Справа № 594/445/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/102/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
08 квітня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
його захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тернопільського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №11-сс/817/102/26 за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Борщівського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
Ухвалою слідчого судді Борщівського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 , погоджене начальником Борщівського відділу Чортківської окружної прокуратури ОСОБА_6 , задоволено, застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів і визначено заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень, з покладенням у випадку внесення застави на підозрюваного ОСОБА_7 обов'язків передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись із рішенням слідчого судді, захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати до підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний із позбавленням волі, а саме, цілодобовий домашній арешт, з покладенням передбачених законом обов'язків, у тому числі носіння електронного засобу контролю.
Обґрунтовує вимоги скарги тим, що у судовому засіданні беззаперечно прокурором не доведено того що до ОСОБА_7 неможливо застосувати менш суворі запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.
Вважає що оскаржувана ухвала не містить належного аналізу доказів обґрунтованості підозри та конкретних фактів, які б підтверджували існування будь-якого із ризиків, передбачених п.п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК.
Зазначає що слідчий суддя не взяв до уваги того що ОСОБА_7 під час досудового розслідування співпрацює зі слідством, в повному обсязі визнав пред'явлену підозру, добровільно повернув все викрадене ним майно, а також має міцні соціальні зв'язки, постійно проживає в с. Устя Чортківського району Тернопільської області, має на утриманні двох малолітніх дітей та є інвалідом третьої групи, що суттєво зменшує ймовірність ризиків переховування чи впливу на будь-кого.
Вважає, що застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є занадто суворим і на переконання сторони захисту до нього необхідно застосувати запобіжний захід не пов'язаного із обмеженням волі.
Заслухавши суддю-доповідача, підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу з мотивів, викладених у ній, прокурора, який щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційнх скарг, колегія суддів прийшла до наступних міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.
Згідно положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як встановив слідчий суддя, органом досудового розслідування здійснюється досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України, якого 28 березня 2026 року о 17.40 год. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - таємному викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану, поєднаному з проникненням в інше приміщення.
Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя вірно визнав доведеним наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також неможливість застосування до нього менш суворого запобіжного заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Так, слідчим суддею правильно визнано доведеним те, що підозрюваний ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, що зумовлено тим, що він підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено міра покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років, а тому, усвідомлюючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення і міру покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, він може у будь-який час та спосіб переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а саме покинути стале місце проживання, оскільки останній протягом останніх двох років проживав за межами України, окрім цього, протягом останній трьох днів проживав не за місцем реєстрації в с. Устя Мельнице-Подільська ТГ Чортківського району, а у знайомого ОСОБА_10 в АДРЕСА_1 ; а також наявність ризику того, що підозрюваний ОСОБА_7 з метою уникнення від кримінальної відповідальності, у будь-який спосіб може впливати на свідка ОСОБА_10 , який є його знайомим та перебуває із ним у дружніх відносинах та свідка ОСОБА_11 , так як обізнаний із її анкетними даними, у тому числі шляхом погроз або їх підкупу, взамін на дачу ними неповних або неправдивих показів чи їх зміни у даному кримінальному провадженні, що є важливим для досудового розслідування, так як останній візуально його бачив та із ним спілкувався;
Окрім того, слідчий суддя визнав доведеним ризик того, що ОСОБА_7 може вчиняти інші кримінальні правопорушення, так як останній неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, а також слідчим в судовому засіданні долучено витяг з ЄРДР номер кримінального провавдження №12026211120000051 від 28.03.2026, згідно якого внесено відомості про те, що ОСОБА_7 в ніч на 28.03.2026 проник на територію житлового господарства в АДРЕСА_2 звідки викрав велосипед вартістю 7000 грн, що належить ОСОБА_12 .
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного, слідчий суддя також врахував особу підозрюваного, його характеризуючі дані та спосіб вчинення злочину, та дійшов до висновку, що застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також для запобігання вищевказаних ризиків.
Колегія суддів вважає що слідчий суддя дотримався вимог закону при розгляді клопотання оскільки ухвала містить достатнє мотивування прийнятого рішення з посиланням на всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження .
При визначенні ОСОБА_7 альтернативи у вигляді застави, слідчий суддя поряд з положеннями ст. 182, 183 КПК України врахував практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, матеріальне становище підозрюваного, тяжкість правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , слідчий суддя визначив її у мінімальному розмірі, передбаченому ст.182 КПК України для тяжких злочинів -20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Перевіряючи доводи захисника щодо відсутності ризиків, визначених ст.177 КПК України, колегія суддів виходить з того що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, слід дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, у рішенні ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» справа № 31315/96 від 25 квітня 2020 року йдеться про те, що при прийнятті рішення про тримання особи під вартою суд визнав достатнім мотивуванням загрозу призначення заявникові відносно суворого покарання.
Окрім того, апеляційний суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Також колегія суддів приймає до уваги, що згідно практики ЄСПЛ, хоча тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тому, мотиви наведені в ухвалі слідчого судді щодо тяжкості покарання, яке загрожує підозрюваному у випадку визнання його винним у вчиненні злочину, як вагомі підстави застосування до підозрюваного вказаного запобіжного заходу, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.
Доводи апелянта щодо можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу слідчим суддею не заслуговують на увагу з огляду на підозру у скоєнні ОСОБА_7 тяжкого злочину, та дані про його особу, тому колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить належного контролю за поведінкою підозрюваного, зокрема, щодо унеможливлення його контакту з потерпілим та свідками або уникнення від подальших слідчих дій, тоді як характер пред'явленої підозри, обставини вчинення злочину свідчать про наявність реальних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які не можуть бути нівельовані застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Перевіряючи доводи захисника про співпрацю підозрюваного з органом досудового розслідування, наявність постійного місця проживання, міцні соціальні зв'язки підозрюваного, утримання ним двох малолітніх дітей та інвалідність третьої групи, колегія суддів виходить з того, що при визначенні пропорційності втручання у права підозрюваного враховується рівень обгрунтованості підозри та висока ймовірність реалізації існуючих ризиків, що виправдовує більш суворе втручання в права людини та їх обмеження, надані із клопотанням матеріали доводять наявність правових підстав для обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси підозрюваного з метою забезпечення цілей кримінального провадження.
Отже, підстав для скасування оскаржуваної ухвали щодо ОСОБА_7 немає, в зв'язку з чим в задоволенні поданої захисником підозрюваного апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Борщівського районного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді