08.04.26
22-ц/812/810/26
Справа №490/11774/24
Провадження № 22-ц/812/810/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
07 квітня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.
за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»
на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2026 року, дата складання повного рішення суду не зазначена, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Черенковою Н.П., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ « ФК «ЄАПБ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 10 травня 2018 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту №94469541000, право вимоги за яким відповідно до укладеного договору факторингу №275 між АТ «УКРСИББАНК» від 26 червня 2024 року перейшло ТОВ «ФК «ЄАПБ».
За твердженням позивача, відповідачка умови кредитного договору від 10 травня 2018 року №94469541000 не виконувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 506628,22 грн., з яких: 245014,85 грн - заборгованість за основним боргом; 261613,37 грн. - заборгованість за процентами; 0,00 грн. - заборгованість за комісіями, яку позивач просив стягнути.
Крім того, зазначав, що 31 жовтня 2021 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №740865, право вимоги за яким відповідно до укладеного договору факторингу № 2401-24 №275 між ТОВ «Слон Кредит» від 24 січня 2024 року перейшло ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Відповідачка умови вказаного кредитного договору не виконувала, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі сумі 46308,70 грн, з яких: 32925,29 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13383,41 грн - сума заборгованості за відсотками.
З моменту отримання права вимоги до відповідачки, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитними договорами: №94469541000 від 10 травня 2018 року в сумі 506628,22 грн; №740865 від 31 жовтня 2021 року у сумі 46308,70 грн, а також сплачений судовий збір.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Договором №740865 про надання споживчого кредиту від 31.10.2021 року в сумі 46 308,70 грн, з яких: 35875,53 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10433,17 грн - сума заборгованості за відсотками, а також витрати на судовий збір у сумі 253,60 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відмова у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитними договором №94469541000 від 10 травня 2018 року в сумі 506628,22 грн мотивована тим, що позивачем не доведено факту виконання первісним кредитором АТ «Укрсиббанк» своїх зобов'язань за Кредитним договором №94469541000 від 10.05.2018 року щодо надання кредитних коштів у розмірі 8997,00 грн, а також ненадання позивачем належних та допустимих доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним Кредитним договором.
Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №740865 від 31 жовтня 2021 року, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, з огляду на те, що до позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №740865 від 31 жовтня 2021 року, що дає останньому право на стягнення з відповідачки в судовому порядку неповернутої нею суми позики. Оскільки ОСОБА_1 прийняті на себе зобов'язання за Договором №740865 про надання споживчого кредиту від 31 жовтня 2021 року не виконувала в повному обсязі, має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за цим договором у сумі 46308,70 грн., то з неї на користь позивача належить стягнути вказану суму боргу.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ « ФК «ЄАПБ» звернулись до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Так, апелянт зазначав, що 10 травня 2018 року між AT «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір №94469541000 про надання споживчого кредиту можливістю відкриття карткового рахунку.
Відповідно до п. 3.1-3.4, 3.9, 3.14 Договору, сума кредиту за договором становить 8997грн. Надання кредиту здійснюється у термін не пізніше ніж 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору. Кредит надається для особистих потреб в сумі 8997грн на придбання товару, що зазначений в пункті 3.14, а саме: розумний годинник: SamsungGear S3, шляхом оплати Банком з позичкового рахунку позичальника платіжних документів ТОВ «ГАДЖЕТ ТРЕЙДІНГ» на рахунок отримувача № НОМЕР_1 , відкритого в AT «УКРСИББАНК». Ціна продукції складає 9997,00 грн. Розмір платежу за продукцію, що сплачується позичальником за рахунок власних коштів складає 1000грн Процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі 0,00001% річних. Договір містить графік платежів визначення сукупної вартості кредиту та умови щодо сплати комісії.
Зазначають, що виходячи з аналізу мотивувальної частини оскаржуваного рішення, можна зробити висновок, що для суду першої інстанції, як підтвердження наявності кредитної заборгованості, необхідно було надати саме виписку по рахунку відповідача.
Звертають увагу суду, що відповідач, як власник карткового рахунку, на який перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування наявності відповідної заборгованості за кредит;
Зауважують, що за своєю суттю виписка по рахунку фізичної особи, відображає суто рух коштів по конкретному рахунку із записами про певні операції та підтвердження виконання таких операцій. При цьому, вказаний доказ міг би надаватися суду відповідачем у разі не погодження щодо здійснення відповідної операції з грошовими коштами. Однак, будь-яких належних доказів для спростування позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», відповідачем не надано.
ТОВ «ФК «ЄАПБ» не може мати доступу до карткового відповідача, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею.
Крім того, факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погодженні сторонами обставини щодо передання в кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі підтверджується дійсністю таких правочинів (договорів), які в встановленому порядку відповідачем не оскаржені.
Також, вказують, що 26 червня 2024 року між AT «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №275, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 94469541000 від 10 травня 2018 року укладеним між AT «Укрсиббанком» та ОСОБА_1 , перейшло до позивача.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу №275 від 26.06.2024 Реєстру прав вимоги, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до Відповідача в сумі 506628.22 грн., з яких:245014.85 грн. - заборгованість за основним боргом;261613.37 грн. - заборгованість за процентами;- 0 грн. - заборгованість за комісіями.
Разом із позовною заявою до суду першої інстанції було надано: копію витягу з Договору факторингу №275 від 26.06.2024; копію Акту прийому-передачі Реєстру Прав Вимоги по Договору факторингу № 275 віл 26.06.2024;Витяг з Реєстру прав вимог - Додатку № 1 до Договору факторингу № 275 від 1- 06.2024,що в свою чергу підтверджує та дозволяє дійти висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» одержав від Первісного кредитора право вимоги по заборгованості відповідача.
Договір факторингу укладений між первісним кредитором та Відповідачем, у встановленому порядку також недійсним не визнаний, тобто в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Тобто, не надання суду першої інстанції повного тексту договору факторингу не може слугувати підставою для відмови в задоволені позивних вимог у повному обсязі.
З метою мінімізації та недопустимості розкриття відомостей щодо інших боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» разом з поданою позовною заявою надано Витяг з Реєстру прав вимог - Додатку № 1 до Договору факторингу № 275 від 26.06.2024, що відображає інформацію про відступлення права вимоги щодо конкретного боржника та номеру відповідного договору.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалась.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з'явилися. Справу розглянуто за відсутності сторін, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 10 травня 2018 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір №94469541000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку.
Відповідно до п. 3.1-3.4, 3.9, 3.14 Договору, сума кредиту за договором становить 8997,00 грн. Надання кредиту здійснюється у термін не пізніше ніж 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору. Кредит надається для особистих потреб в сумі становить 8997,00 грн на придбання товару, що зазначений в пункті 3.14, а саме: розумний годинник SamsungGear S3, шляхом оплати Банком з позичкового рахунку позичальника платіжних документів ТОВ «ГАДЖЕТ ТРЕЙДІНГ» на рахунок отримувача № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «УКРСИББАНК». Ціна продукції складає 9997,00 грн. Розмір платежу за продукцію, що сплачується позичальником за рахунок власних коштів складає 1000, 00 грн. Процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі 0,00001% річних. Договір містить графік платежів визначення сукупної вартості кредиту та умови щодо сплати комісії.
Відповідно до п.4.2. кредитного договору, позичальник засвідчує своє клопотання щодо надання позичальнику додаткового кредиту шляхом встановлення ліміту овердрафту у розмірі 8000,00 грн, строк дії ліміту 24 місяці з дати встановлення ліміту з можливістю подальшої пролонгації. Процентна ставка на суму кредитної заборгованості за операціями отримання готівки та за безготівковими операціями встановлюється в розмірі 55% річних.
10 травня 2018 року відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту-інформаційний лист та анкету заяву про надання споживчого кредиту ( а.с.11-12)
Розмір заборгованості за кредитним договором за період 26 червня по 30 листопада 2024 року становить 506 628 грн.22 коп., з яких заборгованість за основним боргом 245014 грн.85 коп. заборгованість по відсоткам 261 613 грн.37 коп., відповідно до розрахунку заборгованості, складеного позивачем ( а.с.14)
26 червня 2024 між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №275, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набула права грошової вимоги за кредитним договором № 94469541000 від 10 травня 2018 року укладеним між AT «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 ( а.с.15-16).
Із копії Акту приймання - передачі прав вимоги по Договору факторингу № 275 віл 26 червня 2024 року вбачається, що відступлення права вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання сторонами цього акту ( а.с.17).
Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу №275 від 26 червня 2024 року реєстру прав вимоги, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 506628.22 грн., з яких: 245014.85 грн. - заборгованість за основним боргом;261613.37 грн. - заборгованість за процентами; 0 грн. - заборгованість за комісіями ( а.с.18).
Повідомленням про відступлення права вимоги від 04 липня 2024 року АТ «Укрсиббанк» повідомив відповідачку про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ» та необхідність сплати боргу у розмірі 506 628 грн.22 коп. на рахунок нового кредитора( а.с.13). Інформації про направлення повідомлення відповідачеві засобами поштового зв'язку та його отримання, матеріали справи не містять.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки на корись позивача заборгованості за вищевказаним кредитним договором, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту виконання первісним кредитором АТ «УКРСИББАНК» своїх зобов'язань за Кредитним договором №94469541000 від 10 травня 2018 року щодо надання кредитних коштів у розмірі 8997,00 грн, а також ненадання позивачем належних та допустимих доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним Кредитним договором.
Проте не з усіма висновками суду першої інстанції щодо підстав відмови у задоволені цих вимог погоджується колегія суддів.
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
За правилами частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Як вбачається із матеріалів справи, 26 червня 2024 між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №275.
Відповідно до пункту 2.2 цього Договору права вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим договором відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржника перед Клієнтом, що передбачені умовами первинних договорів та визначені у реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді.
У відповідності до пункту 4.1 договору факторингу право власності на право вимоги, вважається таким, що перейшло від клієнта до фактора, та право вимоги від боржників виконання всіх зобов'язань в межах відступлення прав вимоги у факторка виникає з моменту підписання акту приймання - передачі права вимоги
Із витягу з реєстру прав вимоги від 26 червня 2024 року до Договору факторингу № 275 від 26 червня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» вбачається отримання останнім права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 94469541000 від 10 травня 2018 року укладеним з AT «Укрсиббанк» на загальну суму 506628.22 грн., з яких: 245014.85 грн. - заборгованість за основним боргом; 261613.37 грн. - заборгованість за процентами. Вказаний витяг з Реєстру містить підписи уповноважених представників ТОВ «ФК «ЄАПБ» і АТ «УКРСИББАНК» та печатки цих Товариств.
Враховуючи наведені положення закону та зміст долученого позивачем договору факторингу, витягу із реєстру боржників, акту приймання-передачі колегія суддів вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів той факт, що набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 94469541000 від 10 травня 2018 року.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що вказаний договір факторингу є правомірним, тобто таким, що підлягає виконанню.
За такого, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність переходу права вимоги від первісного кредитора АТ «Укрсиббанк» до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в цій частині, які дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення частково ухвалено без додержання норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції також виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти були отримані відповідачкою, а також з розрахунку заборгованості неможливо встановити які дані використовувалися при його складенні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростований.
Судом встановлено, що в укладеному 10 травня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ «УКРСИББАНК» Договорі №94469541000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку сторони погодили, що кредит надається відповідачці для особистих потреб в сумі 8997,00 грн на придбання товару, а саме: розумного годинника SamsungGear S3, шляхом оплати Банком з позичкового рахунку позичальника платіжних документів ТОВ «ГАДЖЕТ ТРЕЙДІНГ» на рахунок отримувача № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «УКРСИББАНК» .
У відповідності до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. В свою чергу, будь-який кредитор, первісний або новий, окрім доведення факту укладення договору та набуття прав на стягнення з боржника у зобов'язанні повинен довести факт виникнення зобов'язання у боржника, що, в даному випадку може бути підтверджено фінансовими документами про перерахування коштів на рахунок відповідача, які позивачем надані не були.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов'язок суду.
Відповідно до частини 1 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Згідно пунктом 1.6 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) в редакції, чинній станом на момент укладення договору, документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 2346-III ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Згідно пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором.
Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України. (п. 22.5. ст. 22 Закону № 2346-III).
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, в редакції, чинній станом на момент укладення договору, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в чинній станом на момент укладення договору редакції) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У постанові від 15 червня 2023 року у справі № 910/15023/21 Верховний Суд зазначив, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
Отже, належним доказом перерахування АТ «УКРСИББАНК» відповідачці коштів є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Разом з тим, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надано жодного доказу отримання ОСОБА_1 вказаного в договорі товару та оплати АТ «УКРСИББАНК» з позичкового рахунку відповідачки платіжних документів ТОВ «ГАДЖЕТ ТРЕЙДІНГ», а саме: не надано ні видаткових накладних, ні рахунку-фактури, ні чеків чи будь-яких платіжних документів
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Наданий на підтвердження існуючої заборгованості позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором №94469541000 від 10 травня 2018 року за період з 26 червня по 30 листопада 2024 року, складений представником ТОВ «ФК «ЄАПБ», з якого вбачається лише отримання права вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором у розрахованій первісним кредитором сумі, і він не є первинним документом, який підтверджує отримання відповідачкою кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані у кредитному договорі, відтак не є належним доказом, що підтверджує наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір.
У постанові від 02 жовтня 2020 року у справі 911/19/19 Верховний Суд зазначав, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
З метою з'ясування фактичних обставин справи ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2025 року було витребувано у позивача розгорнутий розрахунок заборгованості за цим кредитним договором за період з 10 травня 2018 року по 26 червня 2024 року з уточненням тіла кредиту та доказів отримання відповідачем кредитних коштів( виписка з особового рахунку, платіжні доручення, тощо).
Проте позивачем вказана ухвала суду виконана не була.
За такого за наявними у матеріалах справи письмовими доказами суд першої інстанції був позбавлений можливості перевірити наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договорами, оскільки він не містить ні сум, які були перераховані первинним кредитором відповідачеві, ні даних про суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, а також процентну ставку обрахунку заборгованості.
Отже, судом першої інстанції правильно враховано, що надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.
З урахуванням того, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитним договором не є зведеними документами, які не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку.
За такого доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально без з'ясування обставин справи, без надання оцінки доказів послався на не доведення факту наявності кредитної заборгованості, не заслуговують на увагу.
Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач, як власник карткового рахунку, на який перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування наявності відповідної заборгованості за кредит, в той же час, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не може мати доступу до карткового рахунку відповідача, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею не заслуговують на увагу, колегією суддів відхиляються зважаючи на те, що первісний кредитор, надаючи фінансові послуги та зважаючи на особливості укладення таких видів договорів, у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», був зобов'язаний вести облік наданих коштів позикодавцям, а відступаючи право вимоги за кредитним договором надати фактору усі наявні бухгалтерські документи на підтвердження наявності заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №94469541000 від 10 травня 2018 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Укрсиббанк» не спростовують.
Отже, у справі що переглядається, жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягає, оскільки є недоведеним.
Таким чином, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ», але частково помилився в мотивах такої відмови. Тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково та ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює судове рішення.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 376 ЦПК України).
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.
Рішення суду першої інстанції позивачем в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості за Кредитним договором №740865 від 31 жовтня 2021 року не оскаржувалося, а відтак не було предметом апеляційного перегляду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.
Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 08 квітня 2026 року.