справа № 362/3182/24
головуючий у суді І інстанції Марчук О.Л.
провадження № 22-ц/824/2765/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
18 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Мостової Г.І.
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, визнання права власності та стягнення компенсації, -
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з указаним позовом, у якому просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 27 січня 2024 № 3242/2024/4281725, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «PEUGEOT 301», 2018 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 , та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 21 868 грн 21 коп., як компенсацію за результатами поділу майна подружжя.
Позов обґрунтовано тим, що в період часу з 2009 року по липень 2018 року ОСОБА_1 проживав разом із ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.
В указаний період часу - 19 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ілта» укладений договір купівлі-продажу автомобіля марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску.
22 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредобанк» укладений кредитний договір № 18170/2018 з метою оплати вартості придбаного автомобіля марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску.
23 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредобанк» було укладено договір застави № 1388 вказаного автомобіля марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску.
За договором купівлі-продажу № 3242/2024/4281725 від 27 січня 2024 року ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 автомобіль марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску.
Вказує, що ОСОБА_1 за власні особисті грошові кошти здійснив виплату банку кредитних коштів за кредитним договором № 18170/2018 від 22 червня 2018 року.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частко.
Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3242/2024/4281725 від 27 січня 2024 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторонами шляхом звернення до суду із клопотанням про укладення мирової угоди було визнано факт проживання в період часу з 2009 року по липень 2018 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, а також факт набуття ними у зазначений період часу спірного автомобіля марки «Peugeot», модель «301».
Укладення між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля № 3242/2024/4281725 від 27 січня 2024 року, без згоди позивача, на переконання суду першої інстанції, є порушенням частини першої статті 203 ЦК України, а тому відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, наявні підстави для визнання його недійсним.
Судом першої інстанції визнано передчасними позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль марки «Peugeot», а також про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 21 868 грн 21 коп. як результат поділу майна подружжя.
Суд першої інстанції зазначив, що після набрання законної сили судовим рішенням у цій цивільній справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 матимуть реальну можливість здійснити необхідні юридичні дії, спрямовані на передачу спірного автомобіля у власність ОСОБА_1 та проведення відповідних грошових взаєморозрахунків, пов'язаних із переходом права власності на це рухоме майно.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року в частині відмови у позові та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «PEUGEOT 301», 2018 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 , та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 21 868 грн 21 коп., як компенсацію за результатами поділу майна подружжя.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині безпідставно вважав передчасними позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль марки «Peugeot» та стягнення із позивача на користь відповідача ОСОБА_2 грошової компенсації у сумі 21 868 грн 21 коп., як компенсацію за результатами поділу майна подружжя, оскільки після набрання законної сили судовим рішенням у цій цивільній справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 будуть мати реальну можливість здійснити необхідні юридичні дії спрямовані на передачу спірного автомобіля у власність ОСОБА_4 та проведення відповідних грошових взаєморозрахунків пов'язаних із переходом права власності на спірне рухоме майно, оскільки в матеріалах справи міститься мирова угода від 05 липня 2024 року, у якій сторони не заперечили та погоджуються із необхідністю переоформлення права власності на спірний автомобіль за позивачем та сплатою відповідних сум грошових коштів.
Вказує, що суд першої інстанції, остаточно не вирішивши спір по суті, позбавив позивача права на судовий захист його прав та інтересів.
Суд першої інстанції фактично переклав на сторони обов'язок самостійно вирішити спір, який виник, при цьому не врахував, що саме наявність такого спору і викликала у позивача необхідність звернутись до суду задля вирішення цього спору.
Так, дійсно, позивач та відповідачі здійснили спробу врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди, у якій відповідачі підтвердили всі обставини, зазначені у позові.
Однак, суд першої інстанції відмовив у затвердженні цієї мирової угоди, при цьому у своєму рішенні обґрунтовано використав їй положення для встановлення обставин справи та задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Те, що після відмови суду першої інстанції у затвердженні мирової угоди сторони самостійно не вирішили спір, свідчить про неможливість його вирішення у позасудовому порядку. Після відмови суду першої інстанції у затвердженні мирової угоди ОСОБА_2 взагалі припинила спілкування та листування з ОСОБА_1 , і її місцезнаходження ОСОБА_1 не відоме. Позивач має припущення, що вона вже кілька місяців перебуває за межами України, оскільки під час останнього їх спілкування вона йому повідомляла про свої наміри переїхати до іншої країни.
Таким чином, за наявності такого рішення суду першої інстанції позивач повністю позбавляється можливості вирішити спір щодо поділу автомобіля та його права порушуються, оскільки залишається стан невизначеності у його відносинах з відповідачем.
Відповідачкою подано відзив від 25 лютого 2025 року, де остання зазначила, що не має претензій до позивача, на спірний автомобіль як на свою власність не претендувала та не претендує, а також просить визнати єдиним власником спірного автомобіля та не стягувати з позивача ОСОБА_1 на її користь компенсацію за результатом поділу спірного автомобіля. Вказаний відзив долучений до матеріалів справи апеляційним судом (а.с. 191 т. 1).
Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року у частині відмови в задоволенні позову змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції зазначеної постанови.
В іншій частині рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року про відмову у задоволенні позову залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, апеляційний суд погодився з висновками цього суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, однак, не погодився з мотивами такої відмови. На переконання апеляційного суду, позивачем не доведено факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, за встановлених обставин справи позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому відмовити у задоволенні позову слід було саме з підстав недоведеності позовних вимог, а не їх передчасності.
Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного суду.
Постанова обґрунтована тим, що Київський апеляційний суд під час апеляційного розгляду справи не врахував, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося позивачем виключно у певній частині та з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Переглянувши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та змінивши її, хоча заявник апеляційної скарги такої вимоги не заявляв, апеляційний суд погіршив становище позивача, оскільки внаслідок апеляційного перегляду він опинився у гіршій ситуації порівняно з тією, якої досяг у попередній інстанції за результатами власної скарги.
Верховний Суд також вказав, що апеляційним судом не надано оцінку наявному у матеріалах справи відзиву відповідачки, а відтак не враховано доводи всіх учасників справи по суті спору.
Відповідачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи від 30 січня 2026 року, яке залишено апеляційним судом без розгляду відповідно до статті 126 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування від АТ «Кредобанк» інформації щодо здійснених платежів за укладеним між ПАТ «Кредобанк» і ОСОБА_2 кредитним договором № 18170/2018 від 22 червня 2018 року.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А.М. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 рокуоскаржується лише ОСОБА_1 у частині позовних вимог про відмову у задоволенні позову, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у цій частині.
Судом встановлено, що 19 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ілта» укладений договір купівлі-продажу автомобіля марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску (а.с. 20-28 т. 1). Ціна договору становить 420 660 грн.
22 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредобанк» укладений кредитний договір № 18170/2018, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 389 131 грн 90 коп.
Пунктом 2.2 договору визначено, що кредит видається на наступні цілі: для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ілта».
Згідно з графіком погашення заборгованості (додаток № 1 до кредитного договору) загальна вартість кредиту складала 541 178 грн 63 коп. за умови його виплати відповідно до графіку, а саме: до 21 червня 2023 року.
23 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредобанк» укладений договір застави № 1388, відповідно до умов якого предметом застави для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 22 червня 2018 року № 18170/2018 став автомобіль марки PEUGEOT, модель 301, дата випуску 2018, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу № 3242/2024/4281725 від 27 січня 2024 року ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 автомобіль марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску, що підтверджується змістом листа № 31/627АЗ-7418-2024 від 15 березня 2024 року Головного сервісного центру МВС (а.с. 82 т. 1).
Рішенням суду першої інстанції в його не оскаржуваній частині визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3242/2024/4281725 від 27 січня 2024 року у зв'язку з тим, що судом встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу у період з 2009 року по липень 2018 року, факт набуття ними у вказаний період спірного майна - автомобіля, а також факт відчуження відповідачем автомобіля без згоди позивача.
Отже, колегія апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, відповідач розпорядився цінним майном на власний розсуд без письмової згоди позивача, відмовляючи у задоволенні позову про поділ майна подружжя - дійшов помилкового висновку про те, що автомобіль не підлягає поділу з урахуванням внесків подружжя на його придбання.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу майна подружжя з посиланням на те, що він є передчасним, суд першої інстанції фактично залишив спір про поділ майна подружжя без вирішення, тому рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення.
Під час ухвалення у цій частині нового судового рішення, колегія апеляційного суду вирішуватиме такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до частини 1 статі 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (правова позиція викладена у постанові ВС ВП у справі № 372/504/17 від 21 листопада 2018 року).
Рішенням суду першої інстанції в його не оскаржуваній частині встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу у період з 2009 року по липень 2018 року, факт набуття ними у вказаний період спірного майна - автомобіля.
Отже, оскільки спірний автомобіль набутий відповідачкою під час її спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, а саме на позивача.
Тому, саме позивач повинен доводити, що спірне майно набуте, в тому числі і за його кошти, доводити джерело набуття спірного майна, а також мету його придбання.
Під час спільного проживання сторін однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу відповідачка уклала з ПАТ «Кредобанк» кредитний договір № 18170/2018 для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу спірного транспортного засобу.
Відповідно до частин 6, 7 статті 61 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Під час спільного проживання сторін однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, 21 червня 2018 року сплачено перший внесок за вказаний автомобіль у сумі 70 000 грн, що підтверджується квитанцією № ПНІ 10, платником зазначено ОСОБА_2 .
З матеріалів справ вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 заявлялося клопотання про витребування від АТ «Кредобанк» інформації щодо здійснених платежів за укладеним між ПАТ «Кредобанк» і ОСОБА_2 кредитним договором № 18170/2018 від 22 червня 2018 року.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2024 року задоволено указане клопотання про витребування доказів, однак судом першої інстанції ухвалено рішення у цій справі без витребуваних доказів.
У зв'язку з цим ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування указаної інформації.
На виконання цієї ухвали апеляційного суду від АТ «Кредобанк» надійшли виписки по особовим рахункам, з яких вбачається, що частина кредитних коштів була сплачена позивачем після липня 2018 року (після фактичного припинення шлюбних відносин) та становила 537 275 грн, а саме:
18 липня 2018 року у сумі 10 000 грн; 21 серпня 2018 року у сумі 10 000 грн; 21 вересня 2018 року у сумі 9 000 грн; 22 жовтня 2018 року у сумі 10 000 грн; 26 листопада 2018 року у сумі 10 000 грн; 27 грудня 2018 року у сумі 10 000 грн; 22 січня 2019 року у сумі 7 900 грн; 05 лютого 2019 року у сумі 2 500 грн; 22 лютого 2019 року у сумі 8 500 грн; 22 березня 2019 року у сумі 2 900 грн; 22 березня 2019 року у сумі 6 000 грн; 24 квітня 2019 року у сумі 10 150 грн; 23 травня 2019 рок у сумі 7 000 грн; 29 травня 2019 року у сумі 1 050 грн; 28 червня 2019 року у сумі 10 300 грн; 22 липня 2019 року у сумі 10 200 грн; 28 серпня 2019 рок у сумі 10 000 грн; 20 вересня 2019 року у сумі 8 000 грн; 22 жовтня 2019 року у сумі 7 500 грн; 01 листопада 2019 року у сумі 7 000 грн; 03 грудня 2019 року у сумі 20 000 грн; 17 січня 2020 року у сумі 10 000 грн; 07 лютого 2020 року у сумі 6 000 грн; 28 лютого 2020 року у сумі 4 000 грн; 10 квітня 2020 року у сумі 4 000 грн; 10 квітня 2020 року у сумі 8 000 грн; 22 червня 2020 року у сумі 4 800 грн; 21 липня 2020 року у сумі 9 400 грн; 23 вересня 2020 року у сумі 12 200 грн; 23 вересня 2020 року у сумі 3 400 грн; 22 жовтня 2020 року у сумі 13 400 грн; 17 листопада 2020 року у сумі 10 000 грн; 22 грудня 2020 року у сумі 5 400 грн; 04 січня 2021 року у сумі 5 000 грн; 22 січня 2021 року у сумі 10 000 грн; 10 лютого 2021 року у сумі 10 000 грн; 26 лютого 2021 року у сумі 29 900 грн; 19 березня 2021 року у сумі 20 100 грн; 22 квітня 2021 року у сумі 10 000 грн; 13 травня 2021 року у сумі 15 000 грн; 17 червня 2021 року у сумі 13 000 грн; 08 липня 2021 року у сумі 40 000 грн; 17 серпня 2021 року у сумі 25 000 грн; 17 вересня 2021 року у сумі 25 000 грн; 21 жовтня 2021 року у сумі 25 000 грн; 18 листопада 2021 року у сумі 29 900 грн; 09 грудня 2021 року у сумі 10 775 грн.
Таким чином, після фактично припинених шлюбних відносин позивач вносив свої власні (не спільні кошти подружжя) кошти на виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 537 275 грн, в т.ч. 350 660 грн на погашення тіла кредиту - вартості автомобіля.
Визначаючи частки кожного з подружжя у праві власності на спірний транспортний засіб, апеляційний суд, перевіривши розрахунок, викладений у позовній заяві, виходить з такого:
вартість автомобіля на момент придбання становить - 420 660 грн,
сторонами під час спільного проживання однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу сплачено на погашення кредитних зобов'язань - 70 000 грн, що становить 16,6% (70 000 грн/ 420 660 грн)). Тому, відповідно до розміру внеску, позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності подружжя належить 16,6% вартості автомобіля, тобто по 8,3 % (35 000 грн/ 420 660 грн) вартості автомобіля кожному з подружжя,
позивачем сплачено особисті кошти на погашення кредитних зобов'язань по вартості автомобіля (тілу кредиту) у розмірі 350 660 грн. Тому відповідно до розміру внеску позивача частка, що належить позивачу на праві особистою приватної власності у цьому автомобілі, становить 83,4 % (350 660 грн / 420 660 грн) вартості автомобіля.
Отже, у позивача виникло право спільної сумісної власності подружжя на спірний автомобіль у розмірі 8,3 % вартості автомобіля та право особистої приватної власності у розмірі 83,4 % вартості автомобіля, що разом складає 91,7 %.
У відповідача виникло право спільної сумісної власності подружжя на спірний автомобіль у розмірі 8,3 % вартості автомобіля.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини 2, 4, 5 статті 71 СК України).
Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні.
Норми законодавства України щодо способів та порядку поділу спільної сумісної власності подружжя покликані, у тому числі, створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.
Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі № 679/533/21 (провадження № 61-8759св24).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль знаходився у позивача з моменту його придбання, що сторонами не заперечувалося.
Позивачем проведена оцінка вартості спірного автомобіля та відповідно до Звіту №43/77.02.24 від 21 лютого 2024 року ринкова вартість автомобіля марки PEUGEOT, модель 301, дата випуску 2018, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 становить на дату оцінки 263 472 грн 35 коп. (а.с. 54-65 т. 1).
Відповідачка клопотання про призначення експертизи з метою визначення остаточної вартості майна, - не заявила, на підтвердження іншої вартості автомобіля будь-яких доказів не надала.
Щодо доводів відповідачки, викладених у клопотанні про долучення доказів від 30 січня 2026 року, про відсутність спільного проживання сторін у справі однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, про наявність правових підстав для відчуження відповідачем спірного автомобіля, то апеляційний суд враховує, що рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року відповідачкою в апеляційному порядку не оскаржувалося. Щодо інших доводів, то апеляційний суд відповідно до статті 360 ЦПК України враховує правову позицію відповідача, що викладена у відзиві від 25 лютого 2025 року.
На підставі викладеного, враховуючи положення частин 4, 5 статті 71 СК України, розмір часток сторін у спірному майні (91,7 % та 8,3 %), ринкову вартість спірного автомобіля у розмірі 263 472 грн 35 коп., а також позицію відповідача про те, що вона просить визнати позивача єдиним власником спірного автомобіля та не стягувати з позивача на її користь компенсацію за результатом поділу спірного автомобіля, - апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для поділу спірного автомобіля та визнання права власності на спірний автомобіль за ОСОБА_1 та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 21 868 грн 21 коп., що відповідає вартості належній відповідачці частці у спірному майні подружжя та внесені позивачем на депозитний рахунок, у якості компенсації за результатами поділу майна подружжя.
Щодо судових витрат на сплату судового збору.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, а тому з відповідачів на користь позивача слід стягнути судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви, подання апеляційної та касаційної скарг.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича задовольнити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині вимог про визнання права власності та стягнення компенсації.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «PEUGEOT 301», 2018 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 21 868 грн 21 коп. у якості компенсації за результатами поділу майна подружжя, які згідно з платіжним дорученням від 18 червня 2024 року № ЕАХО-ВТС1-1ЕК1-ОР11 ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок Васильківського міськрайонного суду Київської області шляхом перерахування 21 868 грн 21 коп. Державною казначейською службою України з депозитного рахунку суду на користь ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1317 грн 36 коп., за подання апеляційної скарги у розмірі 1 976 грн 04 коп. та за подання касаційної скарги у розмірі 2 634 грн 73 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1317 грн 36 коп., за подання апеляційної скарги у розмірі 1 976 грн 04 коп. та за подання касаційної скарги у розмірі 2 634 грн 73 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 06 квітня 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська