Справа № 127/27743/25
Провадження № 22-ц/801/733/2026
Категорія: 88
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Рибчинський В. П.
08 квітня 2026 рокуСправа № 127/27743/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О., ОСОБА_1 та його представника - адвоката Люблінської В.М., представника Вінницької міської ради Жиліховської Н.М., розглянувши апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Люблінської Вікторії Миколаївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи орган опіки та піклування в особі виконкому Вінницької міської ради про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна. Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними братами. ОСОБА_2 з дитинства проживає із заявником та їх матір'ю ОСОБА_3 . Брат з дитинства страждає на розумову відсталість та хронічне захворювання, неодноразово лікувався, стан його психічного здоров'я з часом тільки погіршився і 16.09.1997 року його було визнано інвалідом дитинства ІІ групи безстроково. Внаслідок хронічного психічного розладу брат заявника не орієнтується в живому просторі, не спілкується з сторонніми людьми, буває агресивним.
За таких обставин просить визнати ОСОБА_2 недієздатним та призначити опікуном.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2026 року заяву задоволено.
Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , недієздатним.
Строк дії рішення про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним, встановлено у 2 (два) роки з дня набрання рішенням законної сили.
У задоволенні подання виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу опіки та піклуванні про призначення опікуном ОСОБА_1 відмовлено.
До призначення опікуна недієздатному ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на орган опіки та піклування Вінницької міської ради обов'язки зі здійснення опіки над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Витрати, пов'язані з проведенням експертизи компенсовано за рахунок держави.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Люблінська В.М. звернулась з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2026 року в частині відмови в задоволенні подання виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу опіки та піклуванні про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 та ухвалити нове рішення, яким призначити ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами та синами ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, інвалідність встановлена безтерміново (довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 049408 від 3.11.1997 року).
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №850 від 06.11.2025 року ОСОБА_2 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді розумової відсталості помірного ступеня із значними відхиленнями в поведінці, які потребують особливої уваги і лікування (F.71.1), внаслідок своєї хвороби не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує встановлення над ним опіки.
Виконавчим комітетом Вінницької міської ради як органом опіки та піклування до суду подане подання №Р/01/63403/1-0010 від 31.10.2025 року про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в разі визнання його судом недієздатним.
ОСОБА_1 , одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом братом.
Дружина заявника, ОСОБА_4 , 1976 р.н., проживає за адресою: АДРЕСА_2 , згідно поданою заявою від 03.10.2025 року не заперечує щодо призначення чоловіка опікуном.
Мати заявника, ОСОБА_3 , 1947 р.н., яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , згідно з поданою заявою від 03.10.2025 року не заперечує щодо призначення сина опікуном, зазначаючи, що вона за віком та станом здоров'я не може доглядати сина.
Батько заявника, ОСОБА_5 , згідно з свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 помер в 2007 році.
Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» відомості на ОСОБА_1 про притягнення до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої - непогашеної судимості, про розшук станом на 22.09.2025 року відсутні.
Відповідно до медичної виписки ФОП ОСОБА_6 від 24.09.2025 року та до довідки ТОВ «Начмед Поділля» від 25.09.2025 року протипоказання щодо оформлення опіки відсутні.
Згідно довідки ТОВ «Світайл» від 22.09.2025 року ОСОБА_1 займає посаду менеджера з питань розвитку території.
ОСОБА_1 ознайомлений з правами та обов'язками опікуна.
Відмовляючи в задоволенні подання про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 суд виходив з того, що матеріали справи не містять висновку про те, що ОСОБА_3 за станом здоров'я не змозі виконувати обов'язки опікуна, тоді як ОСОБА_1 на момент розгляду справи в суді належить до категорії осіб призовного віку, що унеможливлює призначення його опікуном.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (стаття 55 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов'язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров'я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В пункті 68 рішення Європейського Суду з прав людини від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» № 44009/05, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров'я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський Суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т. п.
У пункті 71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно самостійною. В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 Рішення ЄСПЛ у справі «Штукатуров проти Росії»).
У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення).
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їх прав.
Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/4146/18 (провадження № 61-389св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 756/6838/17 (провадження № 61-10584св20), від 26 лютого 2020 року у цій справі № 336/6515/17 (провадження № 61-282св20), від 13 травня 2021 року у справі № 336/6515/17 (провадження № 61-15022св20).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства, інвалідність встановлена безтерміново (довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 049408 від 3.11.1997 року).
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2026 року заяву задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , недієздатним. Строк дії рішення про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним, встановлено у 2 (два) роки з дня набрання рішенням законної сили.
У задоволенні подання виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу опіки та піклуванні про призначення опікуном ОСОБА_1 відмовлено.
До призначення опікуна недієздатному ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на орган опіки та піклування Вінницької міської ради обов'язки зі здійснення опіки над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів повідомлення судом першої інстанції ОСОБА_7 , або ж його представника про розгляд цієї справи.
Із протоколу судового засідання та оскаржуваного судового рішення від 29 січня 2026 року вбачається, що розгляд справи місцевим судом проведено без участі ОСОБА_7 , питання про можливість виклику останнього в судове засідання з урахуванням стану його здоров'я не з'ясовувалось.
Незважаючи на те, що особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях, суд першої інстанції не залучив до участі у справі ОСОБА_7 , щодо якого розглядалась заява про визнання фізичної особи недієздатною, та не повідомив його належним чином про розгляд справи.
Такі процесуальні недоліки на стадії апеляційного перегляду усунути неможливо, оскільки апеляційний суд не має передбаченої законодавством можливості залучити нового учасника процесу, щодо якого розглядається справа окремого провадження про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною.
Вказані обставини є порушенням норм процесуального права і обов'язковою підставою для скасування рішення та ухвалення рішення про відмову у задоволенні заяви.
Суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення при неповному встановленні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не повідомивши належним чином про дату, час та місце розгляду заяви особу, щодо якої вирішується питання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, як наслідок, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні клопотання.
З огляду на викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Люблінської Вікторії Миколаївни підлягає частковому задоволенню, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2026 року скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи орган опіки та піклування в особі виконкому Вінницької міської ради про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна.
Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Люблінської Вікторії Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи орган опіки та піклування в особі виконкому Вінницької міської ради про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2026 року.
Головуючий: В.П. Рибчинський
Судді: С.Г. Копаничук
В.В. Оніщук