Номер провадження: 11-кп/813/1085/26
Справа № 517/573/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025163470000104 від 01.02.2025 року за апеляційною скаргою прокурора Хаджибейської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_9 на вирок Захарівського районного суду Одеської області від 06.08.2025 року щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Затишшя Фрунзівського району Одеської області, українця, громадянина України, неодруженого, із професійно-технічною освітою, офіційно не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України та, із застосуванням ст.69 КК України, йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, з позбавленням права займатися діяльністю та обіймати посади пов'язані з здійсненням охорони державного кордону України в органах державної влади та органах місцевого самоврядування строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання звільнений з випробуванням на іспитовий строк 3 (три) роки, з покладанням обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч. 1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок іспитового строку за вироком суду відраховується з 06.08.2025 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 01.04.2025 року до 06.08.2025 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили до ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Вироком вирішено питання стосовно речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_8 засуджений за те, що у невстановлений час та місці, з метою незаконного збагачення та отримання матеріальних благ шляхом вчинення корисливих умисних злочинів, спрямованих на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, він вступив у злочинну змову з невстановленою особою на ім'я ОСОБА_10 .
Відповідно до розробленого плану, з метою конспірації та унеможливлення викриття з боку правоохоронних органів, а також забезпечення систематичної незаконної діяльності на території Одеської області, усвідомлюючи, що реалізація злочинного плану, направленого на постійне, систематичне незаконне переправлення осіб через державний кордон України, потребує залучення інших осіб, які будуть об'єднанні загальною метою отримання незаконного прибутку та діяти відповідно до встановленого плану згідно вказівок невстановленої особи на ім'я ОСОБА_10 , не пізніше лютого 2025 року, залучив в якості водія ОСОБА_8 , якому довів план злочинної діяльності, згідно якого роль невстановленої особи на ім'я ОСОБА_10 полягала у пошуку осіб, які бажають незаконно перетнути державний кордон України та надає їм географічні координати куди їм треба добратись, а ОСОБА_8 в свою чергу повинен їх забирати з вказаних географічних координатів та довозити до місця наближеного до Державного кордону України.
Так, 29.03.2025 року, з метою реалізації спільного злочинного плану, невстановлена особа на ім'я ОСОБА_10 , із застосуванням кросплатформової системи миттєвого обміну дзвінками «Телеграм» зв'язався з ОСОБА_11 . В ході телефонної розмови невстановлена особа на ім'я ОСОБА_10 , повідомила ОСОБА_11 про те, що має зв'язки та може організувати і здійснити його незаконне переправлення через державний кордон України до Республіки Молдови, за грошову винагороду.
У подальшому, невстановлена особа на ім'я ОСОБА_10 , з метою доведення свого умислу до кінця, в ході телефонних розмов, демонстрував свою обізнаність щодо різних способів незаконного перетину кордону, можливість усунення перешкод щодо незаконного перетину кордону через свої міцні зв'язки, надавав поради та вказівки щодо дій ОСОБА_11 в момент самого незаконного перетину державного кордону, за що ОСОБА_11 повинен буде заплатити грошові кошти в сумі 10000 доларів США після безпосереднього перетину державного кордону України та в'їзду на територію Республіки Молдови, на що ОСОБА_11 надав свою згоду.
29.03.2025 року, приблизно о 10 год. 45 хв., невстановлена особа на ім'я ОСОБА_10 , із застосуванням кросплатформової системи миттєвого обміну дзвінками «Телеграм» повідомив ОСОБА_11 , що йому необхідно прибути до BBQ Smoker grill, розташованого по АДРЕСА_2 та скинути на банківську картку НОМЕР_1 завдаток у сумі 750 доларів США (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 29.03.2025 становило 31110 гривень).
Після цього, приблизно о 15 год 40 хв. цього ж дня, невстановлена особа на ім'я ОСОБА_10 , із застосуванням кросплатформової системи миттєвого обміну дзвінками «Телеграм» повідомив ОСОБА_11 , що йому необхідно сісти в автомобіль таксі моделі «Шкода», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не був обізнаний щодо кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, та який доставить його до с-ща Затишшя Роздільнянського району Одеської області, де далі його забере іншій водій, на що останній погодився. Приблизно о 18 год 10 хв ОСОБА_12 привіз ОСОБА_11 на вулицю Центральна в с-щі Затишшя Роздільнянського району Одеської області.
Далі, 29.03.2025 року, приблизно о 18 год. 30 хв., ОСОБА_8 діючи відповідно до плану злочинної діяльності, реалізуючи спільний злочинний умисел направлений на здійснення незаконного переправлення ОСОБА_11 через державний кордон України, під керівництвом невстановленої особи на ім'я ОСОБА_10 , на автомобілі «БМВ Х-5», чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_13 , 1962 року народження, прибув на вулицю Шевченка, за географічними координатами 47,33487° С, 29,86866° В, яка розташована у с-щі Затишшя Роздільнянського району Одеської області, де наказав ОСОБА_11 сісти на заднє пасажирське сидіння вказаного авто та одразу розпочав рух.
Під час руху в сторону с-ща Захарівка Роздільнянського району Одеської області ОСОБА_8 , продовжуючи реалізацію спільного із невстановленою в ході досудового розслідування особою на ім'я ОСОБА_10 злочинного умислу, доведення його до кінця щодо незаконного переправлення осіб через державний кордон України, з метою конспірації, оскільки попереду знаходився мобільний блок-пост Державної прикордонної служби України, висадив ОСОБА_11 за географічними координатами 47.368303239511896, 29.707979658344 та наказав сховатися у полі не доїжджаючи до села Нова Шибка Роздільнянського району Одеської області та чекати його поки не зміниться мобільний блок-пост Державної прикордонної служби України.
Надалі, о 22 год 55 хв, цього ж дня, ОСОБА_8 на автомобілі «БМВ Х-5» чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , повернувся у поле не доїжджаючи до села Нова Шибка Роздільнянського району Одеської області до місця де раніше він висадив ОСОБА_11 , та забравши останнього направились до місця, яке вказав невстановлена в ході досудового розслідування особа на ім'я ОСОБА_10 , а саме географічні координати 47.3603236, 29.6157009 у селі Василівка Роздільнянського району Одеської області, де до Державного кордону України який межує з Республікою Молдовою залишалось 2800 метрів.
Під час руху в ході розмови ОСОБА_8 надавав поради та вказівки щодо дій ОСОБА_11 в момент самого перетинання кордону, зазначив, що буде піший шлях перетину кордону поза межами державного пункту пропуску на території Одеської області, що межує з Республікою Молдови, з конкретним зазначенням послідовних дій та морального стану, щоб останній діяв відповідно до вказівок невстановленої особи на ім'я ОСОБА_10 , який буде з ним постійно на зв'язку, а також інші поради щодо незаконного перетину державного кордону України,
Надалі, приблизно о 23 год. 00 хв., ОСОБА_8 привіз ОСОБА_11 за географічними координатами 47.3603236, 29.6157009 у селі Василівка Роздільнянського району Одеської області, де до Державного кордону України, який межує з Республікою Молдовою, залишалось 2800 метрів, та висадив останнього для подальшого пішого незаконного перетину державного кордон України.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор Хаджибейської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію дій обвинуваченого та ступінь доведеності його вини, просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч.3 ст.332 КК України покарання, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, з позбавленням права займатися діяльністю та обіймати посади пов'язані з здійсненням охорони державного кордону України в органах державної влади та органах місцевого самоврядування строком на 2 (два) роки, з конфіскацією майна.
В іншій частині вирок суду просить залишити без змін.
Вимоги апеляційної скарги прокурор мотивує тим, що при призначенні покарання ОСОБА_8 , судом першої інстанції формально враховано тяжкість кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, не надано оцінки низці обставин, які мають значення для призначення законного та справедливого покарання, яке б відповідало вимогам ст.65 КК України.
Прокурор зазначає, що судом першої інстанції безпідставно враховано окремі обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також фактично враховано одні і ті самі обставини, що пом'якшують покарання, як для застосування ст.69, так і ст.75 КК України, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування судом першої інстанції закону, який не підлягав застосуванню ст.75 КК України. При цьому, суд не надав об'єктивної оцінки тяжкості злочину, ступеню його суспільної небезпеки, наслідкам та іншим обставинам справи.
Прокурор вказує, що ОСОБА_8 вчинив тяжкий умисний злочин за попередньо змовою з корисливих мотивів, в період дії воєнного стану, він діяв відповідно спільного умислу, раніше визначеної ролі та обстановки, що склалася. Те, що наслідки у виді незаконного перетину через державний кордон особою не настали, відбулось не у зв'язку з активними діями обвинуваченого, а внаслідок дії правоохоронних органів, що жодним чином не зменшує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину.
На думку прокурора, судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 не враховано, що останній вчинив тяжкий злочин з корисливих мотивів, а також не взято до уваги конкретні обставини справи, характер протиправних дій винуватого, а саме те, що ОСОБА_8 вчинив суспільне небезпечне діяння, спрямоване на незаконне переправлення осіб через державний кордон України з метою уникнення служби в лавах ЗСУ, що свідчить про його антисоціальну поведінку та підвищену суспільну небезпеку.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу; думку захисника та обвинуваченого, які заперечували проти її задоволення; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 , в суді першої інстанції, не заперечував фактичні обставини справи, повністю визнав свою провину в пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.332 КК України, не заперечував проти розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорює встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_8 у вчинені злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки місцевого суду про доведеність винуватості обвинуваченого за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_8 злочину не є предметом апеляційного розгляду.
Оцінюючи доводи прокурора про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_8 реального покарання у виді позбавлення волі із застосуванням лише положень ст.69 КК України, але без застосування положень ст.75 КК України, колегія суддів дійшла таких висновків.
Статтею 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно з ст.414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, місцевий суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, врахував усі обставини даної справи, в тому числі й тяжкість вчиненого злочину, який є тяжким, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, дані про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання та колишнього місця навчання. Крім того, місцевий суд взяв до уваги особисті, сімейні та інші обставини життя обвинуваченого, що підтверджено його показаннями та дослідженими доказами. Так, судом враховано, що обвинувачений виховувався в багатодітній сім'ї, разом з ними проживає його рідний дядько - ОСОБА_14 , який є інвалідом І групи з дитинства довічно та потребує сторонньої допомоги, в тому числі з боку обвинуваченого.
Про наявність щирого каяття обвинуваченого свідчать його показання в судових засіданнях місцевого та апеляційного судів відповідно до яких, обвинувачений не лише повідомив про всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, а й висловив щирий жаль щодо його вчинення, неодноразово повідомляв про усвідомлення неприпустимості та протиправності його дій, негативно оцінює вчинений ним злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання.
Місцевий суд обґрунтовано визнав обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, добровільний переказ коштів у сумі 80000 грн. на підтримку Збройних сил України, що свідчить про прояв громадянської позиції засудженого, а також вказує на про розуміння обвинуваченим, що внаслідок посягання на цілісність та недоторканість кордонів держави знижується в тому числі, її обороноздатність та можливість протистояти агресору і такими діями останній намагається усунути можливі негативні наслідки скоєного злочину.
Про активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення свідчить визнання обвинуваченим своєї винуватості протягом усього часу кримінального переслідування та дії обвинуваченого під час досудового розслідування, зокрема останній добровільно повідомив всі обставини вчинення злочину, добровільно видав грошові кошти та мобільний телефон, брав активну участь проведенні всіх слідчих дій, у тому числі в проведенні слідчого експерименту, що не заперечується стороною обвинувачення.
Врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та переконливого висновку про можливість призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, тобто нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, за якою його засуджено, та належним чином умотивував своє рішення.
Апеляційний суд вважає, що таке покарання відповідає тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Щодо можливості звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів дійшла таких висновків.
Так, відповідно до ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Апеляційний суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_8 під час досудового розслідування та судового розгляду повністю визнавав свою вину, співпрацював зі слідством та надавав правдиві та викривальні показання, не мав наміру ухилятися від відповідальності.
Вирішуючи питання про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд першої інстанції врахував вчинення обвинуваченим одного епізоду злочинного діяння, другорядну роль обвинуваченого у вчиненні злочину групою осіб, його співпрацю з правоохоронними органами з метою притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, взяв до уваги особу винного, який раніше не судимий, його молодий вік, сімейний та матеріальний стан, наявність на утриманні його сім'ї інваліда І групи з дитинства довічно, який потребує сторонньої допомоги, а також виключно позитивні характеристики за місцем його проживання та навчання, не перебування ОСОБА_8 на обліках у лікаря-нарколога та психіатра, усвідомлення на момент судового розгляду скоєного та його наслідків.
З урахуванням наведеного й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 можливе без його ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При прийнятті рішення щодо законності та справедливості призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів також враховує обставини, які встановлені на стадії апеляційного розгляду.
Зокрема колегією суддів встановлено, що завдяки усвідомленню ОСОБА_8 його протиправних дій та його активної добровільної співпраці із правоохоронними органами на стадії досудового розслідування не тільки в даному кримінальному провадженні, правоохоронними органами були виявлені та викриті військовослужбовці ДПС України, які причетні до інших протиправних дій пов'язаних із переправленням осіб призовного віку через державний кордон України, які не були предметом дослідження в кримінальному провадженні відносно обвинуваченого.
Так, у судовому засіданні апеляційного суду захисник та обвинувачений повідомили суду, що обвинувачений ОСОБА_8 є заявником у кримінальному провадженні №42025164110000174 від 10.10.2025 року за підозрою військовослужбовця Державної прикордонної служби України у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.3 ст.368 КК України. На підтвердження вказаних обставин сторона захисту надала суду копію листа начальника відділу внутрішньої та власної безпеки одного з прикордонних загонів ДПС України.
Із метою перевірки вказаної інформації, на запит апеляційного суду від 06.02.2026 року, з Другого слідчого відділу (з дислокацією в м.Одесі) ТУ ДБР, розташованого в м.Миколаєві надійшов лист за №16-05-7533 від 20.02.2026 року, з якого вбачається, що в кримінальному провадженні №42025164110000174 від 10.10.2025 року, за наявності зібраних доказів, зокрема завдяки показанням ОСОБА_8 , повідомлено про підозру військовослужбовцю одного з прикордонних загонів ДПС України у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Вказані обставини, на думку апеляційного суду, свідчать про дійсне реальне усвідомлення обвинуваченим його протиправних дій, за які він засуджений оскаржуваним вироком, а також беззаперечно доводять існування у обвинуваченого бажання на даний час та в майбутньому виправити ситуацію, зокрема особисто, у співпраці з правоохоронними органами, протидіяти аналогічним протиправним проявам інших осіб.
Колегія суддів вважає, що така позиція обвинуваченого ОСОБА_8 не може залишитись без позитивної оцінки суду при вирішенні питання щодо призначення покарання, зокрема шляхом застосування при призначенні покарання положень ст.75 КК України та надання можливості обвинуваченому дієво виправитись та довести суспільству факт усвідомлення вчиненого ним злочину.
Враховуючи наведене, на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, за відсутності обставин, які обтяжують покарання та відсутності тяжких наслідків, апеляційний суд приходить до висновку, що покарання, не пов'язане з ізоляцією обвинуваченого ОСОБА_8 від суспільства, із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України, буде відповідати положенням ст. 65 КК України та за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, тобто таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги прокурора, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржене судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора Хаджибейської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Захарівського районного суду Одеської області від 06.08.2025 року, яким ОСОБА_8 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4