СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 4-с/759/12/26
ун. № 381/3485/25
07 квітня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого - судді Журибеда О.М.,
за участі секретаря - Шило М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),-
У червні 2025 року скаржник ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просить визнати формулювання, використане державним виконавцем при винесенні оскаржуваних вимог і постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 «Відібрати у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути матері ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 незаконним; визнати незаконною та скасувати постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ (від 10.06.2025 ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2; визнати незаконною та скасувати постанову про залучення органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій ( від 10.06.2025 ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2; визнати незаконною та скасувати вимогу виконавця (без дати) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
В обґрунтування скарги посилається на те, що в провадженні Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 від 05.02.2025 року.
Зазначила, що вона категорично проти її відібрання від батька і самостійно визначає місце свого проживання разом з батьком у відповідності до ст. 29 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 160 Сімейного кодексу України, оскільки місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Однак в порушення вимог законодавства державним виконавцем було винесено постанову про залучення органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій від 10.06.2025 року, постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ від 10.06.2025 року, що прямо створює ризик застосування до неї примусу всупереч її волі.
На підставі викладеного просить скаргу задовольнити.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02.07.2025 року матеріали цивільної справи передано за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01.08.2025 року визнано дії скаржника ОСОБА_1 щодо подання декількох скарг на дії державного виконавця зловживанням процесуальними правами, скаргу повернуто.
Постановою Київського апеляційного суду від 17.11.2025 року скасовано ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 01.08.2025 року .
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16.12.2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді П'ятничук І.В. задоволено, відведено суддю.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 року визначено головуючого суддю Журибеда О.М.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконавчих дій до розгляду скарги відмовлено.
В судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 вимоги скарги підтримала, просила задоволньити з підстав зазначених у скарзі.
Заінтересована особа ОСОБА_2 та законний представник скаржника в судовому засіданні підтримав вимоги скарги, просив їх задовольнити.
В судове засідання заінтересована особа ОСОБА_3 не з'явилась, про дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, 30.03.2026 року подала заяву до суду про розгляд скарги за її відсутності, просила відмовити в задоволенні скарги, посилаючись на доводи зазначені в запереченнях.
Представник Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, заслухавши учасників процесу, вивчивши скаргу, дослідивши наявні у справі докази, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року у задоволенні основного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган Опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено частково.
Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 разом з батьком - ОСОБА_2 за місцем його фактичного проживання: АДРЕСА_1 .
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 разом з матір'ю ОСОБА_3 .
Відібрано у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_1 та повернуто її матері, ОСОБА_3 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишено без змін (провадження № 61-16996св24).
В провадженні Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження НОМЕР_3, на підставі виконавчого листа №759/14917/20.
Заступником начальника відділу Фастівського ВДВ у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) сформовано вимогу відповідно до якої, останній вимагає 25.06.2025 року о 11 год. 00 хв. сторонам виконавчого провадження бути присутніми за адресою: АДРЕСА_1 щодо виконання рішення суду про «Відібрати у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
19.06.2025 року заступником начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцовою К.М. винесено постанову у виконавчому провадженні НОМЕР_4 відкритому на підставі виконавчого листа №759/14917/20 виданого 31.01.2025 року про залучення працівників органів внутрішніх справ.
19.06.2025 року заступником начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністреств аюстиції (м. Київ) Кузнєцовою К.М. винесено постанову у виконавчому провадженні НОМЕР_4 відкритому на підставі виконавчого листа №759/14917/20 виданого 31.01.2025 року про залучення представників органу опіки та піклування для участі у проведенні виконавчих дій.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 31.07.2020 року ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 .
21.03.2025 року від ОСОБА_2 направив заяву до Фастівського ВДВС у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідно до якої, зазначив, що на підставі ч. 3 ст. 160 СК Укрваїни та ч. 2 ст. 29 ЦК України, його донька ОСОБА_1 категорично проти проживання з матір'ю та самостійно визначає своє місце проживання з батьком.
До вказаної вище заяви додано власноручно написану заяву ОСОБА_1 , в якій скаржник зазначила про свою волю проживати разом з батьком - ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Порядок виконання рішення про відібрання дитини, передбачений ст. 64 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 64 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець проводить виконавчі дії за обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування. За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу. У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Відповідно до частин першої та другої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Тобто право на звернення до суду особи, яка досягла 14-річного віку, з приводу відносин, у яких вони беруть особисту участь, прямо передбачене ст. 47 ЦПК України.
Таке право передбачене також ст.ст. 18, 152 СК України. Так, ч. 1 ст. 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Частинами 3, 4 ст. 152 СК України визначено, що дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Як встановлено судом, на момент винесення рішення суду від 18.03.2024 року у справі №759/14917/20 скаржник ОСОБА_1 не досягла 14 річного віку, однак при здійсненні примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа №759/14917/20 виданого 31.01.2025 року, останній виповнилось 14 років, що підтверджується копією свідоцтва.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Окремою думкою Київський апеляційний суд відносно постанови Київського апеляційного суду від 23.07.2025 року у справі №759/14917/20 зазначив наступне «Верховний Суд у постанові від 28 травня 2025 року у даній справі дійшов висновку, що відібрання дитини може бути механізмом виконання рішення про визначення місця проживання. Однак, цей висновок стосується випадків, коли дитина є малолітньою і не має права самостійно обирати своє місце проживання. Після досягнення 14 років дитина набуває особливої правосуб'єктності, яка дозволяє їй самостійно визначати своє місце проживання. Це положення закріплене у частині третій статті 160 Сімейного кодексу України та частині другій статті 29 Цивільного кодексу України. Таким чином, обов'язок «відібрати дитину» у батька та «повернути матері», хоча і був законним на момент ухвалення постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року (до досягнення дитиною 14 років), втрачає юридичну можливість примусового виконання після ІНФОРМАЦІЯ_4, коли дитині ОСОБА_1 виповнилося 14 років. Продовження примусового виконання такого рішення суперечить нормам закону, які надають дитині право вільного вибору».
Під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки, у даному випадку посадової особи державної виконавчої служби, пов'язана з невиконанням такою особою дій, які вона була зобов'язана вчинити в силу покладених на неї обов'язків та згідно з чинним законодавством України. Ухилення суб'єкта владних повноважень від вчинення дій, які він зобов'язаний вчинити у певних випадках, є бездіяльністю, протиправність її може мати місце лише у тому випадку, якщо внаслідок неї порушуються права, інтереси чи свободи інших осіб.
За положеннями ст. 451 ЦПК України суд має пересвідчитися у тому, чи були оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність виконавця прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця чи ні, та чи було при цьому порушене право заявника, або не було порушено.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Отже, державним виконавцем при винесені оскаржуваних постанов від 19.06.2025 року у виконавчому провадженні НОМЕР_5 та винесенні вимоги (без дати) у вказаному виконавчому провадженні, не враховано процесуальну ситуацію у даному виконавчому провадженні та не враховано заяву самої дитини, яка після досягнення 14 річного віку має цивільну процесуальну дієздатність, та всупереч її волі про самостійне визначення проживання останньої з батьком ОСОБА_2 , здійснив заходи примусового виконання рішень, у зв'язку з чим державним виконавцем порушено права ОСОБА_1 , як безпосереднього учасника у вказаних прововідносинах, а отже суд приходить то висновку про задоволення скарги в частині скасування постанов про залучення працівників органів внутрішніх справ від 19.06.2026 року, про залучення органу опіки та піклування для участі у проведенні виконавчих дій від 19.06.2026 року та вимоги (без дати) виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_3.
Також, суд наголошує, що не може відбуватись виконання судового рішення всупереч волі дитини та здійснення впливу на волевиявлення дитини є фактичним примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме як найкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Щодо вимоги про визнання формулювання, використаного державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов та вимозі у виконавчому провадженні НОМЕР_3 «Відібрати у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » незаконним, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Так, заступником начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцовою К.М. винесено вимогу та постанови від 19.06.2025 відповідно до виданого виконавчого листа №759/14917/20 від 31.01.2025 року, який у свою чергу виданий у відповідності до резолютивної частини Постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у справі №759/14917/20.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду скарги обставини неправомірності дій та рішень державного виконавця в частинні незаконного формулювання в оскаржуваних постановах та вимозі, не знайшли свого об'єктивного підтвердження, стороною скаржника не доведено достатніми доказами порушення прав ОСОБА_1 в цій частині, а відтак суд вважає, що в задоволенні скарги в цій частині слід відмовити.
Підсумовуючи викладене, скаргу ОСОБА_1 суд задовольняє частково, а саме в частині скасування оскаржуваних постанов та вимозі державного виконавця.
Керуючись ст.ст. 260, 261, 447-451 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити частково.
Скасувати постанову заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської обалсті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової Катерини Миколаївни про залучення працівників органів внутрішніх справ від 19.06.2025 року у виконавчому провадженні НОМЕР_3.
Скасувати постанову заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської обалсті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової Катерини Миколаївни про залучення органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій від 19.06.2025 року у виконавчому провадженні НОМЕР_3.
Скасувати вимогу заступника начальника відділу Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської обалсті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузнєцової Катерини Миколаївни (без дати) у виконавчому провадженні НОМЕР_3.
В іншій частині скарги відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Суддя О.М. Журибеда