08.04.26
22-ц/812/555/26
Справа № 489/1324/25 Головуючий у 1-й інстанції Соловйов О. В.
Провадження № 22ц/812/555/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
8 квітня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
із секретарем: Богуславською О. М.,
за участю: позивачки - ОСОБА_1 та її представниці - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
поданою від її імені адвокаткою Долговою Людмилою Григорівною,
на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 9 грудня 2025 року, постановлене під головуванням судді Соловйова О. В. у приміщенні суду у місті Снігурівка Миколаївської області, зі складанням повного судового рішення 10 грудня 2025 року, у справі
за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,
треті особи: Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району
Миколаївської міської ради,
Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району
Миколаївської міської ради,
Виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
про зміну місця проживання дитини,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свою представницю ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особа - Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району, Служба у справах дітей адміністрації Центрального району, який доповнила у липні 2025 року та просила змінити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на проживання разом із нею за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначала, що сторони є батьками малолітньої доньки ОСОБА_5 . Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 січня 2022 року місце проживання дитини визначено разом з батьком, оскільки мати на той час не мала власного житла та змоги утримувати дитину.
До того ж між сторонами укладено договір про визначення порядку спілкування матері з дитиною, який посвідчений директором ПП ЮФ «Лекс-Форт», але є нікчемним через недотримання форми договору та який позивачка, побоюючись агресії з боку відповідача, погодилась укласти.
Через погрози батька дитини позивачка не змогла вирішити питання проживання доньки, оскільки раніше зверталася до органів поліції з приводу сімейного насильства, але від своїх звернень відмовилася під тиском погроз відповідача, що заборонить бачити доньку.
Наразі позивачка уклала шлюб із ОСОБА_6 , який знайшов спільну мову з дитиною, є військовослужбовцем, має стабільний заробіток та забезпечений житлом, у якому проживає разом зі своїм батьком та позивачкою.
Сама позивачка отримує виплати, перебуваючи на обліку як безробітна, шкідливих звичок немає, на обліках не перебуває.
Зазначала, що дитина дуже любить свою матір та страждає від розлучення з нею.
В той же час проживаючи з відповідачем дитина часто залишається сама, що створює небезпеку для дитини, особливо під час воєнного стану.
Посилаючись на ці обставини, які викликані позитивними змінами в її житті, дії відповідача, який перешкоджав у спілкуванні позивачки зі спільною дитиною, не надавав згоди на побачення, а всі намагання врегулювати даний спір мирним шляхом призвели до конфліктів, просила суд змінити місце проживання дитини, визначивши його з нею.
Ухвалою судді Ленінського районного суду міста Миколаєва від 4 березня 2025 року справу передано до Баштанського районного суд Миколаївської області для розгляду за підсудністю.
Ухвалою судді Баштанського районного суду Миколаївської області від 8 квітня 2025 року справу передано на розгляд за підсудністю до Снігурівського районного суду Миколаївської області.
Ухвалою судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 17 квітня 2025 року справа прийнята до розгляду та за позовом відкрито провадження.
У відзиві на позовну заяву відповідач вважав її вимоги необґрунтованими, виходячи з того, що підстави для зміни місця проживання дитини відсутні, оскільки є рішення суду, за яким місце проживання доньки визначено разом з ним, і з цього часу матір дитини не виявляла бажання постійного спілкування з донькою. Навпаки, дитина знаходиться на повному його утриманні та вихованні, а позивачка не часто виділяла час для спілкування з нею. Крім того, позивачка, як і раніше є зареєстрованою за адресою місця проживання своїх батьків, але фактично проживає в квартирі, що належить на праві власності її чоловіку та його великої родини, не працює, знаходиться на утриманні чоловіка та має борги зі сплати аліментів.
За наведеного вважав, що позивачка не зможе створити належні умови для проживання доньки та її виховання і розвитку.
Твердження позивачки про перешкоджання відповідача в її спілкуванні з дитиною не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, як і її твердження, що вона відвідує дитячий садочок та батьківські збори. Навпаки згідно довідки з дитячого садочку, позивачка жодного разу там не з'являлась.
24 червня 2025 року Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради до суду надано висновок про недоцільність зміни та визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір'ю.
Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 3 вересня 2025 року частково задоволено клопотання представниці позивачки, ухвалено про витребування з відділення поліції №2 Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області копії матеріалів за заявою ОСОБА_7 та зобов'язано повідомити про результати розгляду цих заяв.
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 9 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що місце проживання дитини визначено із батьком, враховуючи її прихильність до батька та здійснення ним щоденного догляду за дитиною, а також бажання самої дитини залишитися на подальше проживання з батьком, таким чином послався на врахування найкращих інтересів дитини та відмовив у зміні місця проживання дитини та визначення його разом із матір'ю.
В апеляційній скарзі позивачка, діючи через свою представницю ОСОБА_2 , посилаючись на ухвалення рішення всупереч норм ЦПК України без надання належної оцінки доказам у справі, його невідповідність дійсним обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову.
У змісті скарги навела зміст оскаржуваного ними рішення та те, що суд неправильно виходив із наявності судового рішення про визначення місця проживання дитини з батьком та не врахував, що обставини, після ухвалення первісного рішення змінилися.
На думку позивачки та її представниці судом необґрунтовано не взято до уваги показання допитаних у суді свідків, які як знайома позивачки та її мати, підтвердили вчинення насилля відповідача над позивачкою під час їх спільного проживання. Тому дитина, продовжуючи проживати з тиранічним батьком, не отримує догляду в належному обсязі, оскільки відповідач не забезпечує повну гігієну доньки, не готує її до школи, та перешкоджає матері бачити дитину.
Крім того судом безпідставно не враховано негативні характеристики відповідача, як-то: наявність судимості; зняття дитини з реєстраційного обліку без дозволу матері; відсутності у власності житла; отримання невеликого щомісячного доходу, який не дозволяє сплачувати за оренду квартири та утримувати дитину; а також вчинення домашнього насилля відносно позивачки за час спільного проживання.
Не звернута увага суду на те, що у позивачки позитивно змінилися обставини у сімейному та фінансовому стані, а у відповідача, навпаки, погіршилися, внаслідок чого дитину для опитування судом привезли мати та сестра відповідача на міжміському транспорті, на відмінну від позивачки, яка приїхала з адвокатом на автомобілі і могла привезти з собою доньку.
В той же час напередодні опитування у суді батько купив дитині новий телефон і налаштував доньку проти матері, у зв'язку з чим дитина не хотіла спілкуватися з матір'ю до слухання справи та пояснила суду, що хоче далі проживати з батьком, а до матері ходити в гості. Психолог, яка була присутня при опитуванні теж бачила дитину один раз, внаслідок чого не могла об'єктивно оцінити відношення доньки до обох батьків.
Не врахована судом і протиправна поведінка батька, який перешкоджає матері у вільному спілкуванні з дитиною, часто залишає доньку вдома одну і йде на побачення з жінками, навіть увечері та під час військового стану.
В той же час позивачка веде добропорядний спосіб життя, має свою власну родину, житло та велике бажання бути постійно зі своєю донькою. Після спілкування з матір'ю, донька не завжди хоче повертатися до батька, який категорично не погоджується на те, щоб дитина залишилася з матір'ю, що створює величезну психологічну травму для дитини.
Посилаючись на ці обставини вважала, що судом безпідставно врахована позиція органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини разом із батьком, яка обґрунтована наявністю заборгованості з аліментів, і не враховано аргументи позивачки, оскільки саме в інтересах дитини кращим є визначення місця проживання з матір'ю, яка має можливість і достатньо часу для забезпечення догляду та підготовки дитини до школи та не залишатиме її вдома саму, як це робить батько.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Заперечив доводи позивачки про її необізнаність про розгляд справи про визначення місця проживання дитини Баштанським районним судом Миколаївської області, оскільки вона телефонувала йому з цього приводу та повідомляла, що не буде отримувати судові виклики та повістки.
Спростовував доводи позивачки щодо недостовірності наданих ним довідок в якості доказів в обґрунтування заперечень, оскільки на час подання довідки заборгованість за аліментами існувала та була погашена вже під час розгляду справи.
Також заперечив доводи щодо насильницького відібрання дитини та примушування до укладення договору про порядок спілкування із дитиною.
Критично відізвався до показів свідків, оскільки одна з них є подругою позивачки, інша - матір'ю, та які надали свідчення на її користь незалежно від фактичних обставин.
Зазначив, що самостійно вивіз дитину з деокупованої території та ніколи її не залякував примушуючи відмовитись від спілкування із матір'ю.
Додатково зазначив аргументи заперечень щодо позову, викладені у відзиві на позовну заяву щодо незабезпеченості позивачки житлом та відсутності доходів для утримування та виховання дитини.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.
За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Відповідно до частини 2 статті141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Частиною 2 статті 150 СК України передбачено, що, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із частиною 4 статті 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частинами 1, 2 статті 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
При вирішенні справи судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 листопада 2018 року та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с.11).
Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року шлюб укладений між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 22 квітня 2021 року (т. 1 а.с.10).
Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 січня 2022 року, яке набрало законної сили 22 лютого 2022 року, місце проживання малолітньої ОСОБА_8 визначено разом з батьком (т. 1 а.с.7-9). Окремо з матері дитини на користь відповідача стягнуто аліменти, які своєчасно нею тривалий час не сплачувалися (т.1 а.с.99, 201 ).
22 листопада 2023 року ОСОБА_3 на підставі ухваленого рішення звернувся до Тамаринського старостинського округу Снігурівської міської ради з заявою про реєстрацію його малолітньої доньки ОСОБА_8 за його зареєстрованим місцем проживання та зняття з попереднього місця реєстрації за адресою АДРЕСА_2 ( т. 1 а.с.195)
За сплином певного часу, без оскарження заочного рішення суду про визначення місця проживання доньки з батьком, як за встановленими обставинами, так і за вирішенням позовних вимог по суті, матір дитини ОСОБА_7 , яка змінила прізвище на ОСОБА_9 , у лютому 2025 року звернулась до суду із даним позовом про зміну та визначення місця проживання доньки ОСОБА_5 разом із нею, посилаючись на ті обставини, що її соціальне становище значно покращилось, а саме: вона одружилась із ОСОБА_6 , який є співвласником квартири АДРЕСА_3 , та зазначала, що в квартирі, яка складається із трьох кімнат, мешкають співвласник та батько її чоловіка, її чоловік та вона. При цьому ні її чоловік, ні його батько, яким належить по 1/5 частини квартири, не заперечують щодо постійного проживання доньки позивачки в їх квартирі (т. 1 а.с.13-16).
Також позивачка посилалась на ті обставини, що її чоловік працює, є військовослужбовцем, отримує достатнє грошове забезпечення, яке за період з січня 2024 року по квітень 2025 складало від 50 406 грн 20 коп. до 125 581 грн 45 коп., вона сама отримує соціальну допомогу як безробітна у розмірі 1 785 грн 72 коп., на час розгляду її позову сплатила борг за аліментами (т.1 а.с.99, 201) і наразі має можливість утримувати дитину (т. 1. а.с.19, 148, 149). Надала довідку що не зверталась за місцем проживання до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра ( т. 1 а.с.20).
Відповідач ОСОБА_3 мешкає в орендованій двокімнатній квартирі АДРЕСА_4 з вересня 2018 року та після розірвання шлюбу з позивачкою проживає у квартирі разом з донькою (т. 1 а.с.90-94).
ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем та за витребуваними місцевим судом відомостями про доходи за період з грудня 2022 року по жовтень 2024 року ним отримано двічі доходи у вигляді 6 600 грн. орендної плати за землю, 40 000 грн від продажу рухомого майна, успадковано чи отримано в дар майна на суму 963 776 грн 37 коп., тричі отримано 2 000 грн соціальних виплат, а також отримано додатково суми орендної плати за землю у розмірі 11 383 грн 87 коп., 13 333 грн 33 коп., 9 750 грн та 40 250 грн (т.1. а.с.205-206).
За психолого-педагогічною характеристикою дитини - дошкільняти, що надана до суду, визначено, що спільна дитина сторін виховується батьком, має чистий та охайний зовнішній вигляд, батько приводить та забирає дитину із садочка, відвідує батьківські збори, та інші заходи, цікавиться життям дитини (т. 1 а.с.97-98).
Також за змістом заключення про проведення на запит матері психологічного обстеження психоемоційного стану дитини ОСОБА_3 з'ясовано, що дитина розвивається адекватно до віку, має нормальний рівень емоційного та інтелектуального розвитку, на момент проведення обстеження порушень в поведінці не виявлено. Найвищий ступінь емоційної прихильності дитина відчуває до тітки ОСОБА_10 , яка фактично замінила їй матір. Відносини з батьком гарні і дитина звикла більше бути з ним, в той час як і відносини з матір'ю гарні і дитина любить бути з нею. Також рекомендовано визначити зміст та якість взаємодії між дитиною та матір'ю з можливістю проживання з матір'ю, та максимально оптимізувати спілкування в системі «мати-батько», для запобігання можливого невротичного розвитку особистості дитини (т.2 а.с.20).
В той же час, будучи опитаною в судовому засіданні у присутності психолога малолітня дитина ОСОБА_11 зазначила, що хоче жити з батьком та їздити до матері у гості. На питання суду відповіла, що батько завжди з нею вечорами, так як вона ще мала, не залишає її вдома, а тітка ОСОБА_10 приходить до них, коли вона хворіє, оскільки живе у селі, а так вона завжди з батьком. З батьком не свариться, а з матір'ю може посваритися, так як вона не хоче писати, а її мама вимагає. Мама вимагає і рано лягати спати, коли вона хоче з телефоном побути. До мами приїжджає на вихідні, на два дні. Вдома спить на своєму ліжку, яке стоїть біля татового, а у мами нема ліжка, так як вона спить зі своїм чоловіком, і якщо вона боїться то спить разом з ними (т. 2 а.с.86-89).
З наданими у суді поясненнями спільної дитини сторін узгоджуються письмові заперечення відповідача в частині виховання та перебування його сестри - «тітки ОСОБА_10 » з донькою ОСОБА_5 , за змістом яких відповідач тричі на тиждень забирає дитину із садочка та веде її до танцювального гуртка та двічі на тиждень його сестра - тітка ОСОБА_10 , після чого перебуває з нею вдома не більше години (т. 2 а.с.39).
За поясненнями позивачки, яка під час розгляду справи влаштувалася на роботу, остання пояснила суду, що задля належного виховання доньки підлаштує свій графік під графік дитини, так як працює з 8.00 до 14-15.00 години, в інший час з дитиною буде її чоловік-військовослужбовець, який проходить службу в нарядах та зараз лікується (т.2 а.с.67).
Втім, за змістом висновку виконавчого комітету Миколаївської міської ради як органу опіки та піклування вбачається, що не зважаючи на те, що наразі мати та батько мають рівні можливості утримувати, забезпечувати та виховувати дитину, зміна та визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю замість батька, визначеного раніше за рішення суду, є недоцільним, виходячи з найкращих інтересів дитини (т. 1 а.с.118-119).
Тому, враховуючи встановлені обставини справи, думку дитини та висновок органу опіки та піклування, судом першої інстанції відмовлено матері у зміні місця проживання доньки з місця проживання батька на місце проживання матері.
Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20, рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Тому, оспорюючи рішення суду, позивачка та її представниця посилалися на невідповідність висновку органу опіки та піклування обставинам справи, оскільки на їх думку він базувався виключно на наявності у матері заборгованості зі сплати аліментів, а також на проживання дитини з тиранічним батьком, який не приділяє дитині достатньо уваги, є раніше судимим та проявляв раніше насилля до матері дитини.
Між тим, усі наведені доводи враховані судом першої інстанції на підставі ретельно досліджених ним доказів та цим доводам дана аргументована оцінка з наведенням мотивів їх відхилення.
Тому, з огляду на надання судом першої інстанції достатніх мотивів відхилення аргументів позивачки, колегія суддів додатково хоче зауважити про наступне.
Зокрема, про те, що доводи позивачки та її представниці стосовно безпідставного неврахування судом негативних характеристик відповідача у вигляді судимості, проявів насилля до позивачки, що підтверджено її зверненнями до органів внутрішніх справ та показаннями свідків, допитаних у суді, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки: по-перше, притягнення відповідача до кримінальної відповідальності відбувалося задовго до реєстрації шлюбу з позивачкою та народження спільної дочки за вчинення злочину стосовно майна, а не насильства, та в силу положень статті 89 КК України (в редакції на час виконання вироку) строк погашення судимості відповідача сплив у жовтні 2012 року, внаслідок чого відповідно до закону він є особою, що немає судимості (т.1 а.с.151-152); по-друге, доказів звернення позивачки до органів внутрішніх справ стосовно застосування відповідачем до неї або дитини фізичного насильства немає, а є звернення 27 червня 2019 року про застосування відповідачем до позивачки психологічного насильства, внаслідок конфлікту подружжя на ґрунті розваг позивачки у кафе з одногрупницями та відповідачем, який сам доглядав вдома дитину, за наслідками розгляду якого судом закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 1732 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення (т.2 а.с.2-8, 84), тобто належні докази на підтвердження протиправної поведінки відповідача у виді застосування насильства до позивачки, а тим паче до спільної дитини, відсутні; по-третє, показання допитаних у суді свідків, а саме знайомої, з якою позивачка розважалася у кафе, після чого відбувся подружній конфлікт, та матері позивачки, не має підтвердження у виді належних та допустимих доказів, зокрема, повідомлень компетентних органів стосовно протиправної поведінки відповідача, а є по суті усними поясненнями зацікавлених у долі позивачки осіб та стосуються періоду спільного проживання подружжя, що завершився до вирішення питання у суді про визначення місця проживання дитини; і в-четвертих, усі ці докази надані на з'ясування обставин, які були відомі сторонам на час ухвалення судом заочного рішення від 19 січня 2022 року, але за цими обставинами рішення суду не було переглянуто та оскаржено позивачкою в установленому порядку, а навпаки нею були вчинені дії на фактичне погодження проживання доньки з батьком та визначення своєї участі у вихованні дитини шляхом укладення письмового договору юридичною фірмою, укладення якого ініційоване матір'ю дитини, внаслідок чого мотиви якими вона керувалася під час визначення свого порядку участі для суду значення не мають.
Таким чином докази про протиправну поведінку батька дитини, які були б підставою для зміни визначеного судом місця проживання дитини, у справі відсутні та позивачкою і її представницею до суду не надано. Навпаки, висловлювання та аргументація тиранічного образу батька дитини, що наведена у змісті апеляційної скарги, не лише не узгоджується з усіма наданими сторонами доказами у справі відповідно до статті 83 ЦПК України, а ще і суперечить усім характеристикам, висновкам та заключенням, що надані компетентними органами та психологами до справи, в тому числі і особистим поясненням дитини, опитаної у суді. Тому за наслідками їх дослідження судом першої інстанції правильно встановлено, що батько турбується про доньку, здійснює її догляд та розвиток, не формує негативне сприйняття дитиною матері, внаслідок чого дитина є охайною, її розвиток відповідає віку, вона є контактною, спокійною, відверто розповідає про себе і близьких, має нормальний рівень емоційного та інтелектуального розвитку, відчуває внутрішній комфорт в спілкуванні зі своїми близькими та має гарні відносини з обома батьками.
За такого, слід виснувати, що образ батька-тирана або наявність у дитини великої психоемоційної травми під час проживання з батьком через неможливість проживання з матір'ю, які є доводами апеляційної скарги, є виключно особистим судженням позивачки, яке не ґрунтується на реальних обставинах справи, або пов'язано з викладенням представницею галасливих речень. Також слід звернути увагу, що при викладенні доводів апеляційної скарги позивачкою відокремлено визначення своєї родини від власної дитини, яка проживає з батьком (т.2 а.с.113).
Не є слушним і посилання на зняття дитини з реєстраційного обліку без дозволу матері за наявності судового рішення про визначення місця проживання дитини з батьком та відсутності у батька житла у власності за його відсутності і у матері.
Щодо недостатності доходу батька на відміну від матері, то ці твердження не відповідають відомостям про доходи, наданим до суду та витребуваним судом.
Доводи про перешкоджання відповідача позивачці у вільному спілкуванні та побаченнях з донькою не заслуговують на увагу, оскільки способи участі матері у вихованні доньки добровільно визначені сторонами та відповідають поясненням дитини про те, що у робочі дні вона проживає з батьком, а на вихідні перебуває у матері, та з огляду на відсутність звернення матері до органу опіки та піклування або служби у справах неповнолітніх стосовно наявності їй перешкод з боку батька у побаченнях з дитиною.
Тому місцевим судом під час вирішення спору щодо зміни та визначення місця проживання малолітньої дитини взято до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення та які свідчать про особисті якості батьків, рівні умови батьків з можливості створення дитині умов для виховання і розвитку, а також характеристики відносин, які склалися та існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною), а також враховано особисту думку дитини про бажання залишитися на постійне проживання з батьком і ходити в гості до матері, при висловлюванні якої впливу на дитину судом не встановлено.
З урахуванням вищезазначеного, а також беручи до уваги, що місце проживання спільної дитини визначено раніше судом з батьком та зважаючи на інтереси малолітньої дитини, її право на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на її виховання та обов'язком батьків діяти в інтересах дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність на даний час підстав для зміни та визначення місця проживання дитини з матір'ю, замість батька, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини та не призведе до її дискомфортного стану.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Стаття 8 Конвенції включає як право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, так і обов'язок національних органів влади вживати такі заходи. Зазначене застосовується не лише у справах, пов'язаних із обов'язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиття заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім'ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 року та у справі «Фуска проти Румунії» від 13 липня 2010 року).
Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року).
Презумпція рівності батьків у питанні виховання та спілкування з дітьми, а також права на проживання дитини з одним з батьків підтверджується на рівні ООН, що випливає з Декларації або прецедентної практики ЄСПЛ, а також відповідає позиції Ради Європи та більшості держав - членів Ради Європи.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
З огляду на викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що на даний час відсутні обставини та підстави для зміни та визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, оскільки подальше проживання дитини ОСОБА_8 з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню її інтересів, з огляду на можливість батька забезпечувати дитину та приділяти достатньо часу для її виховання.
Зазначене свідчить на користь якісного виконання батьком своїх обов'язків з виховання та утримання дитини, та відсутність необхідності змінювати визначене за рішенням суду, що набрало чинності та не оскаржувалось ОСОБА_1 .
При тому позивачкою до суду не надано переконливих доказів, що проживання доньки разом з нею буде найкраще відповідати інтересам дитини, а також не надано достатніх доказів зміни обставин свого життя, які б зумовили її можливість особисто виховувати та утримувати доньку, оскільки нею підтверджено забезпечення житлом свого чоловіка та за рахунок його грошового забезпечення свого матеріального стану.
Місцевим судом правильно встановлено, що проживання доньки з батьком відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи, з огляду на власне бажання дитини.
Посилання позивачки на відсутність у рішенні суду повної аргументації стосовно відхилення усіх її доводів суперечить рішенню ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, де суд нагадав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може прийматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції при викладенні мотивувальної частини судового рішення виконав свій обов'язок щодо надання його обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, з урахуванням предмету та підстав позову та у світлі конкретних обставин, які правильно встановлені судом.
За такого судове рішення, яке ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права у відповідності до статті 375 ЦПК України не підлягає скасуванню або зміні.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди позивачки із висновком суду, та в основному спрямовані на переоцінку тих доказів, які належним чином досліджені судом першої інстанції, та перепровірені судом апеляційної інстанції.
Підстав, передбачених статтею 141 ЦПК України, для перерозподілу судових витрат, колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені адвокаткою Долговою Людмилою Валеріївною, залишити без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 9 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути з цього часу оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова