02 квітня 2026 року м. Київ
Справа №757/22611/24
Провадження: № 22-ц/824/889/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М.,Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: державний реєстратор виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторія Вікторівна, ОСОБА_2 , приватний нотаріус Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Лариса Олександрівна, про визнання протиправним та скасування наказу в частині та зобов'язання вчинити певні дії,
В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що наказ Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 є протиправним та не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки, вказаним наказом його, позивача, фактично позбавлено права власності на майно, добросовісним набувачем якого він є. Стверджує, що відповідач вийшов за межі своєї компетенції, фактично оцінивши не тільки законність вчинення реєстраційних дій, але й законність договору-купівлі продажу та нотаріальних дій. Крім того, відповідачем проігноровано порушення, які були допущені скаржником при оформленні скарги, зокрема, відомість щодо виконаних реєстраційних дій, з приводу яких подано скаргу, не підписана скаржником, відсутні реквізити оскаржуваних рішень, відсутня прохальна частина, пропущено строк звернення зі скаргою, крім того, його, ОСОБА_1 ,не було повідомлено про розгляд скарги.
У зв'язку з чим, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 року «Про задоволення скарги» в частині: пункту 1 щодо скасування рішення прийнятого державним реєстратором Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторією Вікторівною від 17.12.2021 № 62359193 в частині припинення запису про арешт № 46027745; скасувати наказ Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 «Про задоволення скарги» в частині пункту 7 щодо скасування рішення від 03.02.2022 № 63228091, прийнятого приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Ларисою Олександрівною;зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке було скасоване на підставі наказу Міністерства юстиції № 556/5 від 09.02.2023 "Про задоволення скарги", а саме: запису, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 63228091 від 03.02.2022 року, прийнятого приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Ларисою Олександрівною на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1041829680000) щодо права власності на квартиру за ОСОБА_1 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано наказ Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 року «Про задоволення скарги» в частині: пункту 1 щодо скасування рішення прийнятого державним реєстратором Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторією Вікторівною від 17.12.2021 № 62359193 в частині припинення запису про арешт № 46027745; Скасувати наказ Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 «Про задоволення скарги» в частині пункту 7 щодо скасування рішення від 03.02.2022 № 63228091, прийнятого приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Ларисою Олександрівною.
Зобов'язано Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке було скасоване на підставі наказу Міністерства юстиції № 556/5 від 09.02.2023 "Про задоволення скарги", - а саме: запису, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 63228091 від 03.02.2022 року, прийнятого приватним нотаріусом Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Пасюк Ларисою Олександрівною на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1041829680000) щодо права власності на квартиру за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 )
Не погодившись із таким судовим рішенням, Міністерство юстиції України в особі представника Свіршкової І. В. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просило скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про незаконність та протиправність наказу Міністерства юстиції України № 556/5, не врахувавши характер і межі повноважень Мін'юсту, визначені Конституцією України, Законом №1952-IV та підзаконними актами.
Наголошує, що Міністерство юстиції під час розгляду скарги державного реєстратора Калинченко В. В. діяло виключно в межах компетенції, визначеної статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Порядком №1128, перевіряючи наявність порушень законодавства у рішеннях державних реєстраторів. За твердженням Мін'юсту, суд першої інстанції помилково встановив, що відповідні реєстраційні дії не були предметом скарги, тоді як із самої скарги, її додатків та відомостей Державного реєстру прав убачається зворотнє.
Крім того, стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми законодавства щодо строків звернення зі скаргою, оскільки державний реєстратор дізналася про порушення своїх прав лише у січні 2023 року, а тому подала скаргу в межах передбаченого законом строку. Твердження суду про пропуск строків вважає помилковими.
Також у скарзі вказано, що суд дійшов помилкового висновку про вихід Мін'юсту за межі скарги, оскільки під час її розгляду Міністерство зобов'язане встановити не лише обставини, викладені у самій скарзі, але й інші суттєві дані, які випливають з відомостей реєстру та доданих документів. На думку представника відповідача, саме перевірка всього комплексу інформації дала підстави для скасування низки рішень, у тому числі тих, що стосувалися спірної квартири, оскільки вони були частиною системної протиправної схеми.
Окремо, наголошено на тому, що суд безпідставно визнав наказ Мін'юсту таким, що порушує право власності позивача. Адже, скасування реєстраційної дії не позбавляє особу права власності, а лише анулює незаконно внесений запис, після чого особа може повторно звернутися для реєстрації прав у належному порядку.
Також, вважає, що позов був поданий до неналежного відповідача, оскільки Мін'юст не є суб'єктом, який оспорював або не визнавав право власності позивача. На думку Міністерства, спір стосується взаємовідносин між позивачем та іншими учасниками реєстраційних дій, а тому обраний спосіб захисту є неправильним та не може призвести до поновлення порушеного права.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Івахненко Ю. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначив, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 03.02.2022 року є чинним, у судовому порядку недійсним не визнавався, а державна реєстрація права власності позивача не скасована. Відтак, з урахуванням положень статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, а набуте на його підставі право власності законним. При цьому, представник позивача наголошує на тому, що підставою для видання наказу Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 року стала скарга державного реєстратора Калинченко В. В., яка, однак, є необґрунтованою. Зокрема, доводи про несанкціоновані реєстраційні дії спростовуються тим, що реєстратор тривалий час користувалася доступом до Державного реєстру прав із застосуванням засобів автентифікації та була зобов'язана здійснювати контроль за власними діями. Крім того, відсутні будь-які дані про відкриття кримінальних проваджень чи проведення службових перевірок за викладеними у скарзі обставинами.
Також зазначено, що скарга не містила відомостей про окремі реєстраційні рішення, на підставі яких було здійснено перехід права власності, а тому їх скасування свідчить про вихід Міністерства юстиції за межі розгляду скарги, що суперечить вимогам статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Окрім цього, скаргу подано з пропуском установлених законом строків, що також залишено відповідачем поза увагою.
Водночас, Міністерство юстиції України у додаткових поясненнях наполягало на правомірності спірного наказу, зазначаючи, що скарга державного реєстратора подана у встановлені строки, а її зміст охоплював усі реєстраційні дії, пов'язані з діяльністю реєстратора. Відповідач також вказує, що діяв у межах наданих повноважень, а скасування державної реєстрації не припиняє самого права власності. Крім того, на думку Міністерства, позов заявлено без залучення всіх належних відповідачів.
02 квітня 2026 року від адвоката Івахненка Ю. О. в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю його прибуття у призначене судове засідання у зв'язку з участю у цей же час в інших судових засіданнях, зокрема, щодо розгляду клопотань про застосування запобіжних заходів.
Крім того, у клопотанні зазначено, що на момент його подання адвокатом не отримано відповіді на направлені адвокатські запити до органів прокуратури та правоохоронних органів, які, на його думку, мають значення для правильного вирішення цієї справи.
В судовому засіданні представник Міністерства юстиції УкраїниСвіршкова І. В. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Вирішуючи питання про можливість продовження розгляду справи за відсутності представника позивача, колегія суддів ураховувала наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
З матеріалів справи убачається, що апеляційне провадження у справі відкрито 31.10.2025 року, 11.12.2025 року було розпочато судовий розгляд, в ході якого представником позивача були надані пояснення щодо поданої апеляційної скарги, про судове засідання 02.04.2026 року представник позивача і позивач були належним чином повідомлені.
Колегія суддів, розглянувши подане клопотання про відкладення продовження розгляду справи, дійшла висновку, що наведені у ньому доводи не можуть бути визнані такими, що підтверджують наявність об'єктивних і поважних підстав для відкладення розгляду справи.
Зокрема, із змісту поданого клопотання вбачається, що судове засідання, на яке посилається представник позивача, призначене на 13 годину в приміщенні цього ж суду, в той час як розгляд даної справи призначено на 11 годину, тобто раніше, що об'єктивно не перешкоджає участі представника у судовому засіданні.
Щодо іншого судового засідання, то колегія суддів зауважує про те, що представником до клопотання долучено лише копію заяви про отримання від слідчого примірника клопотання про застосування запобіжного заходу, що саме по собі не підтверджує призначення судового розгляду, його дату та час, а відтак не може бути належним доказом неможливості участі у судовому засіданні.
Посилання представника позивача на необхідність отримання відповідей на адвокатські запити також не можуть бути підставою для відкладення розгляду справи, оскільки справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції з жовтня 2025 року, і за цей час сторона мала достатню можливість реалізувати свої процесуальні права та подати відповідні докази.
Крім того, колегія суддів враховує, що позивач не був позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні особисто або забезпечити участь іншого представника, однак у судове засідання не з'явився.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість її розгляду за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 38 - 42).
В подальшому, державними реєстраторами було вчинено реєстраційні дії, пов'язані з переходом та державною реєстрацією права власності на спірну квартиру, які згодом стали предметом оскарження у позасудовому порядку (т. 1, а. с. 57 - 63).
Як убачається з матеріалів справи, 26 січня 2023 року державний реєстратор Калинченко В. В. звернулася до Міністерства юстиції України зі скаргою, в якій зазначила про вчинення від її імені невстановленими особами незаконних реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, посилаючись на втручання у її доступ до реєстру та несанкціоноване внесення відповідних записів (т. 1, а. с. 66 - 67).
За результатами розгляду вказаної скарги Міністерством юстиції України прийнято наказ № 556/5 від 09 лютого 2023 року, яким скасовано низку рішень державних реєстраторів, у тому числі рішення, на підставі яких було зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , що фактично призвело до анулювання відповідного запису в Державному реєстрі(т. 1, а. с. 68 - 71).
Крім того, з матеріалів справи убачається, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021100060001200 від 26 липня 2021 року, про що повідомлено у листі, наданому на адвокатський запит представника позивача (т. 1, а. с. 132-133).
У межах вказаного кримінального провадження на спірну квартиру було накладено арешт.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Міністерство юстиції України під час розгляду скарги державного реєстратора Калинченко В. В. допустило істотні порушення вимог закону, вийшло за межі предмета скарги та скасувало реєстраційні рішення, які, на переконання суду, не були предметом оскарження, чим порушило права та законні інтереси позивача як набувача спірного майна.
Суд першої інстанції вважав установленим те, що скарга державного реєстратора не містила відомостей про рішення, на підставі яких було припинено арешт та зареєстровано право власності за позивачем, а строк на звернення зі скаргою було пропущено. Незважаючи на це, на думку суду, Міністерство юстиції України безпідставно втрутилося у сферу приватних майнових прав та скасувало відповідні реєстраційні дії.
Крім того, суд виходив із того, що позивач набув право власності на підставі чинного, нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який у судовому порядку недійсним не визнавався, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для скасування державної реєстрації такого права.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме цивільні права чи інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів він звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем цивільного права чи інтересу позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права чи інтереси позивача дійсно порушені, а звернення до суду спрямоване на їх відновлення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).
Спосіб захисту порушеного права має бути таким, що найбільш ефективно забезпечує його відновлення, тобто бути належним способом захисту. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16).
Відповідно до частин першої, дев'ятої та десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Порядок розгляду відповідних скарг визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Якщо особа вбачає порушення своїх прав у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, то визнання незаконними таких рішень може бути способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а та від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17).
Водночас при визначенні юрисдикції спору суди повинні виходити із суті права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, характеру спірних правовідносин та юридичної природи обставин справи. Наявність у спорі суб'єкта владних повноважень сама по собі не свідчить про публічно-правовий характер спору. Якщо спір зумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу особи, він підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17).
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22 звернула увагу, що у спорах, пов'язаних із скасуванням наказів Міністерства юстиції України, якими скасовано рішення державного реєстратора, суд має враховувати, що такі спори фактично можуть стосуватися речових прав на нерухоме майно. У зв'язку з цим належними відповідачами у таких спорах є не лише Міністерство юстиції України, а й особи, права чи інтереси яких безпосередньо пов'язані зі спірними реєстраційними діями.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити неналежного відповідача належним відповідачем у встановленому законом порядку.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення співвідповідачів у справах, у яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача без одночасного вирішення питання щодо прав та обов'язків інших осіб, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 947/6589/21).
Суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні доказів у їх сукупності (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З матеріалів справи убачається, що предметом даного спору є законність наказу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Водночас, перевіряючи доводи сторін та встановлюючи характер спірних правовідносин, колегія суддів враховує, що у матеріалах справи міститься відповідь Головного слідчого управління Національної поліції України, згідно з якою здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021100060001200 від 26 липня 2021 року.
З огляду на зазначене, колегія суддів дослідила зміст ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року у справі № 761/45120/21, постановленої в межах вказаного кримінального провадження, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступною.
Із змісту зазначеної ухвали вбачається, що у межах досудового розслідування встановлено обставини можливого незаконного відчуження спірної квартири шляхом використання підробленої довіреності, виданої від імені померлого ОСОБА_4 , який на момент вчинення відповідних правочинів вже помер .
Також встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрито спадкову справу, а спадкоємцем, який прийняв спадщину, є ОСОБА_5 .
Відтак, зазначена ухвала свідчить про те, що спірна квартира є об'єктом правовідносин, у яких беруть участь не лише позивач та Міністерство юстиції України, а й інші особи, права яких безпосередньо пов'язані з цим майном.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір у даній справі фактично стосується речових прав на нерухоме майно, а не обмежується виключно перевіркою законності індивідуального акта суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, у спорах цієї категорії належними відповідачами є не лише Міністерство юстиції України, а й особи, права чи інтереси яких безпосередньо пов'язані зі спірними реєстраційними діями.
У даному випадку, такою особою є спадкоємець первісного власника спірної квартири, ОСОБА_5 , права якого можуть бути безпосередньо порушені або змінені внаслідок вирішення цього спору.
Однак, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не залучив зазначену особу до участі у справі як співвідповідача, обмежившись пред'явленням позову лише до Міністерства юстиції України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку має місце обов'язкова процесуальна співучасть, оскільки вирішення спору безпосередньо впливає на права та обов'язки осіб, які не залучені до участі у справі.
Відтак незалучення до участі у справі всіх осіб, права та обов'язки яких безпосередньо стосуються спірних правовідносин, свідчить про неправильне визначення позивачем кола відповідачів, що унеможливлює вирішення спору по суті та є підставою для відмови у задоволенні позову.
Разом із тим, суд першої інстанції, розглядаючи справу, фактично перейшов до дослідження обставин справи по суті, надав оцінку доводам сторін щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України та обставинам здійснення державної реєстрації прав на спірну квартиру.
Однак колегія суддів вважає, що такий підхід не відповідає завданням цивільного судочинства та послідовності розгляду справи.
Перед вирішенням спору по суті суд зобов'язаний встановити належне коло учасників справи, оскільки без залучення всіх осіб, права та обов'язки яких можуть бути порушені або змінені судовим рішенням, зокрема спадкоємця первісного власника спірного майна, повний та об'єктивний розгляд справи є неможливим, та лише після визначення належного складу сторін у справі суд може досліджувати питання щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача, належності обраного ним способу захисту та давати оцінку доводам сторін щодо суті заявлених вимог.
За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно перейшов до аналізу обставин справи по суті, не визначивши належним чином коло учасників спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Водночас, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично стосуються питань, які можуть бути предметом судового дослідження лише після встановлення належного складу сторін у справі та визначення характеру спірних правовідносин.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що на даному етапі перевірка доводів щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України, а також законності набуття позивачем права власності на спірну квартиру є передчасною.
При цьому, доводи апеляційної скарги Міністерства юстиції України в частині неналежного визначення позивачем кола учасників справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, оскільки спірні правовідносини безпосередньо стосуються прав та інтересів інших осіб, які не були залучені до участі у справі як співвідповідачі.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Отже, рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що встановлені у справі обставини свідчать про наявність спірних правовідносин, пов'язаних із набуттям та переходом права власності на спірне нерухоме майно, які потребують належного судового дослідження з урахуванням участі всіх осіб, права та інтереси яких можуть бути порушені.
Разом із тим відмова у задоволенні позову з підстав, наведених у цій постанові, не позбавляє позивача права на звернення до суду за захистом свого права з урахуванням належного визначення складу учасників справи.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, з позивача підлягає стягненню на користь Міністерства юстиції України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 906 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 906 (дві тисячі дев'ятсот шіть) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура