07 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №140/6870/25 пров. №А/857/34065/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Затолочного В.С., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року (головуючий суддя Дмитрук В.В., м. Луцьк) у справі №140/6870/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати з 01.01.2025 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»; зобов'язання здійснити з 01.01.2025 нарахування та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - 2 361,00 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено всіх обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що у 2025 році право на доплату мають лише особи, які проживали або працювали в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року або у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року. Зазначає, що інформація про місце проживання позивача з 22 жовтня 1995 року по 30 травня 2005 року на дату розгляду звернення відсутня, чого не взято до уваги судом першої інстанції.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що не є спірним у справі та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262).
Згідно із довідкою від 06.05.2025 №369, виданою виконавчим комітетом Маневицької селищної ради, старостою села Чарторийськ вбачається, що станом з моменту аварії на Чорнобильській АЕС і по 21.10.1995 позивач постійно проживав та був зареєстрований в селі Старий Чарторийськ, що відносилось до зони гарантованого добровільного відселення і на даний час з 31.05.2005 також зареєстрований та проживає в даному населеному пункті.
Крім того, відповідно до витягу реєстру територіальної громади від 06.05.2025, який додавався позивачем до заяви від 21.05.2025 вбачається, що позивач з 26.12.1970 по 21.10.1995 та з 31.05.2005 по даний час постійно зареєстрований та проживає в селі Чарторийськ.
Село Чарторийськ Камінь-Каширського району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Також судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.06.2023 у справі №140/9625/23, яке набрало законної сили, зокрема, зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 11.11.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору.
На виконання цього рішення суду позивачу було призначено вищезазначене підвищення до пенсії, проте нарахування та виплату позивачу вказаного підвищення до пенсії відповідач припинив з 01.01.2025.
Позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою від 21.05.2025 щодо доплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
Листом від 09.06.2025 №7533-6850/Б-02/8-0300/25 відповідач повідомив позивача про те, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Встановлення виплат, передбачених цією статтею, здійснюється Пенсійним фондом України шляхом звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею. Станом на дату розгляду звернення необхідні відомості в реєстрах відсутні. З огляду на вище зазначене, з 01.01.2025 підстави для встановлення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, відсутні.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не здійснює йому доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що має статус потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 2 361,00 грн, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Розглядаючи спірні правовідносини, апеляційний суд враховує положення статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX (далі - Закон №4059-IX,), згідно якої установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.12.2024 №1524 “Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення», пунктами 1, 1-1 якої (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2025 №263) установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Установлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що у зв'язку із набранням чинності з 01.01.2025 Законом №4059-ІХ змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону №4059-ІХ чітко регламентовано розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення - 2361 грн.
Отже, починаючи з 01.01.2025 право позивача на доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, уже не підпадає під дію рішення суду, позаяк виплата та нарахування за цим рішенням суду підвищення до пенсії здійснюється до зміни правового регулювання спірних правовідносин.
Кабінетом Міністрів України на виконання статті 45 Закону №4059-ІХ прийнято Постанову "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" №1524 від 27.12.2024, яка набрала чинності з 01.01.2025 (далі - Постанова №1524).
Пунктом 1 Постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
З матеріалів вбачається, що з 26.12.1970 по 21.10.1995 та з 31.05.2005 по даний час позивач зареєстрований і фактично проживає в зоні гарантованого добровільного відселення у с. Чарторийськ, Камінь-Каширського район Волинської області, що не заперечується відповідачем, та підтверджується витягом реєстру територіальної громади від 06.05.2025. Отже, дані відомості наявні у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби.
Крім того, станом на момент аварії 26.04.1986 та у період з 26.04.1986 по 01.01.1993 позивач проживав у с. Чарторийськ, Камінь-Каширського район Волинської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення та має посвідчення громадянина який потерпів від Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів акцентує увагу, що підстави припинення такої виплати визначені саме частиною 3 статті 45 Закону №4059-ІХ, якою передбачено, що виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем у спірному випадку не підтверджено, що позивач після призначення такої доплати до пенсії на виконання рішення суду залишив своє місце постійного проживання та реєстрації на території гарантованого добровільного відселення.
Крім того, відповідач не надав доказів постійного проживання та реєстрації місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення, тобто не надав відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів про реєстрацію місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення.
Саме пенсійний орган, припиняючи виплату спірного підвищення до пенсії, зобов'язаний встановити підстави для припинення такої доплати, а не покладати такий обов'язок на отримувача цієї доплати.
При цьому, частина 4 статті 45 Закону №4059-ІХ передбачає, що для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Оскільки Пенсійний фонд України було зобов'язано забезпечити звірення відомостей про зміну місця проживання (проживання за межею зони гарантованого добровільного відселення) такою особою у період після 1 січня 1993 року, а вказані обставини відповідачем встановлені не були, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачу протиправно припинено з 01.01.2025 нарахування та виплати доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік».
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі №140/6870/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді В. С. Затолочний
М.А. Пліш