лютого 2020 року по справі №756/8840/17-ц, які з огляду на вимоги ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Як встановлено ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком фінансової установи, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об'єктивно надаються позичальнику.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15. Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми в рахунок відшкодування за правничу допомогу, суд зазначає наступне. Статтею 133 ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України). Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України). На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничної допомоги №03/07-24 від 03.07.2024 року, заявкою на надання юридичної допомоги №84 від 03.11.2025 року. Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України". Також у постанові від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі (надання консультації, складення частково тотожних за змістом документів, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження), враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до розміру 4000,00 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, ст.ст.525, 526, 530, 549, 610-612, 628, 629, 638, 1048, 1050 ЦК України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" заборгованість за договором №103227410 від 31.08.2021 у загальному розмірі 6725 (шість тисяч сімсот двадцять п'ять) гривень, з яких 4850 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят) гривень заборгованість за тілом кредиту, та 1875 (одну тисячу вісімсот сімдесят п'ять) гривень заборгованість за нарахованими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 377 (триста сімдесят сім) гривень 43 копійки та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .
Сторони:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕБТ ФОРС", місце проживання: 02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, прим. 369, оф. 1, код ЄДРПОУ 43577608.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Волкова Н.Я.