Справа № 149/1354/25
Провадження №11-кп/801/310/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13.01.2026 року у кримінальному провадженні № 1202402010000515 відомості про яке внесені до ЄРДР 06.12.2024 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Шевченка Хмільницького району Вінницької області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження
прокурора : ОСОБА_8
захисника : ОСОБА_6
обвинуваченої: ОСОБА_7
представника потерпілого-захисника: ОСОБА_9
потерпілої: ОСОБА_10
Захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, просив вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13.01.2026 року змінити, виключити з резолютивної частини вироку Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13.01.2026 року вказівку суду про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки, в частині вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 про стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. відмовити.
Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13.01.2026 року ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 , звільнено від відбування призначеного основного покарання, якщо вона протягом визначеного іспитового строку один рік шість місяців не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки.
Згідно зі ст. 76 КК України протягом іспитового строку на ОСОБА_7 покладено наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Строк відбуття покарання рахувати з моменту проголошення вироку.
Арешт накладений ухвалою суду від 01.07.2025 скасовано.
Речовий доказ - автомобіль Volkswagen Passat (номерний знак НОМЕР_1 ) залишено у обвинуваченої ОСОБА_7 .
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення експертиз у розмірі 6765,15 грн.
Згідно вироку суду обвинувачена вчинила кримінальне правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_7 06.12.2024, рухаючись технічно-справним автомобілем марки Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого являється ОСОБА_11 , за адресою: АДРЕСА_2 , не вживши заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об?їзду перешкоди, внаслідок чого допустила наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину дороги по пішохідному переходу з ліва на право по ходу руху автомобіля.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохода ОСОБА_10 з тілесними ушкодженнями госпіталізовано до лікувального закладу.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 24.02.2025 № 5 ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді рани на правій гомілці, відкритого перелому діафіза великогомілкової кістки, відкритого перелому діафіза малогомілкової кістки, які належать дотяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпека для життя в момент спричинення ,також у ОСОБА_10 було виявлено тілесні ушкодження у вигляді гематоми та саден на обличчі справа, які належать до легких тілесних ушкоджень.
Відповідно до висновку судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 19.12.2024 № CE-19/102-24/25649-IТ встановлено, що гальмівна система та рульове керування автомобіля Volkswagen-Passat (номерний знак НОМЕР_1 ) виконують свої конструктивні функції та невідповідностей вимогам п. 31.4 Правил дорожнього руху не виявлено. У деталях та вузлах гальмівної системи та рульового керування автомобіля Volkswagen-Passat (номерний знак НОМЕР_1 ) на момент експертного огляду експлуатаційних несправностей, які б виникнули до ДТП та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість даного автомобіля до початку розвитку події ДТП не виявлено.
В даній дорожній ситуації водій ОСОБА_7 мала технічну можливість попередити наїзд на пішохода.
Відповідно до висновку судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 27.01.2025 № KCE-19/102-25/912 встановлено, що автомобіль Volkswagen Passat (номерний знак НОМЕР_1 ) відповідно до відеозапису «20241206.100001.UVCTravnyal3» перед наїздом на пішохода ОСОБА_10 рухався зі швидкістю близько 37,1..42,9 км/год.
Наїзд автомобіля Volkswagen Passat (номерний знак НОМЕР_3 ) на пішохода ОСОБА_10 стався у лівій смузі руху на проїзної частини по вул. Владислава Українця у напрямку вул. Ентузіастів (по ходу руху автомобіля Volkswagen Passat), в межах горизонтальної дорожньої розмітки «зебра» 1.14.1 перед початком осипу уламків скла.
У цій дорожньо-транспортній ситуації водійка автомобіля Volkswagen Passat (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_7 повинна була діяти згідно з технічними вимогами п. 12.2, 18.1 Правил дорожнього руху.
Оскільки водій автомобіля Volkswagen Passat (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_7 мала технічну можливість запобігти наїзд на пішохода ОСОБА_10 шляхом екстреного гальмування, з зупинкою автомобіля до смуги руху пішохода, за умови що в момент вступу пішохода ОСОБА_10 на розмітку пішохідного переходу вона потрапляє в поле зору водія ОСОБА_7 .
У цій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Volkswagen Passat (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_7 мала технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_10 виконавши вимоги п. 18.1 Правил дорожнього рух, за умови що в момент вступу пішохода ОСОБА_10 на розмітку пішохідного переходу вона потрапляє в поле зору водія ОСОБА_7 .
У цій дорожньо-транспортній ситуації в діях водія автомобіля Volkswagen Passat (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_7 вбачаються невідповідності технічним вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв?язку з подією дорожньо-транспортної пригоди, за умови що в момент вступу пішохода ОСОБА_10 на розмітку пішохідного переходу вона потрапляє в поле зору водія ОСОБА_7 .
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 12.2, 18.1 «Правил дорожного руху» знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_10 .
Вимоги апеляційної скарги захисника мотивовано тим, що при призначенні міри покарання ОСОБА_7 обтяжуючих обставин судом першої інстанції не встановлено, обставинами, які пом'якшують покарання є активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення та щире каяття.
Під час судового розгляду справи обвинувачена добровільно частково відшкодувала 100 000 грн завданої моральної шкоди, щоб компенсувати потерпілій перенесені страждання, у судовому засіданні щиро висловлювала жаль із приводу скоєного, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога ОСОБА_7 не перебуває, раніше не судима, має на утриманні сина, за місцем проживання характеризується позитивно, згідно досудової доповіді ризик вчинення повторного правопорушення низький, ризик небезпеки для суспільства, в тому числі окремих осіб оцінюється як низький, ОСОБА_7 є вдовою військовослужбовця ОСОБА_12 , який з 2022 року брав безпосередню участь у війні з російською федерацією та загинув під час виконання бойового завдання при виконанні службових обов'язків, на час загибелі чоловіка обвинуваченої, на її утриманні залишився син, який на той час являвся неповнолітнім.
З перших днів після ДТП обвинувачена просила вибачення безпосередньо у потерпілої та у її чоловіка, пропонувала посильну, в тому числі фінансову, допомогу сім'ї потерпілої. Враховуючи викладене, застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами у даному випадку є надмірним, не відповідає принципу справедливості покарання (ст. 65 КК України) та не сприятиме досягненню мети покарання, визначеної у ст. 50 КК України, а відтак не підлягає призначенню.
При вирішенні цивільного позову суд вийшов за межі розумності, виваженості та
справедливості, необґрунтувавши розмір відшкодування моральної шкоди, так як не
зазначив в чому полягає шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір
та якими доказами це підтверджується.
Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив вирок суду залишити без змін, захисника ОСОБА_6 , який просив задоволити апеляційну скаргу, обвинувачену ОСОБА_7 ,яка підтримала думку свого захисника, представника потерпілого-захисника ОСОБА_9 ,який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, потерпілу ОСОБА_10 , яка підтримала думку свого захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Доводи сторони захисту щодо надмірної суворості призначеного обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, у зв'язку з призначенням їй додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість.
За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.
Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Призначаючи покарання, суд першої інстанції в дотримання вимог ст. 65 КК України, керуючись роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7від 24.10.2003року «Про практику призначення судами кримінального покарання» врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є тяжким злочином вчиненим з необережності, особу обвинуваченої ОСОБА_7 , яка раніше не судима, вдова військовослужбовця, має на утриманні сина, за місцем проживання характеризується позитивно, досудову доповідь, згідно якої ризик вчинення повторного правопорушення низький, ризик небезпеки для суспільства, в тому числі окремих осіб оцінюється як низький, ставлення до вчиненого, поведінку у ході судового провадження, щире каяття, думку потерпілої у частині призначення міри покарання, часткове добровільне відшкодування завданої шкоди, обставини, які згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання.
За наведених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статті 75 КК України, звільнивши обвинувачену від відбування основного покарання з випробуванням.
Також судом вирішено питання у відповідності до ст. 55 КК України щодо додаткового покарання у виді права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк два роки, в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України.
Так, згідно п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за ч.1 та 2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання.
Вирішуючи питання щодо застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції виходив з того, що обвинуваченою ОСОБА_7 вчинено злочин, який пов'язаний з експлуатацією транспортного засобу, протиправні дії обвинуваченої пов'язані з грубим порушенням вимог Правил дорожнього руху України призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження, врахував позицію потерпілої, яка просила не позбавляти волі ОСОБА_7 , однак призначити додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.
Сукупність зазначеного переконала суд першої інстанції у тому, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень буде призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим та належним чином мотивованим, оскільки зазначені апелянтом обставини про те, що обвинувачена ОСОБА_7 раніше не судима, має на утриманні сина, за місцем проживання характеризується позитивно, згідно досудової доповіді ризик вчинення повторного правопорушення низький, ризик небезпеки для суспільства, в тому числі окремих осіб оцінюється як низький, є вдовою військовослужбовця ОСОБА_12 , щиро розкаялася та частково відшкодувала потерпілій шкоду, на переконання колегії суддів, не дають достатніх підстав для пом'якшення обраного покарання, шляхом незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Визначальними елементами для вирішення питання про призначення додаткового покарання ОСОБА_7 у даному випадку є тяжкість вчиненого злочину; обставини провадження та наслідки вчиненого, а саме те, що внаслідок допущеного обвинуваченою порушення п. п. 12.2, 18.1 «Правил дорожнього руху» ,яке знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, потерпілою ОСОБА_10 отримано тяжкі тілесні ушкодження, думку потерпілої ОСОБА_10 , яка просила призначити покарання не пов»язане з позбавленням волі, однак застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів вважає, що призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, як позбавлення права керування транспортними засобами, не є обмеженням прав обвинуваченої, а є пропорційним покаранням за вчинене діяння.
Правилами дорожнього руху України регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.
Однак саме через вибіркову безкарність водіїв, які порушують Правила дорожнього руху, смертність та травматизм на дорогах України залишаються невиправдано високими, оскільки відповідально ставляться до додержання вказаних Правил вкрай мала частина водіїв.
У даному випадку кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_7 зазіхає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення стосовно нього злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.
Відповідно належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значимих, як здоров'я, життя людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
З урахуванням правових позицій Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає, що посилання захисника на те, що ОСОБА_7 раніше не судима, має на утриманні сина, вдова, за місцем проживання характеризується позитивно, згідно досудової доповіді ризик вчинення повторного правопорушення низький, ризик небезпеки для суспільства, в тому числі окремих осіб оцінюється як низький, з перших днів після ДТП просила вибачення у потерпілої та у її чоловіка, пропонувала фінансову допомогу сім'ї потерпілої не є підставами для прийняття рішення про призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Окрім того, призначення судом першої інстанції додаткового покарання не суперечить практиці ЄСПЛ, який у рішенні від 29 червня 2007 року в справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («OHalloranandFrancisv. theUnitedKingdom») постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У контексті наведеного, колегія суддів приходить до переконання, що переконливого обґрунтування щодо можливості пом'якшення покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , шляхом незастосування до неї додаткового покарання у виді позбавлення пава керувати транспортними засобами в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 КК, апеляційна скарга сторони захисту не містить, а тому колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були підстави для призначення обвинуваченій додаткового покарання, яке буде додатковим дієвим засобом забезпечення її належної поведінки в майбутньому.
Рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, відповідає вимогам кримінального закону, тому підстав для зміни вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного і пом'якшення покарання, як про це сторона захисту ставить питання в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить питання про відмову у задоволенні цивільного позову про стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою ОСОБА_10 був заявлений цивільний позов про стягнення на її користь з ОСОБА_7 моральної шкоди у розмірі 595 520 грн., однак під час судового розгляду потерпіла змінила свою позицію та просила стягнути 300 000 грн.
У відповідності до п.3 ст.23 ЦПК України, роз'яснень, що містяться у п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зі змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та №1 від 27.02.2009 року, роз'яснено, що відповідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а п. 9 зазначеної Постанови роз'яснює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Системне тлумачення норм кримінального процесуального та цивільного законодавства України свідчить про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Така позиція колегії суддів узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зазначеною у постановах від 15.11.2022 у справі № 635/6067/19, від 12.01.2023 у справі № 554/8829/19 та від 16.02.2023 у справі № 289/1825/19.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, враховується, що здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю, а тому на підставі ст.1167 ЦК України така шкода підлягає відшкодуванню і з урахуванням наведених норм права та встановлених судом обставин справи.
На обгрунтування наявності підстав для задоволення апеляційної скарги в частині відшкодування моральної шкоди зазначено обставини, які досліджувалися та перевірялися судом першої інстанції.
Суд першої інстанції, розглянувши цивільний позов потерпілої в дотримання вимог ст. 128 КПК України, з урахуванням положень ст. 1167 ЦК України врахував, що внаслідок ДТП перенесено потерпілою ОСОБА_10 нестерпний біль внаслідок відкритого перелому гомілки, пройдено три операційних втручання, лікування не завершено, потерпіла змушена пересуватись з допомогою милиць, позбавлена можливості виконувати щоденну роботу по домогосподарству, здійснювати належний догляд за новонародженою дитиною, а також те, що під час судового розгляду справи обвинувачена ОСОБА_7 добровільно частково відшкодувала 100000 грн завданої моральної шкоди прийняв рішення про стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 200 000 грн. моральної шкоди внаслідок кримінального правопорушення.
На думку суду апеляційної інстанції, розмір моральної шкоди визначений судом відповідає характеру та обсягу страждань потерпілої, враховуючи їх доведеність.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, обсяг фізичних, душевних страждань, керуючись роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд апеляційної інстанції вважає, що, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості судом вірно стягнуто заподіяну моральну шкоду в сумі 200 000 грн., оскільки саме ця сума адекватно відображає ступінь страждань потерпілої ОСОБА_10 , які настали внаслідок нанесення їй тілесних ушкоджень.
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги
Керуючись ст.ст. 404, 405, 409,414,419 КПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника.
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13.01.2026 року щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України залишити без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3