Унікальний номер справи № 757/17848/23-ц Головуючий у суді першої інстанції -Янченко А.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4910/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
02 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2025 року та на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору,
У квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі відповідач) про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, 21.10.2021 року між позивачем та відповідачем укладено трудовий договір №618-2021, відповідно до пункту 1.3. якого позивача прийнято на посаду аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».
Наказом відповідача від 21.10.2021 №2691/ос позивача переведено на посаду аудитора Департаменту внутрішнього аудиту та контролю з 22.10.2021 до 21.10.2024.
Наказом відповідача від 01.04.2022 №389/ос призупинено дію трудового договору від 21.10.2021 №618-2021.
21.06.2022 позивач звернулась до адміністрації відповідача стосовно призупинення дії договору. Листом від 22.07.2022 №ЦУУ-11/110 відповідачем було надано відповідь на звернення позивача, в якому повідомлено, що можливість забезпечити її роботою відсутня.
На думку позивача, призупинення дії укладеного з нею трудового договору відбулося незаконно, а саме без наявності для цього законних підстав та з порушенням порядку, встановленого законом, що змусило її звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 09.05.2023 позовну заяву передано на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У березні 2024 року представником позивача було подано до суду заяву про зміну предмету позову разом з уточненої позовною заявою, в якій зазначено, що у процесі розгляду справи наказом (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» №1829/ос від 26.09.2023 позивача 28.09.2023 було звільнено з посади аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю у зв'язку з переведенням до виробничого підрозділу «Київське відділення» філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Укрзалізниця», а також припинено дію трудового договору від 21.10.2021 №618-2021.
У зв'язку з цим виникла необхідність в уточненні позовної вимоги щодо періоду стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу (час призупинення дії трудового договору). Крім того, відпала необхідність просити суд зобов'язати відповідача поновити з нею дію трудового договору з 01.04.2022.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2025 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Українська залізниця» від 01.04.2022 №389/ос в частині призупинення дії трудового договору від 21.10.2021 №618-2021 з 01.04.2022 з ОСОБА_1 , аудитором внутрішнім Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (час призупинення дії трудового договору) за період з 01.04.2022 по 28.09.2023 у сумі 820 992,90 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу призупинення дії трудового договору в межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6995,63 грн.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням та додатковим рішенням суду, відповідач АТ «Українська залізниця» подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2025 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення позову та відмовити у стягненні судових витрат.
Апеляційну скаргу на рішення обґрунтовує тим, що згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року №483/ос, у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що є наслідком втрати можливості повноцінно організувати процеси діяльності товариства через військову агресію російської федерації проти України та у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану, керуючись ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів, простій позивачки припинено та призупинено дію її трудового договору з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Водночас тимчасове переведення позивачки на іншу роботу було неможливим. Наведене додатково свідчить, що підставою для призупинення дії трудового договору стала абсолютна неможливість надання АТ «Укрзалізниця» роботи позивачці, що в свою чергу, виключає можливість виконання нею роботи.
Вказує, що призупиненні дії трудових договорів стосувалося усіх працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».
Посилається на те, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованим та не відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ №100 від 08.01.1995.
У апеляційній скарзі на додаткове рішення посилається на те, що суд першої інстанції не врахував пропуск позивачкою строку на подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та відсутність заяви про поновлення такого строку.
Вказує, що суд не врахував при винесенні додаткового рішення заперечення відповідача, що є грубим порушенням судом принципів рівності, справедливості та змагальності сторін. Більше того, в додатковому рішенні судом не наведено жодного аргументу з приводу письмових заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення.
Зазначає, що у справі представником позивача не дотримано жодної умови подання доказів понесених витрат, а саме: не подано докази під час розгляду справи в суді першої інстанції; не зроблено заяву під час розгляду справи в суді першої інстанції про подання доказів після ухвалення рішення.
У відзиві на апеляційні скарги позивачка ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення та додаткове рішення суду є законними і обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.
В судовому засіданні в апеляційному суді взяли участь представник відповідача адвокат Килівник Р.С., який підтримав апеляційні скарги, просив задовольнити її з викладених підстав. Представниця позивачки адвокат Голиця Т.І. у судовому засіданні просила апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу на додаткове рішення слід задовольнити частково з таких підстав.
Встановлено, що 21.10.2021 між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем укладено трудовий договір № 618-2021.
Відповідно до розділу 1 договору працівник приймається на посаду аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця». Працівник знаходиться у підпорядкуванні директора Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця». Працівнику, відповідно до статей 26 та 27 КЗпП України строк випробування не встановлюється. Працівник діє на підставі положення про структурний підрозділ, посадової інструкції та в межах повноважень, передбачених довіреністю (у разі видачі), іншими локальними актами Роботодавця та цим Договором. Працівник призначається відповідальним за напрям діяльності, визначений посадовою інструкцією, положенням про структурний підрозділ та іншими локальними актами Роботодавця, що регулюють діяльність Працівника на зазначеній в пункті 1.3 Договору посаді в АТ «Укрзалізниця».
Згідно з пунктом 7.1. цей Договір діє з 22.10.2021 до 21.10.2024 включно.
Пунктом 6.4. визначено, що цей Договір може бути достроково розірваний з підстав, передбачених законодавством України. Крім того, розділом 6 договору було визначено підстави для припинення цього трудового договору.
Наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» №2691/ос від 21.10.2021 позивачку переведено на посаду аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю з 22.10.2021 до 21.10.2024.
Актом простою від 24.02.2022 засвідчено, що у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану, що зумовлено військовою агресією Російської Федерації проти України, з 24.02.2022 зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24.02.2022 № Ц-42/6-В на підприємстві встановлено режим простою з 24.02.2022 до відміни для працівників апарату управління відповідно до додатка 1.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24.03.2022 № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24.02.2022 №Ц-42/6-В.
Так, згідно з додатком 1 позивачу встановлено режим простою 28.02.2022, з 01.03.2022 по 31.03.2022.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 №389/ос призупинено дії трудового договору від 21.10.2021 №618-2021 з позивачем, аудитором внутрішнім Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», з 01.04.2022 на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» до припинення або скасування воєнного стану в України.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 від 12 травня 2015 року № 389-VIII Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу 01 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Подібні висновки неодноразово висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема: від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження №61-292св23), від 28 лютого 2024 року у справі №465/3919/22 (провадження №61-17848св23, від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23 (провадження №61-7113св24), від 27 листопада 2024 року у справі №465/4855/23 (провадження №61-6755св24).
У постанові від 05 травня 2025 року у справі №758/4178/22 (провадження №61-6935сво24) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов правового висновку про те, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку з призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного наказу АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 №389/ос, призупиняючи дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач виходив з неможливості надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами) воєнного стану.
Однак, враховуючи посадові обов'язки аудитора, відповідач не довів та не зазначив, яким чином сам лише факт військової агресії впливає на можливість виконання позивачкою роботи, та відповідно відсутність такої у роботодавця.
Також відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів того, що на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору Департамент внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», в якому працювала позивачка, не здійснював свій основний вид діяльності.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наказ про призупинення дії трудового договору з позивачкою є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв'язку з військовою агресією проти України надати позивачці роботу, а останньою її виконувати не встановлено.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №757/17853/23-ц (провадження № 61-15654св24) за результатами розгляду подібної справи.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Особливістю призупинення дії трудового договору є вимушена необхідність тимчасово не виконувати роботу протягом періоду, який роботодавцем не оплачується та тривалість якого може бути значною. На переконання суду, зазначене, за своєю правовою природою, є фактичним відстороненням від роботи (позбавленням права виконувати роботу за плату) та вимушеним прогулом. При цьому, захист відповідного права особи іншим чином є неможливим.
Верховний Суд у своїх постановах від 15 вересня 2023 року у справі №161/7449/22 (провадження №61-735св23), від 31 січня 2024 року у справі №161/8196/22 (провадження №61-6897св23), від 28 лютого 2024 року у справі №465/3919/22 (провадження №61-17848св23), від 14 лютого 2024 року у справі №464/2944/23 (провадження №61-13092св23) неодноразово висловлював свою позицію щодо можливість застосувати положення частин першої, другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах.
Так, у КЗпП України відсутня норма права, яка б безпосередньо регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є саме застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням норми статті 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі (постанова Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №707/2954/23 (провадження №61-1336св25)).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Отже, для розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 беруться до уваги виплати за січень та лютий 2022 року, оскільки саме в ці місяці позивачу було нараховано заробітну плату як за два останні, що передували призупиненню дії трудового договору.
Відповідно до довідки АТ «Укрзалізниця» від 17.03.2025 №224 середньоденна заробітна плата позивача складає 2105,11 грн.
Позивач перебувала у вимушеному прогулі з 01.04.2022 по 28.09.2023.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону №2136-ІХ у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки». Таким чином, на час дії воєнного стану призупинено дію ст. ст. 71, 73 КЗпП України, що встановлюють офіційні святкові дні та дні, у які робота не проводиться, що в свою чергу, свідчить про відсутність святкових та неробочих днів під час воєнного стану.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня призупинення дії трудового договору 01.04.2022 до дня звільнення позивача з посади - 28.09.2023, у розмірі 820 992,90 грн, з розрахунку 2105,11 грн х 390 робочих днів.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Аналогічних висновків за подібних обставин справи дійшов Верховний Суд у постанові від 28 травня 2025 року по справі №757/173115/22-ц.
Доводи апеляційної скарги відповідача повторюють доводи його відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Разом з цим, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні з таких підстав.
Так, відповідно до частин 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (п.1 ст. 134 ЦПК України).
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків падання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та па підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою:,
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі з протилежною стороною). При цьому, норми статей 137. 141 ЦПК України спрямовані саме на захист прав та інтересів учасників судових процесів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість учасників отримати відшкодування понесених витрат, на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналізуючи зазначену норму процесуального права, слід дійти висновку про те, що для відшкодування витрат на правничу допомогу, заявником має бути вчинено дві обов'язкові дії, а саме, до закінчення судових дебатів зробити заяву про відшкодування судових витрат, а в подальшому, надати докази понесених витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, якщо такі докази не було подано під час розгляду справи
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачка надала копію договору про надання правової допомоги №24/цс від 30.03.2023; копію додаткової угоди №1 від 23.07.2025 до Договору про надання правової допомоги №24/цс від 30.03.2023; копію довіреності від 28.07.2020, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савенко І.В. за реєстровим №602; копію наказу директора Адвокатського бюро «Івана Хомича» від 24.05.2021 №5-К «Про переведення на посаду адвоката Голиці Т.І.»; копію наказу директора Адвокатського бюро «Івана Хомича» від 02.10.2024 №19/1-К «Про переведення на посаду адвоката Трофимчук К.О.»; копію акта прийому-передачі наданої правничої допомоги від 30.09.2025; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі №757/17848/23-ц; копію рахунок-фактури №1 від 30.03.2023; копію рахунок-фактури №81 від 13.03.2025; копію рахунок-фактури №93 від 20.05.2025; копію рахунок-фактури №103 від 23.07.2025; копію рахунок-фактури №110 від 22.09.2025; копію фільтрованої виписки за період з 01.01.2023 по 31.12.2023; копію фільтрованої виписки за період з 01.01.2025 по 29.09.2025; копію фільтрованої виписки за період з 01.01.2025 по 29.09.2025.
Із наданих ОСОБА_1 доказів встановлено, що загальна вартість наданих позивачу послуг становить 158 432,91гривень.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Верховний Суд у складі колегії суддів КГС в постанові від 01 серпня 2019 року по справі № 915/237/18 дійшов висновку, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості й верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, завищений щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, і не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04, п. 269).
Стягуючи понесені позивачкою витрати на правову допомогу, суд першої інстанції не урахував заперечень відповідача щодо співмірності цих витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Враховуючи вищевикладене та аналізуючи надані позивачкою докази в підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правничої допомоги, зважаючи на складність справи та обсяг виконаних робіт, наявну судову практику в аналогічних спорах, принципи співмірності та розумності судових витрат, заперечення відповідача щодо витрат, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, понесених позивачкою під час розгляду справи в суді першої інстанції до 20 000 грн.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду по суті заявлених вимог, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Додаткове рішення суду слід змінити, зменшивши судові витрати, що підлягають стягненню зі 100 000 грн до 20 000 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року змінити, зменшивши суму витрат, які стягнуто на правову допомогу до 20 000 (двадцяти тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 07 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома