02 квітня 2026 року м. Київ
Справа № 758/9033/25
Провадження: № 22-ц/824/5869/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кирей Олени Василівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петрова Д. В.,
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В червні 2025 року КП ВО Київради «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01.11.2021 позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 від послуг з ТЕ/ПГВ у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися. Проте, відповідачі у порушення вимог чинного законодавства у сфері комунальних послуг своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30.04.2025 складає 89 978 грн 95 коп: за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 21 631 грн 89 коп, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 3 282 грн 02 грн, за період з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 51 184 грн 14 коп, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 141 грн 88 коп. Крім цього, у відповідачів також існує заборгованість за період з 01.11.2021 з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 149 грн 02 коп. та заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 590 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києвавід 12 листопада 2025 року позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка складається з: заборгованість за спожиті за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 за послуги з централізованого опалення в розмірі 21 631 грн. 89 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 3 288 грн. 05 коп., три відсотки річних у розмірі 803 грн. 64 коп., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 3 282 грн. 02 грн., інфляційну складову боргу 498 грн. 87 коп., три відсотки річних у розмірі 122 грн. 74 коп., за період з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 51 184 грн. 14 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 5074 грн. 71 коп., три відсотки річних у розмірі 1 270 грн. 10 коп., пеня у розмірі 1 545 грн. 29 коп. заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 12 141 грн. 88 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 1 685 грн. 14 коп., три відсотки річних у розмірі 408 грн., пеня у розмірі 496 грн. 39 коп., заборгованість за період з 01.11.2021 з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 149 грн 02 коп., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 590 грн.
Стягнуто в рівних долях з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3 028 грн по 1 514 грн. з кожного.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Кирей О. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв розрахунок заборгованості, поданий позивачем, не перевіривши його обґрунтованість та правильність, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність та розмір заборгованості. Зокрема, зазначає, що нарахування є незрозумілими для споживача та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Крім того, наголошує, що судом першої інстанції залишено поза увагою заявлені відповідачем вимоги про застосування строків позовної давності, у зв'язку з чим суд безпідставно задовольнив позов у повному обсязі без урахування обмеження щодо можливості стягнення заборгованості за межами трирічного строку.
Також у скарзі зазначено, що суд не врахував обставини, які мають істотне значення для справи, зокрема, щодо складного матеріального становища відповідачів, відсутності доходів та наявності на утриманні малолітніх дітей, що, на її думку, свідчить про необхідність індивідуального підходу при вирішенні спору.
Крім цього, зазначає, що рішення суду ухвалено за відсутності відповідачів, які не були належним чином повідомлені про розгляд справи, що призвело до порушення їх права на участь у судовому процесі та реалізацію процесуальних прав.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
01 квітня 2026 року від адвоката Кирей О. В. в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про відкладення розгляду справи, обґрунтована тим, що представник перебуватиме у запланованій відпустці у період з 01 квітня 2026 року по 07 квітня 2026 року.
В судовому засіданні представник КП ВО «Київтеплоенерго» Іванчихін С. І. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необгрунтованими.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, колегія суддів ураховувала наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
З матеріалів справи убачається, що представник відповідача та відповідачка були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Колегія суддів, розглянувши подану заяву про відкладення розгляду справи, дійшла висновку, що наведені у ній доводи не можуть бути визнані такими, що підтверджують наявність об'єктивних і поважних підстав для відкладення розгляду справи. Адже, така заява представника відповідачки не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачка не була позбавлена можливості брати участь у судовому засіданні особисто або забезпечити участь іншого представника, однак у судове засідання не з'явилась.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість її розгляду за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем житлово-комунальних послуг, а саме послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води споживачам у відповідному житловому будинку .
Судом установлено, що з 01 травня 2018 року позивач здійснює надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води на підставі чинного законодавства та відповідних нормативно-правових актів(а. с. 19 - 24).
Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 2007 та 2009 років відповідно, а відтак є споживачами житлово-комунальних послуг (а. с. 5).
Правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору приєднання, умови якого були опубліковані у встановленому законом порядку, а фактичне споживання послуг відповідачами свідчить про приєднання до такого договору.
Відповідачі від отримання житлово-комунальних послуг у встановленому законом порядку не відмовлялися, від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не відключалися, у зв'язку з чим є індивідуальними споживачами зазначених послуг та зобов'язані здійснювати їх оплату у строки, визначені законодавством.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі належним чином та у повному обсязі не здійснювали оплату за надані послуги, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2025 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 89 978 грн 95 коп., яка складається із заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року, а також заборгованості зі сплати за абонентське обслуговування (а. с. 12 - 18).
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано інфляційні втрати та три відсотки річних, зокрема: за заборгованістю за послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року - інфляційні втрати у розмірі 3 288 грн 05 коп. та три відсотки річних у розмірі 803 грн 64 коп.; за заборгованістю за послуги з централізованого постачання гарячої води за цей же період - інфляційні втрати у розмірі 498 грн 87 коп. та три відсотки річних у розмірі 122 грн 74 коп.; за заборгованістю за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року - інфляційні втрати у розмірі 5 074 грн 71 коп. та три відсотки річних у розмірі 1 270 грн 10 коп.; за заборгованістю за послуги з постачання гарячої води за вказаний період - інфляційні втрати у розмірі 1 685 грн 14 коп. та три відсотки річних у розмірі 408 грн.Із матеріалів справи також убачається, що відповідачі заперечували проти задоволення позову та заявляли про застосування наслідків спливу позовної давності щодо частини заявлених позовних вимог (а. с. 6 - 11).
Водночас відповідачі фактично не заперечували наявність заборгованості у частині вимог, які, на їхню думку, не охоплюються строком позовної давності, посилаючись на необхідність її перерахунку з урахуванням трирічного строку звернення до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт надання відповідачам житлово-комунальних послуг, а відповідачами, у свою чергу, не виконано обов'язок щодо їх своєчасної та повної оплати, внаслідок чого утворилась заборгованість.
При цьому суд виходив із того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору приєднання, укладеного відповідно до вимог законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, а факт споживання відповідачами послуг підтверджує їх приєднання до умов такого договору.
Суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що перебіг такого строку був продовжений у зв'язку із запровадженням карантину, а в подальшому, зупинений на період дії воєнного стану.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості у повному обсязі, а також нарахованих інфляційних втрат, трьох відсотків річних та інших передбачених законодавством платежів.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, виконавцем послуг за якими є позивач.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила).
Вказані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності з 10 грудня 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Правилами надання послуг з централізованого опалення встановлено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов'язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положеннями ч. 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Наявність правовідносин між сторонами за договорами теплопостачання, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого теплопостачання, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відповідно до п. 11 вищезазначених Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Пунктом 21 Правил визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Установивши, що КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення, а з 01 листопада 2021 року, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачі є особами, зареєстрованими у зазначеному житловому приміщенні та споживачами відповідних житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення у відповідачів обов'язку з оплати наданих послуг.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на обґрунтування заявлених вимог разом із позовною заявою подано детальний розрахунок заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року із зазначенням нарахувань, здійснених оплат та залишку заборгованості, а також розрахунок інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.
З наданого розрахунку вбачається, що утворилася заборгованість, яка складається з заборгованості за послуги централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та гарячої води, плати за абонентське обслуговування, а також нарахованих відповідно до вимог законодавства інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.
Належних та допустимих доказів сплати зазначеної заборгованості у повному обсязі або доказів проведення перерахунку вартості послуг відповідачами суду не надано.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що у відзиві на позовну заяву відповідачкою порушено питання про застосування строків позовної давності, а також заявлено клопотання про надання відповідачам строку тривалістю три місяці для добровільної сплати заборгованості у сумі, що буде визначена з урахуванням строків загальної позовної давності, з метою запобігання зайвим витратам при її примусовому стягненні.
Перевіряючи висновки суду в цій частині, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а за зобов'язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання.
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом із тим, 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України № 540-IX, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України діяв з 12 березня 2020 року та неодноразово продовжувався.
Крім того, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, у період дії якого перебіг позовної давності зупиняється.
З огляду на викладене, перебіг позовної давності щодо вимог, строк виконання яких не сплив станом на момент запровадження карантину, продовжувався на строк його дії та в подальшому був зупинений на період дії воєнного стану.
При цьому колегія суддів враховує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, яка нарахована, починаючи з травня 2018 року, тобто в межах строків позовної давності, з урахуванням їх продовження та зупинення відповідно до наведених вище положень законодавства.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував зазначені норми права та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності щодо заявлених позовних вимог.
Крім того, колегія суддів ураховує, що рішення у справі ухвалено у листопаді 2025 року, тоді як відзив на позовну заяву відповідачка подала у липні 2025 року, тобто до ухвалення судового рішення вона мала достатній проміжок часу для добровільної сплати заборгованості, однак цим правом не скористалася.
Оскільки відповідачами своєчасно не сплачувалась заборгованість, позивачем нараховано три відсотки річних та інфляційні втрати.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 30.10.2013 № 6-59цс13, від 16.12.2015 № 6-2023цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).
Разом із тим, колегія суддів враховує положення Постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року.
У період з 24.02.2022 по 29.12.2023 на території м. Києва діяла заборона на нарахування та стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені.
Після внесення змін Постановою КМУ № 1405 від 29.12.2023 така заборона поширюється лише на території активних або можливих бойових дій.
Місто Київ не віднесене до такого переліку.
Отже, нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені за період після 30.12.2023 є правомірним.
З матеріалів справи убачається, що позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних у зв'язку з простроченням виконання відповідачами грошового зобов'язання, зокрема: за заборгованістю за послуги з централізованого опалення, інфляційні втрати у розмірі 3 288 грн 05 коп. та три відсотки річних у розмірі 803 грн 64 коп; за заборгованістю за послуги з централізованого постачання гарячої води інфляційні втрати у розмірі 498 грн 87 коп. та три відсотки річних у розмірі 122 грн 74 коп; за заборгованістю за послуги з постачання теплової енергії, інфляційні втрати у розмірі 5 074 грн 71 коп та три відсотки річних у розмірі 1 270 грн 10 коп; за заборгованістю за послуги з постачання гарячої води, інфляційні втрати у розмірі 1 685 грн 14 коп та три відсотки річних у розмірі 408 грн.
Наведені нарахування здійснено за період після 30 грудня 2023 року, тобто з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох відсотків річних є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та є правомірним.
Посилання відповідачки на складне матеріальне становище та інші соціальні обставини не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, а тому такі доводи апеляційної скарги відхиляються.
Водночас відповідачі не позбавлені можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про відстрочення або розстрочення виконання рішення відповідно до статті 442 ЦПК України.
Питання зміни способу і порядку виконання рішення вирішується судом першої інстанції, а не судом апеляційної інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність прийняття судом першої інстанції розрахунку заборгованості, поданого позивачем, колегія суддів зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження заявлених вимог подано детальний розрахунок заборгованості, який містить відомості про періоди нарахувань, їх розмір, здійснені відповідачами оплати та залишок заборгованості, а також окремий розрахунок інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені. Зазначений розрахунок узгоджується з іншими наявними у справі доказами та не був спростований відповідачами належними та допустимими доказами.
Самі по собі посилання відповідачки на незрозумілість нарахувань або їх необґрунтованість не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки не підтверджені жодними доказами та мають характер припущення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував заяву відповідачів про застосування строків позовної давності, також є безпідставними, оскільки, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, зазначене питання було предметом дослідження суду першої інстанції, якому надано належну правову оцінку.
Отже, наведені доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в цій частині.
Колегія суддів перевірила доводиапеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи та дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи убачається, що судом першої інстанції було створено та направлено відповідачам судові повістки за адресою їх реєстрації та проживання.
Водночас поштове відправлення повернулося до суду з відміткою оператора поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 80).
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 8 статті 128 ЦПК України судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову в отриманні або відсутність особи за вказаною адресою.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у разі повернення поштового відправлення з відміткою «адресат відсутній» чи «адресат відмовився» особа вважається належним чином повідомленою про розгляд справи, а підстав для повторного направлення кореспонденції або відкладення розгляду справи не виникає.
Отже, доводи відповідачки про неналежне повідомлення спростовуються матеріалами справи та нормами процесуального закону.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Кирей О. В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Кирей Олени Василівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура