Апеляційне провадження № 22-ц/824/8575/2026
Справа № 362/575/26
Іменем України
06 квітня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Попович О.В. в м. Васильків 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області про визнання права власності за набувальною давністю,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку АДРЕСА_1 та садовий будинок на ній.
Посилався на те, що у відповідності до копії виписки із протоколу засідання профкому КОПРЗ від 17 травня 1989 року № 86 ОСОБА_2 виключено із членів садівничого масиву, а садову ділянку розподілено працівнику заводу «Маяк», а саме ОСОБА_1 , який був його батьком. Згідно квитанції № 203558 від 31 травня 1989 року, його батько ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 садовий будинок на земельній ділянці № НОМЕР_1 по лінії 7 (територія Глевахівської селищної ради) в смт. Глеваха Київської області. В подальшому його батько помер. Згідно заповіту від 11 грудня 2016 року, спадкоємцем усього майна ОСОБА_1 , 1931 року народження, є його син ОСОБА_1 , 1962 року народження. Згідно членської книжки садовода від 11 грудня 2001 року та персональної анкети від 25 серпня 2007 року встановлено, що з 2001 року і по даний час у власності позивача та законному користуванні перебуває вищевказана земельна ділянка та садовий будинок, за який сплачуються всі необхідні комунальні платежі та внески.
Його поінформовано листом ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 26 листопада 2025 року про те, що на ім'я ОСОБА_1 не виявлено державний акт на право власності на земельну ділянку за вказаною адресою. Згідно відповіді КП КОР «Київське обласне БТІ» від 14 листопада 2025 року, за архівними даними право власності на земельну ділянку за вказаною адресою не зареєстровано за жодним власником.
Також за результатами відповіді Глевахівської селищної ради від 20 листопада 2025 року стало відомо про відсутність інформації щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку, і що селищна рада не володіє відомостями про погосподарську книгу за місцем розташування земельних ділянок по лінії 7, смт. Глеваха, та рекомендовано звернутися до архівного відділу Обухівської РДА. Згідно відповіді Обухівської РДА встановлено, що документи первинного обліку (погосподарські книги) Глевахівської селищної ради чи інші документи про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва не передавалися на зберігання до Обухівської РДА.
Зазначав, що крім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, наявна ще і добросовісність володіння, оскільки він не знав, що володіє неприватизованим майном покійного батька, обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати йому сумніву щодо правомірності володіння майном.
Вказував, що свідками того, що він з 2001 року по даний час мирно користується земельною ділянкою, є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У зв'язку з цим він заявляє про давність володіння і вважає, що у нього є всі законні підстави бути визнаним власником земельної ділянки та садового будинку на ній за набувальною давністю.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху, а ухвалою суду 06 лютого 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що на виконання ухвали від 28 січня 2026 року про залишення позовної заяви без руху ним було скеровано до суду заяву про усунення недоліків, у якій зазначено, що у справах за набувальною давністю оцінка майна зазвичай не є обов'язковою для встановлення самого факту володіння, оскільки суть позову - визнання права власності через добросовісне, відкрите та безперервне користування (ст. 344 ЦК України). Оцінка може знадобитися лише для визначення розміру судового збору або нотаріальних дій.
Він вжив усіх необхідних заходів, оскільки 30 січня 2026 року звернувся до експерта для проведення оцінки, однак 02 лютого 2026 року ним відмовлено з огляду на відсутність необхідних документів.
Також ОСОБА_1 у заяві про усунення недоліків повідомив, що має ряд медичної документації щодо проблем зі здоров'ям, які прагне усунути шляхом продажу земельної ділянки, та зауважив, що мав усі підстави бути звільненим від сплати судового збору, оскільки згідно довідки форми ОК-5 не має жодного доходу з 2020 року і по даний час, і за мінімальну пенсію навіть не може здійснити оплату оцінки вартості майна.
Практика Верховного Суду України базується на тому, що право на доступ до правосуддя є фундаментальним та не може бути обмежене чи зумовлене надмірними формальностями. Відмова у прийнятті позову чи закриття справи допустимі лише за законних підстав, сумніви трактуються на користь права на захист, із врахуванням практики ЄСПЛ.
Враховуючи вищевикладене, він просив відкрити провадження в справі та призначити підготовче судове засідання, оскільки він сплатив мінімальний судовий збір та оцінив у заяві про усунення недоліків власне майно на суму 120000 грн., що не може бути спростоване. Однак згідно оскаржуваної ухвали від 06 лютого 2026 року судом зазначено, що нібито наведене позивачем обґрунтування суд не може визнати належним усуненням недоліків позовної заяви, як і не може взяти до уваги посилання позивача на наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору за відсутності відповідного клопотання. ОСОБА_1 не вказував про звільнення від судового збору, а зазначав про відсутність коштів для проведення оцінки і надав докази про це. Зважаючи на його доводи, позов з невідомих причин визнано неподаним та повернуто відповідно до ст. 185 ЦПК України.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПКК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 06 лютого 2026 року з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем зазначені в ухвалі про залишення без руху недоліки не усунені.
Зокрема, судом вказано, що 05 лютого 2026 року на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що позивач позбавлений можливості виконати вимоги ухвали суду від 28 січня 2026 року. Наведене позивачем обґрунтування суд не може визнати належним усуненням встановлених судом недоліків позовної заяви, як не може і взяти до уваги посилання позивача на наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору за відсутності відповідного клопотання.
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, враховуючи таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року позовна заява ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області про визнання права власності за набувальною давністю залишена без руху.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
За змістом ухвали, відповідно до пункту 9 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
Як убачається із позовної заяви та з позовних вимог, предметом спору є визнання за позивачем права власності на земельну ділянку та садовий будинок, при цьому звертаючись до суду, позивачем не здійснено оцінку майна, а лише зазначено, що ціна позову відсутня.
У відповідності до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності» вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Згідно статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).
Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року, розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому, суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом ЦПК України такий обов'язок покладається на позивача. Вартість майна визначається на момент пред'явлення позову.
З огляду на те, що позовна заява не містить доказів щодо оцінки майна, неможливо визначити ціну позову та встановити розмір судового збору, який підлягає сплаті при зверненні до суду із даним позовом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Наведений Закон визначає обов'язок особи, яка звертається до суду за захистом свого майнового, немайнового права та/або обов'язку, здійснити сплату судового збору. Такий обов'язок справляння судового збору є законним фінансовим обмеженням та убезпечує від надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, сплачується судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням викладеного, судом зазначено, що позивачу необхідно надати докази на підтвердження ціни позову, а також самостійно розрахувати розмір судового збору за вимоги майнового характеру, виходячи з документів, що підтверджує їх вартість.
Надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалою суду 06 лютого 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю мають майновий характер. У позовній заяві ним зазначено, що ціна позову відсутня, однак до позовної заяви долучено квитанцію про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн., що відповідає мінімальній ставці судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру.
Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 ухвалою від 28 січня 2026 року, суд першої інстанції не зазначив точну суму судового збору, яку необхідно доплатити.
У заяві про усунення недоліків ОСОБА_1 вказано, що у справах про визнання права власності за набувальною давністю оцінка майна зазвичай зазвичай не є обов'язковою для встановлення самого факту володіння, оскільки суть позову - визнання права власності через добросовісне, відкрите та безперервне користування (ст. 344 ЦК України). Оцінка може знадобитися лише для визначення розміру судового збору або нотаріальних дій.
Вказував, що вжив усіх необхідних заходів, оскільки 30 січня 2026 року звернувся до експерта для проведення оцінки, однак 02 лютого 2026 року ним відмовлено з огляду на відсутність необхідних документів.
Зауважував, що має ряд медичної документації щодо проблем зі здоров'ям, які прагне усунути шляхом продажу земельної ділянки, та що мав усі підстави бути звільненим від сплати судового збору, оскільки згідно довідки форми ОК-5 не має жодного доходу з 2020 року і по даний час, і за мінімальну пенсію навіть не може здійснити оплату оцінки вартості майна.
Вказував, що окрема практика Верховного Суду України базується на тому, що право на доступ до правосуддя є фундаментальним та не може бути обмежене чи зумовлене надмірними формальностями. Відмова у прийнятті позову чи закриття справи допустимі лише за законних підстав, сумніви трактуються на користь права на захист, із врахуванням практики ЄСПЛ.
На підставі вищевикладеного просив відкрити провадження та призначити підготовче засідання, оскільки він сплатив мінімальний судовий збір та оцінює власне майно на суму 120000 грн., що не спростовується третіми особами.
До заяви про усунення недоліків ОСОБА_1 надано копію відмови оцінювача у наданні звіту про оцінку, копії медичної документації, копії довідки форми ОК-5.
Апеляційний суд враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 09 вересня 2020 року в справі № 381/1425/19-ц, згідно якого у порушення вимог цивільного процесуального законодавства України суд не врахував, що якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 185 ЦПК України). Також Верховний Суд зауважив, що від правильного вирішення питання про розмір судового збору залежить у тому числі можливість особи його сплатити, забезпечивши їй доступ до правосуддя.
Судом першої інстанції також не надано належної оцінки добросовісним процесуальним діям позивача щодо сплати судового збору, виходячи з наявної у позивача на час звернення до суду інформації про вартість спірного майна, і зроблено передчасні та помилкові висновки про повернення позовної заяви.
Повертаючи позовну заяву з посиланням на неусунення недоліків та відсутність підстав для звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Таким чином, суд першої інстанції повинен був діяти відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» та відкрити провадження в справі з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.
Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2026 року про повернення позовної заяви позивачу не можна вважати належно мотивованою та такою, що постановлена із додержанням норм процесуального права.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.