СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 1-кп/759/1017/26
ун. № 759/5489/26
06 квітня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві питання відповідності обвинувального акта у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12026105080000135 від 05.02.2026 відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, вимогам КПК України,
сторони кримінального провадження: прокурор - ОСОБА_4 , обвинувачений - ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 , потерпілий - ОСОБА_6 ,
У провадження Святошинського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт в кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12026105080000135 від 05.02.2026 відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
З метою належного судового розгляду обвинувального акта та забезпечення обвинуваченого права на захист, судом поставлено на обговорення учасників судового провадження питання щодо відповідності обвинувального акта вимогам КПК України.
Згідно ч. 3 ст. 382 КПК України суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне.
Під час підготовки справи до розгляду судом було вивчено обвинувальний акт та встановлено відсутність в ньому формулювання обвинувачення, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, у зв'язку з чим на обговорення учасників судового провадження поставлено питання щодо можливості повернення обвинувального акта прокурору.
Прокурор у судовому засіданні вважала, що по справі дотримані всі вимоги, передбачені ст. 291 КПК України та відсутні підстави для прийняття судового рішення про повернення обвинувального акта. Зазначила, що обвинувальний акт містить як виклад фактичних обставин, який починається зі слів «11.01.2026…», так і формулювання обвинувачення, яке викладено на аркуші 4 жирним шрифтом після слів "Таким чином". Додала, що вимоги, передбачені ст. 374 КПК України відносяться виключно до судового рішення у формі вироку.
Захисник у судовому засіданні вважав, що обвинувальний акт можливо розглядати.
Обвинувачений у судовому засіданні підтримав думку захисника.
Потерпілий у судовому засіданні поклався на розсуд суду.
Заслухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов наступних висновків.
З метою забезпечення завдань кримінального провадження, суд вважає, що думка учасників судового провадження в цьому питанні не є вирішальною.
Дослідивши обвинувальний акт, суд вважає, що він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, і виявлені недоліки не тільки не можуть бути усунуті в ході судового розгляду, а також будуть перешкоджати такому розгляду.
Пунктами 1-9 частини 2 статті 291 КПК України визначено перелік тих відомостей, які має містити обвинувальний акт. Зокрема, обвинувальний акт обов'язково повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п.5 ч.2 ст. 291 КПК України).
Згідно п.13) ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.
Перевіряючи відповідність обвинувального акта вимогам закону, суд враховує висновок, викладений у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16, відповідно до якого …закон вимагає обов'язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:
1) фактичних обставин кримінального правопорушення;
2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»);
3) формулювання обвинувачення.
При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
З аналізу вимог кримінального процесуального закону, зокрема п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, а також з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16, вбачається, що зазначені елементи є самостійними структурними складовими обвинувального акта, кожна з яких має власне змістовне навантаження та процесуальне значення. Такий підхід зумовлює необхідність їх належного, окремого та логічно послідовного викладення у тексті обвинувального акта.
З урахуванням наведеного та перевіряючи відповідність обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону, суд дійшов висновку, що прокурором направлено до суду обвинувальний акт, у якому виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правова кваліфікація та формулювання обвинувачення об'єднані в одному текстовому блоці під назвою «Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення» без їх належного розмежування.
Разом з тим, вищевказаний блок фактично містить лише виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та правову кваліфікацію, без чіткого формулювання обвинувачення.
Такий спосіб викладення обвинувального акта не забезпечує зрозумілого відокремлення фактичної моделі інкримінованого діяння від його правової оцінки та формули обвинувачення, що є обов'язковим, а тому унеможливлює належне сприйняття обвинуваченим як фактичної, так і юридичної суті пред'явленого обвинувачення.
Вказане не відповідає вимогам кримінального процесуального закону щодо структури та змісту обвинувального акта, а також суперечить положенням п. [а] ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.
Відповідно до пункту 52 рішення ЄСПЛ у справі "Shabelnik v. Ukraine", основна мета статті 6 Конвенції стосовно розгляду кримінальних справ в забезпеченні справедливого судового розгляду "судом" компетентним установити обґрунтованість "будь-якого кримінального обвинувачення".
Як зазначено у п. 42 рішення ЄСПЛ у справі "Deweer v. Belgium" поняття "кримінальне обвинувачення має автономний характер у тому смислі, що варто розуміти у відповідності до Конвенції, і воно є більщ змістовним.
Поняття обвинувачення має "автономне" значення; воно повинно розумітися в сенсі Конвенції, а не лише в контексті його значення в національному праві. Такий підхід неодноразово підтверджений у практиці ЄСПЛ, зокрема у п. 42 рішення у справі "Allen v. the UK", п. 65 рішення у справі "Salov v. Ukraine", а також у п. 30 рішенні у справі "Adolf v. Austria".
Згідно п.70 рішення ЄСПЛ у справі "Mepim v. Ukraine", ..."обвинувачення" відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції може бути визначено як "офіційне повідомлення, надане особі уповноваженими представниками влади, у підтвердження того, що вона вчинила злочин"...
У п.85 рішення ЄСПЛ у справі "Yaremenko v. Ukraine" зазначено, що спосіб застосування пункту 1 і пунтку 3 (с) статті 6 Конвенції на етапі досудового слідства залежить від особливостей відповідного провадження та обставин конкретної справи. Момент, з якого стаття 6 Конвенції застосовується в "кримінальних" справах, також залежить від обставин самої справи, оскільки провідне місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу "матеріально-правовій", а не "формальній" концепції "обвинувачення" у зазначенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Суд враховує, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ поняття «обвинувачення» має автономний характер у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та визначається не формальним його закріпленням у національному законодавстві, а змістовною сутністю (п. 42 рішення у справі Allen v. the United Kingdom, п. 65 рішення у справі Salov v. Ukraine, п. 30 рішення у справі Adolf v. Austria, п. 85 рішення у справі справі "Yaremenko v. Ukraine").
За таких обставин, особа повинна бути належним чином та зрозуміло поінформована про суть і зміст обвинувачення, що передбачає, зокрема, його належне формулювання. Водночас відсутність у обвинувальному акті самостійного та належного формулювання обвинувачення свідчить про невідповідність такого акта вимогам кримінального процесуального закону та унеможливлює забезпечення обвинуваченому ефективної реалізації права на захист, а також належне виконання судом своїх процесуальних обов'язків.
Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку суд зобов'язаний зазначити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Суд не погоджується з доводами прокурора про те, що положення статті 374 КПК України застосовуються виключно до судового рішення у формі вироку. Суд виходить з того, що обвинувальний акт повинен відповідати всім нормам кримінального процесуального законодавства. Відсутність у обвинувальному акті формулювання обвинувачення як такого унеможливлює належне виконання судом вимог статті 374 КПК України при ухваленні судового рішення.
Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 348 КПК України суд зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому суть пред'явленого обвинувачення, яке має бути чітким та зрозумілим для нього. Водночас наявність в обвинувальному акті лише викладу фактичних обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення, фактично зумовлює необхідність самостійного його визначення судом. Такий підхід виходить за межі повноважень суду, оскільки суд не правомочний створювати обвинувачення.
Разом із тим, суд критично оцінює позицію прокурора ОСОБА_4 щодо відповідності обвинувального акта вимогам КПК України та наявності в ньому трьох обов'язкових складових. Зокрема, обвинувальний акт в іншому кримінальному провадженні (справа ун. №759/11070/24) стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , затверджений та підписаний прокурором ОСОБА_4 , має зовсім іншу структуру, де виклад фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, правова кваліфікація кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення викладено окремо, що свідчить про непослідовність зайнятої процесуальної позиції прокурора.
Таким чином, обвинувальний акт у його нинішньому вигляді унеможливлює належне виконання судом вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у майбутньому під час ухвалення вироку, оскільки не містить чіткого формулювання обвинувачення.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вказані порушення перешкоджають судовому розгляду обвинувального акта та долучених до нього матеріалів, обвинувальний акт у даному вигляді не відповідає вимогам ст.291 КПК України, а також порушує право обвинуваченого на захист, що є безумовною підставою для повернення обвинувального акта прокурору.
При цьому, стороні обвинувачення необхідно звернути увагу, що положень, які би визначали строк, протягом якого після повернення судом обвинувального акта прокурору сторона обвинувачення має виправити недоліки обвинувального акта і звернутися до суду з виправленим обвинувальним актом чинний КПК України не містить. У той же час відповідно до частини 2 статті 113 КПК України будь-яка процесуальна дія має бути виконана без невиправданої затримки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 314, 291 КПК України, суд,
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026105080000135 від 05.02.2026 щодо ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України - повернути прокурору, як такий що не відповідає вимогам КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Святошинський районний суд міста Києва.
Ухвала набирає законної сили на наступний день після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1