Єдиний унікальний номер №1-19/2011
Провадження № 1-в/943/9/2026
08 квітня 2026 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судовго засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буську клопотання адвоката ОСОБА_3 , подане в інтересах заявника ОСОБА_4 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, -
представник заявника ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним клопотанням, у якому просить скасувати арешт, накладений згідно відомостей із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на все майно ОСОБА_4 (реєстраційний номер обтяження 8865273), що зареєстрований на підставі постанови прокуратури Буського району від 27.06.2009 року в кримінальній справі №153-0120, за результатами розгляду якої Буським районним судом Львівської області постановлено вирок №1-19/2011 від 27 травня 2011 року.
В обгрунтування поданого клопотання покликається на те, що вироком Буського районного суду Львівської області від 27 травня 2011 року в кримінальній справі №1-19/2011, який набрав законної сили 11.06.2011, заявника ОСОБА_4 було засуджено за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 368, ст. 70 КК України, внаслідок чого йому призначено остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки та покладенням обов?язків, передбачених ст. 76 КК України. Таким чином, щодо заявника ОСОБА_4 ухвалено обвинувальний вирок за правилами КПК України в редакції 1960 року. Отже, на даний час заявник ОСОБА_4 повністю відбув призначене покарання, а згідно ухвали Буського районного суду Львівської області від 06 червня 2014 року в цій справі ОСОБА_4 було звільнено від відбування покарання у зв?язку із закінченням іспитового строку. Відтак, кримінальне провадження щодо нього остаточно завершене, а судимість в силу ст. 89 КК України, на даний час є погашеною. При цьому, як убачається із відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна на все майно ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 8865273), що зареєстрований на підставі постанови прокуратури Буського району від 27.06.2009 року в кримінальній справі №153-0120, за результатами розгляду якої Буським районним судом Львівської області постановлено вирок №1-19/2011 від 27 травня 2011 року. Таким чином, вказаний арешт накладено постановою прокуратури Буського району під час досудового слідства 27 червня 2009 року, тобто за правилами КПК України 1960 року, стаття 126 якого (у редакції від 11 червня 2009 року) дозволяла органам досудового слідства та прокуратури накладати арешт на майно (крім вкладів у банках) з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна. Як видно із вироку Буського районного суду Львівської області від 27 травня 2011 року в кримінальній справі №1-19/2011, який набрав законної сили, заявнику ОСОБА_4 не призначено покарання у вигляді конфіскації майна, як і не заявлено цивільний позов. При цьому, у межах кримінальної справи №1-19/2011 судом не вирішено питання з приводу арешту, накладеного під час досудового слідства, зокрема, постановою прокуратури Буського району від 27 червня 2009 року, а тому спірний арешт є чинним і до цього часу. Відтак, із огляду на вказане, наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна арешту на все майно ОСОБА_4 , зареєстрованого на підставі постанови прокуратури Буського району від 27.06.2009 року, порушує його право власності, адже позбавляє правомочності розпорядження, у тому числі, придбаними 23.12.2025 року на підставі договорів купівлі-продажу житловим будинком та земельною ділянкою, що підтверджується долученими до клопотання інформаційними довідками. Так, на момент ухвалення вироку в даній кримінальній справі та до 23 грудня 2025 у власності заявника ОСОБА_4 не було жодного об'єкту нерухомого майна. А тому представник заявника просить суд скасувати арешт нерухомого майна, зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 8865273; підстава обтяження: заява про реєстрацію обтяження об?єкта нерухомого майна, 153-0120, 27.06.2009, Прокуратура Буського району; об?єкт обтяження: невизначене майно, все майно) щодо ОСОБА_4 , код АДРЕСА_1 .
Заявник ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, а від адвоката ОСОБА_3 надійшла заява, в якій захисник просить розглядати вказане клопотання про скасування арешту в справі без участі заявника та його захисника, а також просив задовольнити подане клопотання у повному обсязі.
Заступник керівника Золочівської окружної прокуратури ОСОБА_5 направив до суду клопотання, в якому з урахуванням ухвали Буського районного суду Львівської області від 06.06.2014 року в справі №1-19/2011, якою зявника ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання за вироком Буського районного суду Львівської області від 27.05.2011 року в справі №1-19/2011, у зв'язку із закінченням іспитового строку, а тому прокурор не заперечує щодо задоволення заявленого клопотання про скасування арешту на нерухоме майно. Крім того, прокурор ОСОБА_5 у вказаному клопотанні просив проводити судове засідання щодо розгляду клопотання про скасування арешту без участі прокурора.
Оскільки заявник, його захисник та прокурор у судове засідання не з'явилися, а тому згідно ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалося.
Дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, суд приходить до висновку, що клопотання про скасування арешту майна підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.
Судом встановлено, що вироком Буського районного суду Львівської області від 27 травня 2011 року в кримінальній справі №1-19/2011, ОСОБА_4 був засуджений за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 368, ст. 70 КК України до п'яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк три роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки. Згідно ст.76 КК України покладено на засудженого такі обов'язки: не виїзжати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу КВІ; повідомляти кримінально виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'влятися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію. Крім того, указаним вироком суду вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат. Вирок не оскаржувався та набрав законної сили 11 червня 2011 року.
Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 06 червня 2014 року в справі №1-19/2011, провадження №1-в/440/38/2014, яка набрала законної сили від 14.06.2011, звільнено від відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , засудженого вироком Буського районного суду Львівської області від 27 травня 2013 року за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 368, ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки. Згідно ст. 76 КК України, покладено на засудженого такі обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу КВІ; повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'влятися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Вказана ухвала суду від 06.06.2014 року мотивована тим, що встановлений засудженому ОСОБА_4 вироком суду від 27.05.2011 року випробувальний термін закінчився, останній за час іспитового строку не вчинив нового злочину і не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, а тому суд вважав відсутніми правові підстави для направлення засудженого для відбування призначеного покарання, отже відповідно до ч. 1 ст. 78 КК України, суд прийшов до переконання про те, що ОСОБА_4 підлягає звільненню від призначеного йому покарання.
Разом із тим, як убачається із відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, що на все майно ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 8865273), який зареєстрований на підставі постанови прокуратури Буського району від 27.06.2009 року в кримінальній справі №153-0120, за результатами розгляду якої Буським районним судом Львівської області ухвалено вирок №1-19/2011 від 27 травня 2011 року.
При цьому, правове регулювання питань щодо скасування арешту майна в кримінальній справі, накладеного під час дії КПК України в редакції 1960 року, було різним та неодноразово змінювалась судова практика в цій частині. Зокрема, існували різні правові підходи Верховного Суду до вирішення таких процесуальних питань, як вирішення питання про скасування такого арешту майна, накладеного під час дії КПК України в редакції 1960 року, як в порядку цивільного, так і кримінального судочинства.
Однак, дане питання щодо юрисдикційності вказаного питання має важливе значення в розумінні поняття «суд, встановлений законом», на чому неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці, де наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 червня 2019 року в справі №766/21865/17 зазначила, що арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Після припинення кримінальної справи (в тому числі у зв'язку зі скасуванням постанови про її порушення, винесеної за процедурою КПК України 1960 року відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов'язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов'язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові від 12.06.2019 року дійшла висновку, що вирішення питання про скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин, підлягає розгляду судами цивільної юрисдикції.
Також, Верховний Суд виснував, якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Натомість, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року в справі №727/2878/19 конкретизовані висновки щодо юрисдикції спорів та зазначено, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.
Покликання на вищевказану норму Перехідних положень КПК України міститься у правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі №372/2904/17-ц, де також констатовано, що положеннями КПК України 1960 року передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі: одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126). Способів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв'язку з неприйняттям обов'язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи КПК України 1960 року не встановлював. Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності особи шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права. Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком. Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження. Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин. З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом особи не є судом, установленим законом.
Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2024 року в справі №953/12593/21 дійшов висновку, що питання про скасування арешту, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно обвинуваченого під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої постановлено вирок. Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок у кримінальній справі. Отже, вказані правові висновки Верховного Суду зумовлені різними правовими обставинами, зокрема вони прийняті у кримінальній справі, яку припинено, і у кримінальній справі, яку було передано до суду і, за результатами розгляду якої, ухвалено вирок.
Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі №372/2904/17-ц міститься висновок про те, що скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин (п. 58 цієї Постанови).
За таких обставин, суд вважає, що клопотання представника заявника про скасування арешту майна має розглядатися за правилами кримінального процесуального закону судом, який ухвалив 27.05.2011 вирок у кримінальній справі №1-19/2011, тобто Буським районним судом Львівської області за нормами КПК України.
Так, згідно ч. 1 ст. 126 КПК України в редакції 1960 року накладення арешту на майно провадиться шляхом забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 КПК України в редакції 1960 року накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Частиною першою статті 214 КПК України в редакції 1960 року передбачено, що слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодексу, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.
Разом із тим, в силу пунтків 1, 2, 9 частини першої статті 7 КПК України, який є нині чинним, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права, законність та недоторканність права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Так, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, тобто арешту майна, допускається тільки у разі коли потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора та одночасно з цим може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням (ч. 3 ст. 132 КПК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно абзацу другого частини першої статті 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Частиною четвертою статті 174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Разом із тим, відповідно до п. 9 Розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою діб до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Положеннями статей 125, 126 КПК України 1960 року, якими керувався прокурор під час прийняття Постанови від 27.06.2009, визначено обов'язок та порядок забезпечення цивільного позову і передбаченої законом конфіскації майна. Так, ч. 6 його ст. 126 встановлювалося, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Також положеннями п. 8 ч. 1 ст. 324 КПК України 1960 року визначалося, що, постановляючи вирок, суд вирішує питання, що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
Крім того, ч. 6 ст. 404 КПК України 1960 року передбачала, що якщо у виправданого або у особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші предмети чи був накладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сили, або ухвала апеляційної чи касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.
Як встановлено судом, що після ухвалення Буським районним судом Львівської області вироку в кримінальній справі №1-19/2011 від 27.05.2011, що набрав законної сили 11.06.2011, яким призначено покарання заявнику ОСОБА_4 без конфіскації майна та яким не вирішено долю майна, яке було арештовано постановою прокуратури від 27.06.2009, арешт майна на підставі якої є публічним обтяженням права власності заявника, підстави для подальшого існування якого в даний час відпали.
Відтак, зважаючи на все вищевикладене, оскільки після ухвалення вироку Буського районного суду Львівської області від 27.05.2011 року в кримінальній справі №1-19/2011, яким призначено покарання заявнику ОСОБА_4 без конфіскації майна, як виду покарання, та за відсутності цивільного позову в кримінальній справі, в якій заявник ухвалою Буського районного суду Львівської області від 06.06.2014 року звільнений від відбування призначеного покарання за закінченням іспитового строку, яким (цим вироком) також не вирішено долю арешту майна, накладеного на досудовому слідстві постановою прокуратури Буського району від 27.06.2009 року в кримінальній справі №153-0120, що на даний час ніким не скасований, отже спірний арешт майна на підставі постанови прокуратури є публічним обтяженням права власності заявника ОСОБА_4 , підстави для подальшого існування якого на даний час відпали, а тому його подальше існування є обмеження права особи користуватися належним їй майном, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, підстав для продовження такого арешту - немає.
Отже, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для скасування триваючого в даний час заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна заявника.
Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 125, 126, 324 КПК України 1960 року, ст.ст. 98, 107, 131-132, 170-173, 372, 392, 395 КПК України, суд, -
клопотання про скасування арешту майна, - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений на все майно ОСОБА_4 , що зареєстрований на підставі постанови прокуратури Буського району від 27.06.2009 року в кримінальній справі №153-0120, за результатами якої Буським районним судом Львівської області ухвалено вирок у кримінальній справі №1-19/2011 від 27.05.2011 року.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Буський районний суд Львівської області протягом семи днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1