Справа № 601/2858/25Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М.
Провадження № 22-ц/817/306/26 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
08 квітня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариста з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2025 року, ухвалене суддею Мочальською В.М. у цивільній справі за позовом Товариста з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У вересні 2025 року ТОВ "Діджи Фінанс" звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 102376405 від 11.03.2021 року у розмірі 64500 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту 15000 грн; заборгованість за відсотками 49500 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідач своїх зобов'язань за укладеними кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, права вимоги якої відступлені 23.06.2021 року на користь ТОВ "Діджи Фінанс" на підставі укладеного договору про відступлення прав вимоги №03Т.
Рішенням Кременецького районного суду від 19 грудня 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №102376405 від 11.03.2021 у розмірі 19 450,00 грн. В решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 732,29 грн. Стягнуто з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1917 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ "Діджи Фінанс" просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення відсотків понад первісний строк кредитування, оскільки не врахував умови кредитного договору щодо можливості автоматичного продовження строку користування кредитними коштами.
Договором передбачено механізм пролонгації строку кредитування на стандартних (базових) умовах у разі подальшого користування позичальником кредитом після спливу встановленого строку без необхідності вчинення ним будь-яких додаткових дій, а кожен день такого користування вважається новою датою повернення кредиту.
На думку позивача, у зв'язку з неповерненням кредиту у визначений договором строк позичальник фактично продовжив користування кредитними коштами, що відповідно до умов договору призвело до пролонгації строку кредитування на стандартних умовах до максимально можливого періоду - 60 днів, а тому проценти підлягали нарахуванню за загальний період 90 днів (30 днів первісного строку кредитування та 60 днів пролонгації за стандартною ставкою).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Дончак Д.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Доводи відзиву зводяться до того, що проценти за користування кредитом можуть нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, який за договором становив 30 днів. Жодних доказів пролонгації договору матеріали справи не містять, а сам факт неповернення кредиту у встановлений строк не свідчить про продовження строку кредитування, а лише про прострочення виконання зобов'язання.
У зв'язку з цим після спливу строку кредитування кредитор не має права нараховувати проценти за статтею 1048 ЦК України, а його права можуть бути захищені лише шляхом застосування наслідків прострочення, передбачених статтею 625 ЦК України.
Також відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо недопустимості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом, тому в іншій частині апеляційним судом не переглядається.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Обставини справи.
11.03.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № № 102376405 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, одноразового ідентифікатора, згідно з умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 15000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язувався повернути грошові кошти та сплатити проценти від суми позики відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі.
Договір підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором - V28965, що стверджується наявними даними в системі “Електронний суд».
Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, складеною ТОВ «Мілоан», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 64500 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту 15000 грн; заборгованість за відсотками 49500 грн, нарахованими за період з 12.03.2021 року до 09.06.2021 року включно. Як видно із вказаного розрахунку заборгованості, у період з 12.03.2021 року до 10.04.2021 року (30 днів) нараховано відсотки в сумі 4500 грн (1% від суми кредиту в день), а в період з 11.04.2021 року до 09.06.2021 року - 45000 грн (5 % в день).
Згідно з п.1.1 Договору кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п.1.2, п.1.3, п.1.4 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 15000 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 11.03.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом : 10.04.2021 року.
Проценти за користування кредитом: 4500 грн, які нараховуються за ставкою 1 % відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2 Договору).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідно до п.2.2.1 Договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору.
Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору (п.2.2.2 Договору).
Умовами п. п.2.3.1. договору була передбачена пролонгація, за змістом якої позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у.т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Згідно п. 2.3.1.2 Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Як вбачається з п.2.3.2. Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої (их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст.212 Цивільного кодексу України, і яка(i) полягає(ють) у:
а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах згідно п.2.3.1.1Договору та розділу 6 Правил;
б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п.2.3.1.1, п.2.3.1.2. Договору.
Після настання визначених в підпунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п.1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п.1.4, змінюються пропорційно строку пролонгації. Зміни умов договору разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що розміщується Кредитодавцем в особистому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення.
Додатком №1 до Договору є Графік платежів за Договором про споживчий кредит від 11.03.2021 року № 102376405.
Додатком №2 до Договору є Паспорт споживчого кредиту № 102376405.
На підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» умов кредитного договору та надання ОСОБА_1 кредиту у розмірі 15000 грн до позовної заяви долучено копію платіжного доручення № 25916389 від 11.03.2021 року, зі змісту якого видно, що 11.03.2021 року ТОВ«Мілоан» здійснило переказ коштів у розмірі 15000 грн грн на рахунок ОСОБА_1 № 516874*45, в призначенні платежу: кошти згідно договору 102376405.
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 20.11.2025 №20.1.0.0.0/7-251114/55443-БТ на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) та здійснено переказ коштів 11.03.2021 в сумі 15000.00 грн.
23.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимоги №03Т, за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належне право грошової вимоги до боржників, що вказані в реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 03Т від 23.06.2021 року ТОВ «Діджи Фінас» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №102376405 від 11.03.2021 року, укладеного з ТОВ «Мілоан» на суму 64500,00 грн, з яких: сума заборгованості за тілом 15000,00 грн, сума заборгованості за відсотками 49500,00 грн.
Також до договору про відступлення прав вимоги №03Т долучено копію платіжної інструкції про здійснення ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ТОВ «Мілоан» оплати за цим договором.
На підтвердження надіслання ОСОБА_1 досудової вимоги про погашення кредитної заборгованості до позовної заяви долучено копію відповідної вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» від 25.07.2025року.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відмовляючи у стягненні відсотків за період з 10.04.2021 року по 09.06.2021 року, суд першої інстанції виходив з того, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного сторонами строку кредитування, який відповідно до умов договору становив 30 днів - до 10.04.2021 року. Разом з тим, в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи не містять доказів щодо пролонгації строку кредитування відповідно до п.п.2.3.1.-2.3.1. Договору як і доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, передбачених п. 4.1. договору, а також відсутні відомості про часткову сплату заборгованості за кредитним договором. Суд констатував, що звертаючись до суду, підставою позову ТОВ «Діджи Фінанс» визначив саме несплату процентів за користування кредитом (згідно частини першої статті 1054 ЦК України), вимог про стягнення процентів на підставі частини другої статті 625 ЦК України, позивач не заявляв.
З таким висновком суду першої інстанції слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.
Як у кредитному договорі, так і у паспорті споживчого кредиту визначено, що строк кредитування становить 30 днів, а датою повернення кредиту є 10.04.2021 року.
Водночас позивач нарахував відсотки після спливу цього строку, посилаючись на умови договору щодо автоматичного продовження строку кредитування. Однак, колегія суддів виходить з того, що невиконання позичальником зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору - строку кредитування та розміру процентної ставки. Фактично застосування положень договору про так звану автопролонгацію призводить до нарахування процентів за іншою, значно більшою ставкою та за інший строк користування кредитом, ніж передбачено первісними умовами договору та графіком платежів, що за своєю правовою природою є наслідком порушення позичальником зобов'язання і фактично набуває характеру штрафних санкцій, а не плати за правомірне користування кредитом. За таких обставин підстави для нарахування відсотків після спливу погодженого сторонами строку кредитування відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що строк кредитування було автоматично продовжено на 60 днів у зв'язку з неповерненням кредиту, а тому проценти підлягали нарахуванню за весь період 90 днів, є безпідставними.
Посилання скаржника на положення договору щодо так званої автоматичної пролонгації суперечить природі договору споживчого кредитування та вимогам законодавства. Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування» будь-яка зміна істотних умов договору, зокрема строку повернення кредиту та розміру процентної ставки, потребує чітко вираженої та однозначної згоди споживача. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позичальник після спливу строку кредитування виявив волю на продовження строку дії договору на інших умовах, зокрема шляхом укладення додаткових угод, акцепту відповідної пропозиції кредитодавця або сплати платежів, які свідчили б про погодження пролонгації.
Сам по собі факт неповернення кредиту у встановлений строк не може розглядатися як волевиявлення позичальника на зміну умов договору та продовження строку користування кредитом, оскільки така інтерпретація фактично призводила б до односторонньої зміни кредитодавцем істотних умов договору, що є неприпустимим.
Крім того, позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів як плати за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України. Однак після спливу погодженого сторонами строку кредитування користування кредитними коштами не може вважатися правомірним, а тому підстав для нарахування таких процентів немає. Нарахування процентів за значно більшою ставкою після закінчення строку кредитування фактично має характер заходу відповідальності за порушення зобов'язання, проте вимоги про стягнення відповідальності за правилами статті 625 ЦК України позивачем не заявлялися.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що проценти можуть бути нараховані лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому підстав для їх стягнення за період після його спливу не було.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" - залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Постанову апеляційного суду складено 8 квітня 2026 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Костів О.З.