Справа № 591/8844/25
Провадження № 2/591/3434/25
Іменем України
07 квітня 2026 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Горб А.Д., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , в особі представника - адвоката Бровка Руслана Миколайовича до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 про стягнення боргу за договором позики,
установив:
04.08.2025 до Зарічного районного суду м. Суми надійшла вказана позовна заява.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 08.08.2025 справу було передано за підсудністю до Сумського районного суду Сумської області.
08.09.2025 ухвалою Сумського районного суду Сумської області відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 27.10.2025.
27.10.2025 ухвалою Сумського районного суду Сумської області справу було передано за підсудністю до Зарічного районного суду м. Суми, оскільки згідно відповіді №1933891 від 27.10.2025 щодо отримання інформації про ВПО з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери відповідачка зареєстрована по АДРЕСА_2 (довідка №5924-5003706579 від 12.06.2025, статус - Діюча).
21.11.2025 до Зарічного районного суду м. Суми у порядку статті 32 Цивільного процесуального кодексу України надійшла справа № 591/8844/25.
Позов обґрунтований тим, що у червні 2022 року відповідачка звернулася до позивача з метою отримання позики. На підставі усної домовленості позивач передав відповідачці грошові кошти в загальній сумі 135000 грн, однак відповідачка повернула лише частину боргу в розмірі 13000 грн. Суму заборгованості у розмірі 122000,00 грн відповідачка у добровільному порядку не повернула, у зв'язку з чим позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, однак відповідно до постанови прокурора кримінальне провадження було закрито, оскільки із змісту спірних правовідносин вбачається наявність цивільно-правового спору. Відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і не погашає заборгованість за договором позики. За користування коштами позивачем нараховані відсотки на підставі статті 1048 ЦК України у розмірі 64812,50 грн. В зв'язку з ухиленням відповідачки від виконання зобов'язань по поверненню коштів, отриманих у позику, позивач просить стягнути з відповідачки виниклу заборгованість та нараховані відсотки за користування позикою у судовому порядку.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 01.12.2025 прийнято справу до провадження, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначений на 15.01.2026, який в подальшому відкладався до 07.04.2026.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених у позові, додатково пояснив, що відповідачка повідомляла про відсутність у неї наміру повернути позивачеві кошти у добровільному порядку.
Відповідачка відзиву на позовну заяву не подала, у судове засідання не прибула, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації, які в силу положень частини восьмої статті 128 ЦПК України вважаються врученими. Також відповідачка повідомлялася про розгляд справи шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача у судовому засіданні, дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Протягом червня - вересня 2022 року позивач передав відповідачці у позику грошові кошти у загальній сумі 135000,00 грн, що підтверджується банківськими квитанціями від АТ КБ «Приватбанк» від 27.06.2022 на суму 5000,00 грн, від 29.06.2022 на суму 3000,00 грн, від 19.06.2022 на суму 2000,00 грн, від 21.06.2022 на суму 2000,00 грн, від 17.07.2022 на суму 40000,00 грн, від 25.07.2022 на суму 1000,00 грн, від 11.07.2022 на суму 12000,00 грн, від 11.07.2022 на суму 6000,00 грн, від 06.07.2022 на суму 2000,00 грн, від 08.07.2022 на суму 16000,00 грн, від 03.08.2022 на суму 10000,00 грн, від 03.07.2022 на суму 11000,00 грн, від 18.09.2022 на суму 9000,00 грн, від 03.08.2022 на суму 10000,00 грн, від 18.09.2022 на суму 6000,00 грн, які наявні в матеріалах справи.
Відповідно до платіжних квитанцій, копії яких наявні у матеріалах справи, відповідачка сплатила позивачеві 29.06.2022 суму 3000,00 грн та 28.07.2022 суму 10000,00 грн.
Як зазначав позивач, оскільки відповідачка добровільно повернути залишок заборгованості відмовилась, позивач звернувся до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Як вбачається із змісту протоколу допиту свідка від 16.07.2024 у кримінальному провадженні № 12023205520001057 ОСОБА_3 (відповідачка у справі) підтвердила, що отримала від позивача шляхом переказу на її банківську картку у період з червня по вересень 2022 року грошові кошти у сумі 135000,00 грн, з яких повернула 13000,00 грн. Пояснила, що планує повернути залишок заборгованості упродовж 1,5 року, від повернення коштів не відмовляється, несплату пояснювала відсутністю постійного джерела доходів.
З постанови прокурора про закриття виконавчого провадження від 30.06.2025 вбачається, що у ході здійснення кримінального провадження був встановлений факт відсутності ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України у діях відповідачки.
19.05.2025 позивач направив відповідачці вимогу про повернення коштів, отриманих у позику, яка останньою отримана 28.05.2025 особисто (що підтверджується її підписом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення), однак залишена без належного реагування.
За користування наданими у позику коштами позивач нарахував відповідачці проценти відповідно до приписів статті 1048 Цивільного кодексу України на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 64812,50 грн.
Станом на дату розгляду справи у суді відомості про повне або часткова виконання відповідачкою зобов'язань по поверненню коштів позивачеві відсутні.
Суд зазначає, що між сторонами у справі виникли правовідносини, пов'язані з позикою.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин першої, другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Положеннями статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Таким чином суд зазначає, що між сторонами у справі виникли зобов'язання за договором позики, укладеним у спрощений спосіб, шляхом безпосередньої перерахування позивачем відповідачці грошових коштів на її банківську картку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Враховуючи, що у ході розгляду справи позивачем доведений факт передачі ним відповідачці грошових коштів у загальній сумі 135000,00 грн, а також факт повернення відповідачкою 135000,00 грн, наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача залишку неповернутих коштів у розмірі 122000,00 грн.
Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача відсотків за користування позикою, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові № 310/11534/13-ц зробила висновок про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Також Велика Палата ВС наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочки виконання грошового зобов'язання. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договору, а у разі прострочки позичальником виконання зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених частини другої статті 625 ЦК України.
Як встановлено судом, у зв'язку з не поверненням відповідачкою суми позики у повному обсязі, позивач направив їй за адресою проживання вимогу про повернення коштів, отриманих у позику, дана вимога отримана відповідачкою особисто, однак кошти останньою повернуті так і не були.
Суд погоджується з розрахунком процентів, проведених позивачем.
Відповідачка доказів сплати заборгованості у повному обсязі або аргументованих заперечень позовним вимогам не подала, правом на участь у розгляді справи не скористалася, контррозрахунку заборгованості не надавала.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про правомірність, обґрунтованість позовних вимог та про їх задоволення у повному обсязі.
На підставі статей 133,141 ЦПК України, враховуючи задоволення позовних вимог з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору у розмірі 1494,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 12, 76, 81, 141, 142, 265, 268, 273, 274, 279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 грошові кошти за договором позики у розмірі 186812,50 грн, з яких 122000,00 грн основного боргу та 64812,50 грн нарахованих відсотків за користування позикою; 1494,50 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 08.04.2026.
Суддя Ю. О. Зеря