7 квітня 2026 року м. Чернівці справа № 718/3129/25
провадження №22-ц/822/556/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.
секретар Паучек І.І.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 січня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на лікування дитини,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на лікування дитини.
Просила стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати пов'язані із лікуванням дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 110 183, 50 грн.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 січня 2026 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.
Клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про долучення доказів до справи задоволено - долучено до справи копію платіжної інструкції від 21.05.2025 року про перерахунок ОСОБА_4 20 050 грн.
Закрито підготовче провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на лікування дитини та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 10 годину 00 хвилин 25.02.2026 року в приміщені Кіцманського районного суду Чернівецької області, що розташований за адресою: вул. Незалежності, 48 м. Кіцмань Чернівецька область.
В судове засідання викликано сторін по справі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 січня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що ухвала суду не відповідає нормам процесуального права.
Посилається на те, що відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та безпосередньо бере участь в бойових діях.
Відповідач бажає особисто брати участь в судових засіданнях, мати можливість надати докази, пояснення, однак позбавлений такого права.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Маковійчук П.В., подав клопотання про зупинення провадження у справі, клопотання про приєднання до матеріалів справи платіжної інструкції від 21.05.2025 року про перерахунок ОСОБА_4 20 050 грн. та заяву про розгляд підготовчого судового засідання без участі сторони позивача.
В клопотанні про зупинення провадження у справі представник відповідача вказує на те, що на даний час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та безпосередньо бере участь у бойових діях. Відповідач бажає особисто брати участь в судових засіданнях по даній справі, мати можливість надавати докази, пояснення тощо, однак позбавлений такої можливості.
Рух справи
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З огляду на доводи та вимоги апеляційної скарги, предметом апеляційного перегляду є ухвала Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, яка не зазначена в ст. 353 ЦПК України
До основних засад судочинства належить, зокрема й забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
У Рішенні від 17 березня 2020 року № 5-р/2020 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що право на апеляційний перегляд справи, визначене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас цей конституційний припис не позбавив законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд під час розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті. Встановлені обмеження або заборона на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті, не можуть бути свавільними, а мають застосовуватися з легітимною метою, бути домірними (пропорційними) та обґрунтованими, не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.
Суть цього підходу полягає в такому:
1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об'єктами апеляційного оскарження;
2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);
3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено потребою судового захисту процесуальних прав та інтересів особи.
Тож ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист.
З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.
Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.
Водночас, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб).
Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України, є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку. Така позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року справа № 757/47946/19-ц, провадження № 14-37цс23.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що є підстави для апеляційного перегляду зазаченої ухвали в частині її оскарження.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Частиною першою статті 251 ЦПК України передбачено перелік обов'язкових підстав для зупинення провадження, який є вичерпним.
Відповідно до пункту 2 частини 1статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до пункту 2 частини 1статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини 1статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Процесуальний закон визначає обов'язок суду зупинити провадження у справі до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України, що є гарантією держави у забезпеченні процесуальних прав таких осіб.
Зупинення провадження по справі - це врегульоване законом й оформлене ухвалою суду тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, викликане наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії.
Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, і неодноразово продовженого, в Україні введено воєнний стан, який триває на момент розгляду цієї справи.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до статті 1 цього Закону, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 цього Закону визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17 і від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 виснував, що для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251ЦПК України необхідно надати докази перебування заявника у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій.
Вирішуючи питання про зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251ЦПК України у справі щодо аліментів на утримання дитини через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації
для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині, яка безпосередньо виконує бойові завдання із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф, що підтверджено Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2025 року №1504/9333 та Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2025 року №1504/2/12337.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року справа № 754/947/22, зазначила, що за нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
Водночас обов'язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Суд зобов'язаний за заявою військовослужбовця зупинити провадження в справі, незалежно від категорії спору.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 являється військовослужбовцем, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка переведена на воєнний стан та залучена до ведення бойових дій по відсічі збройної агресії рф, приймає участь у бойових діях у здійсненні заходів (виконує бойові завдання) із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, що підтверджується довідками, які містяться в матеріалах справи.
Дані обставини підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 , у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі: відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, вказівка пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є імперативною та визначає обов'язок суду, а не право зупинити провадження у справі.
Зазначеного суд першої інстанції не врахував, чим порушив норми процесуального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставою для часткового скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 січня 2026 року в частині відмови у зупиненні провадження скасувати і направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня її складення.
Судді І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.Н. Лисак