про повернення касаційної скарги
08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 440/2546/24
адміністративне провадження № К/990/13903/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Тацій Л. В. перевірив касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" до Державної служби геології та надр України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ТОВ "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" звернулося до суду з позовом, у якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у не розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" № 07/07-3 від 07 липня 2021 року в строк, що визначений законодавством;
- з урахуванням принципу "мовчазної згоди" зобов'язати Державну службу геології та надр України внести зміни до додатку № 2 "Програма робіт" Угоди № 5870 згідно заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" від 07 липня 2021 року за №07/07-3 і надати надрокористувачу належним чином оформлений примірник Угоди № 5870 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин (вуглеводні), після чого - внести інформацію до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами про зміну додатку № 2 "Програми робіт" до Угоди № 5870 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин (вуглеводні) відповідно до заяви ТОВ "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" № 07/07-3 від 07 липня 2021 року.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 11 липня 2024 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у не розгляді заяви ТОВ "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" №07/07-3 від 07 липня 2021 року в строк, що визначений законодавством. Зобов'язав Державну службу геології та надр України повторно розглянути заяву ТОВ "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" від 07 липня 2021 року за №07/07-3 про внесення змін до Програми робіт (додаток 2 до Угоди про умови користування надрами), з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) та витрати на правничу допомогу у сумі 8000,00 (вісім тисяч гривень).
ТОВ "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" та Державна служба геології та надр України не погодилися з рішенням суду першої інстанції і подали апеляційну скаргу.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2026 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року змінив. Виклав мотивувальну частину рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року щодо розгляду вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу в редакції цієї постанови. В абзаці п'ятому резолютивної частини рішення суму витрат на правничу допомогу "8000,00 (вісім тисяч гривень)" змінив на суму "9350,00 (дев'ять тисяч триста п'ятдесят гривень)".
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 залишив без змін.
Державна служба геології та надр України не погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і через підсистему «Електронний суд» подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати.
Предметом оскарження у вказаній справі є бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у не розгляді заяви ТОВ "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" №07/07-3 від 07 липня 2021 року в строк, що визначений законодавством.
Під час вирішення питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження за означеною скаргою Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписи частини четвертої статті 328 КАС України встановлюють, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) автор касаційної скарги повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку автора скарги, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо автор касаційної скарги вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки викладені у постанові Верховного суду України від 22 грудня 2015 року у справі 21-3577а15 та в ухвалі Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 9901/351/19.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Суд зауважує, що обставини у порівнювальних справах не є подібними.
Так, у справі №9901/351/19 Верховний Суд відмовив у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України, а у справі 21-3577а15 спір виник щодо визнання протиправними дій Верховної Ради України, що полягали у тривалому незвільненні позивача у відставку з посади судді.
Таким чином, посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.
Інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, цитування уривків з різних постанов Верховного Суду в частині застосування процесуальних строків, посилання на уривки з рішень Європейського суду з прав людини, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЗР ПЕТРОЛЕУМ" до Державної служби геології та надр України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
Суддя Л. В. Тацій