Номер провадження: 11-кп/813/1773/26
Справа № 498/2034/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах захисту обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Великомихайлівського районного суду Одеської області від 10.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.3 ст.332 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
На розгляді Великомихайлівського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №12025162390000184 від 19.02.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.3 ст.332 КК України.
Оскаржуваною ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 10.03.2026 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 08.05.2026 року, з визначенням застави у розмірі 70 (сімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 211960 (двісті одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят) гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду необґрунтована, з огляду на наступне:
- жодний ризик, передбачений ст. 177 КПК України, не доведений, свідки та потерпілі відсутні;
- обвинувачений ОСОБА_7 наразі немає доходу, а тому визначений розмір застави є для нього неспроможним, що порушує права останнього;
- суд належним чином не надав оцінки доводам сторони захисту, не розглянув і не проаналізував можливість застосування менш обтяжливого заходу забезпечення кримінального провадження стосовно обвинуваченого;
- обвинувачений пішов добровольцем служити в Збройні Сили України, що свідчить про його патріотичну позицію щодо оборони держави України та її кордонів, а також спростовує позицію сторони обвинувачення про те, що він мав намір переправити осіб за межі території України незаконно, оскільки факт захисту державних кордонів України обвинуваченим фактично виключає будь-який умисел останнього на такі незаконні дії, адже він став на захист таких кордонів.
На підставі цього, захисник ОСОБА_6 просить змінити розмір застави обвинуваченому ОСОБА_7 із 70 (сімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб на 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що буде відповідати вимогам п.2 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Водночас прокурор направив заяву, в якій просив розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, проти її задоволення заперечував.
Розгляд провадження проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки клопотання про забезпечення його участі захисником не заявлялось. Обвинувачений також не подавав клопотання про забезпечення його участі в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді Великомихайлівського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №12025162390000184 від 19.02.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.3 ст.332 КК України.
Ухвала суду першої інстанції оскаржена лише в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 а тому апеляційним судом не перевіряються підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як дослідження обвинувального акту, оскарженої ухвалу суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу та копії журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів та надання ним оцінки.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 за ч.3 ст.332 КК України.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.
Так, злочин, передбачений ч.2 ст.28 ч.3 ст.332 КК України, який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 , відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких.
Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі доведеності його вини, апеляційний суд вважає, що ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду продовжує існувати.
Крім того, апеляційний суд погоджується з наявністю ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що перебуваючи на свободі ОСОБА_7 матиме можливість здійснювати вплив на свідків, які під час досудового розслідування надали викривальні показання відносно нього та інших обвинувачених у даному кримінальному провадженні.
При цьому, свідки ще не були допитані під час судового розгляду, а ч.4 ст.95 КПК передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Крім того, продовжує існувати ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що перебуваючи на свободі ОСОБА_7 може продовжити свою злочину діяльність пов'язану з незаконним переправлення осіб призовного віку через державний кордон України.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ризики, передбачені пунктами 1, 3 та 5 ч.1 ст.177 КПК на теперішній час не зменшились і продовжують існувати.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченому кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігатиме існуючим ризикам.
Враховуючи обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, який є непрацевлаштованим, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, колегія суддів вважає, що заявлені прокурором ризики не перестали існувати.
Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні не доведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів враховує посилання захисника на те, що обвинувачений пішов добровольцем служити в Збройні Сили України, що свідчить про його патріотичну позицію щодо оборони держави України та її кордонів, в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Що стосується доводів сторони захисту про необґрунтованість визначеного судом обвинуваченому розміру застави, колегія суддів враховує, що відповідно до положень ст.182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчинені тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, апеляційний суд враховує, що суд 1-ої інстанції визначив розмір застави, як альтернативний запобіжний захід у межі, передбаченій п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, отже не може бути визнаний непомірним.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що, враховуючи обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення в яком він обвинувачується, зокрема, обраний розмір застави зможе стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого, буде достатньою мірою гарантувати виконання ним покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам.
Колегія суддів зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки. Розміри застави, встановлені виключно з урахуванням майнового стану обвинувачених, та є достатніми для забезпечення їх явки у судове засідання.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 370, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Великомихайлівського районного суду Одеської області від 10.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.2 ст.28 ч.3 ст.332 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4