Справа № 580/4637/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО
08 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Златіна С.В.,
суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції України (далі - відповідач; Державна екологічна інспекція України), в якому просив: стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь позивача інфляційні втрати на суму 25 338,73 грн та три відсотки річних в сумі 6366,15 грн за несвоєчасне виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі №580/10684/23.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:
- стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 три відсотки річних в сумі 1948 грн 71 коп за несвоєчасне виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі №580/10684/23.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснив розрахунок 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України - з моменту виникнення грошових зобов'язань, а Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає інший порядок здійснення розрахунку річних, а саме, якщо казначейство протягом трьох місяців з дня звернення позивачем до них із заявою про виконання не перерахувало кошти за рішенням суду, то через три місяці стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що до правовідносин з несвоєчасного виконання судового рішення неможливо застосувати приписи статті 625 ЦК України.
Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року, представник Державної екологічної інспекції України - Колодчин Володимир Васильович, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що між позивачем і відповідачем відсутні цивільно-правові відносини, а отже, відсутні цивільно-правові правопорушення з боку відповідача, які мали б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинили збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Представник відповідача звернув увагу, що Державна екологічна інспекція України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 ЦК України, і норми зазначеної статті не застосовуються до спірних правовідносин. Чинним адміністративним законодавством (законодавством з питань проходження публічної служби) передбачені інші спеціальні види відповідальності за несвоєчасну виплату грошового забезпечення.
Додатково ОСОБА_2 відмітив, що ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду на підставі рішень суду, отже, такі виплати є разовими та відповідно не є об'єктом компенсації в розумінні вище наведених норм.
Підсумовуючи представник апелянта зазначив, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням від 01 лютого 2024 року, яке набрало законної сили 27 червня 2024 року, в адміністративній справі №580/10684/23, Черкаський окружний адміністративний суд стягнув з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення його на роботі за період з 06 жовтня 2022 року до 10 листопада 2023 року в сумі 183941,17 грн.
19 серпня 2024 року Черкаський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі № 580/10684/23.
На виконання рішення суду від 01 лютого 2024 року в справі №580/10684/23 позивачу 28 березня 2025 року проведено виплату середнього заробітку (з утриманням податків та зборів) у сумі 141 634,70 грн, що підтверджується банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» від 08 квітня 2025 року про надходження коштів на рахунок позивача.
Вважаючи невиплату відповідачем інфляційних втрат у сумі 25338,73 грн та 3 % річних у сумі 6366,15 грн за несвоєчасне виконання зазначеного рішення суду протиправною, ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого.
Велика палата Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц щодо застосування припису частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин зазначила: «У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц ВП ВС відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).».
Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Спірні правовідносини в цій справі виникли, в зв'язку з проходженням позивачем публічної служби, які за своєю суттю є трудовими, тому ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не може бути застосована.
Колегія суддів зазначає, що спір у справі № 580/10684/23 стосувався стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду щодо поновлення позивача на роботі, яка не відноситься до заробітної плати та не є доходом у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, а тому вказаний Закон не може бути застосований до спірних правовідносин.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин не може бути застосована ні ст. 625 ЦК України, ні Закон України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі Закон № 4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Положення пункту 35 Порядку №845 визначають, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):
1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;
2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;
3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;
4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;
5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до пункту 38 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
Відповідно до абзацу 1 пункту 50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів Казначейством, якщо боржником є державний орган.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (абзац 2 пункту 50 Порядку №845).
Отже, колегія суддів приходить до висновків, що законодавством (Законом №4901-VI) визначений обов'язок Казначейства нараховувати і виплачувати стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в разі неперерахування протягом трьох місяців коштів за рішенням суду.
Суд першої інстанції стягнув з відповідача Державної екологічної інспекції України 3% річних від несплаченої суми на підставі ст. 5 Закону № 4901-VI.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить до висновку, що позов пред'явлено позивачем в частині стягнення 3% річних від несплаченої суми на підставі ст. 5 Закону № 4901-VI до неналежного відповідача - Державної екологічної інспекції України, в той час як саме казначейство повинно нарахувати і виплачувати стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми в разі неперерахування протягом трьох місяців коштів за рішенням суду, що визначено ст. 5 Закону № 4901-VI.
Апеляційний суд встановив, що згідно ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
За привалами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Відтак, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, як було підкреслено вище, позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав, що він заявлений до неналежного відповідача.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №336/2138/17 (2-а/336/223/2017), від 26 червня 2019 року у справі №303/3794/17, від 09 вересня 2019 року у справі №821/2089/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №456/2935/15-а, від 30 вересня 2019 року у справі №819/940/18 та від 31 жовтня 2019 року у справі №826/17241/16.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі № 580/4637/25, в частині стягнення з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 три відсотки річних в сумі 1 948 (одна тисяча дев'ятсот сорок вісім) грн 71 коп за несвоєчасне виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 у справі № 580/10684/23 - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про стягнення трьох відсотків річних.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року - залишити без змін.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач С.В. Златін
Суддя О.О. Осіпова
Суддя Є.Д. Кравченко
Повний текст судового рішення виготовлено 08 квітня 2026 року.