Справа № 320/33872/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
06 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Черпака Ю.К.,
Штульман І.В.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асікс Груп» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Асікс Груп» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Асікс Груп» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просило: визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 04.02.2025 №73890407.
Позов обґрунтовано тим, що при складанні податкової декларації з ПДВ за грудень 2024 року підприємство керувалося первинними документами, які підтверджують факт здійснення господарської операції у відповідному звітному періоді.
На думку позивача, зазначена у рядку 18 податкової декларації сума була розрахована на підставі обліку та не є результатом заниження, оскільки податковий кредит та податкові зобов'язання враховано у відповідному періоді, а також у зв'язку з тим, що розбіжності є результатом округлень або технічної похибки, що не впливає на об'єктивність податкового обліку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року - у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що помилка відповідача у зазначенні порушення норми ПКУ (п.123.2 замість п.123.1 ПК України) в акті перевірки ГУ ДПС у м. Києві від 24.01.2025 №4294/ж5/26-15-04-07-03/41514045 та податковому повідомленні-рішенні ГУ ДПС у м. Києві від 04.02.2025 року № 73890407 не може вважатися «технічною».
На думку апелянта, посилання в акті перевірки ГУ ДПС у м. Києві від 24.01.2025 №4294/ Ж5/26-15-04-07-03/41514045 та податковому повідомленні-рішенні ГУ ДПС у м. Києві від 04.02.2025 року № 73890402 на іншу норму ПК України означає, що контролюючий орган не визначив належним чином склад податкового правопорушення і не мав правових підстав для застосування штрафних санкцій.
Невірне зазначення податкового періоду у висновках акту перевірки є істотним порушенням процедури, що ставить під сумнів правильність встановлених обставин і не може розцінюватися як технічна помилка, тому наявні підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що камеральною перевіркою було встановлено заниження позитивного значення нарахувань, які підлягають сплаті до бюджету у розмірі 257 016 504 грн. у зв'язку з не відображенням у декларації за грудень 2024 року податкових накладних зареєстрованих в ЄРПН.
Оскільки, як вказує відповідач, податкові накладні були зареєстровані в ЄРПН в строк передбачений чинним законодавством, однак, в порушення норм Податкового кодексу України, позивачем не були відображені в декларації за грудень 2024 року, тому зазначене слугувало підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовою особою ГУ ДПС у м. Києві здійснено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «Асікс Груп» за грудень 2024 року, результати якої оформлені актом перевірки від 24.01.2025 №4294/ж5/26-15-04-07-03/41514045 (далі по тексту також - акт перевірки).
Під час проведення перевірки встановлено порушення пункту 187.1 статті 187 ПК України, що призвело до заниження в декларації з ПДВ за грудень 2024 року позитивних нарахувань, які підлягають сплаті до бюджету, а також зазначено про застосування штрафної санкції відповідно до пункту 123.2 статті 123 ПК України.
Підставою для вказаних висновків слугувало те, що позивачем задекларовано суми ПДВ податкових зобов'язань (рядок 1.1) у розмірі 2596126 грн, у той час як за даними ЄРПН постачальником (ТОВ «Асікс Груп») зареєстровано податкових накладних, виписаних у грудні 2024 року, на загальну суму ПДВ 259612630,00 грн.
Таким чином, відхилення становить 257016504,00 грн.
Як наслідок, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 04.02.2025 №73890407 у зв'язку з порушенням позивачем пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10, 201.14 статті 201 ПК України, тому збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 282718154,40 грн, у тому числі за податковим зобов'язанням на 257016504 грн та за штрафними санкціями на 25701650,40 грн.
З розрахунку штрафних санкцій по ПДВ вбачається про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 10% у сумі 25701650,40 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.
У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
У силу вимог п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Таким чином, дата виникнення податкових зобов'язань співпадає з такою складання платником податку податкової накладної.
Як свідчать матеріали справи, в ході камеральної перевірки податкової звітності з ПДВ за грудень 2024 року ТОВ «Асікс Груп» встановлено декларування суми ПДВ податкових зобов'язань (рядок 1.1) у розмірі 2596126,00 грн, у той час як за даними ЄРПН постачальником ТОВ Асікс Груп» зареєстровано податкових накладних, виписаних у грудні 2024 року, на загальну суму ПДВ 259612630,00 грн.
Тобто, відхилення становить 257016504,00 грн.
У відповідності до податкової декларації з ПДВ за грудень 2024 року позивачем відображено в рядку 1.1 колонки Б суму ПДВ у розмірі 2596126 грн.
У свою чергу, з наданого відповідачем витягу з ЄРПН вбачається, що позивачем у грудні 2024 року зареєстровано податкових накладних на суму ПДВ 259612630 грн.
При цьому, у суді першої інстанції позивач підтвердив, що сума ПДВ за складеними та зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними у грудні 2024 року становить 259612630 грн, а також зазначив, що у звітності з ПДВ має бути відображена в якості податкових зобов'язань сума ПДВ, яка відповідає сумі ПДВ за складеними та зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними.
Разом з тим, позивачем не спростовано правомірності висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки щодо розбіжностей у податковій декларації з ПДВ та даних, відображених в ЄРПН, та терміну, коли сума ПДВ за складеними та зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними мала бути відображена у податковій звітності з ПДВ у складі податкових зобов'язань.
Посилання скаржника на відображення у податковій декларації з ПДВ за вересень 2024 року показників податкової звітності виключно на підставі первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарської операції у відповідному звітному періоді колегія суддів оцінює критично, оскільки перевіркою в межах спірних відносин охоплено саме перевіряємий період - грудень 2024 року.
У свою чергу контролюючим органом було надано письмові пояснення щодо підстав зазначення в розділі «Висновки» акта перевірки від 24.01.2025 №4294/ж5/26-15-04-07-03/41514045 інформації про заниження позивачем в декларації з ПДВ за вересень 2024 року позитивних нарахувань на суму 31 378 563 грн, у той час як перевірка здійснювалася декларації за грудень 2024 року, та сума донарахувань є іншою.
При цьому, з акту перевірки чітко вбачається, які саме штрафні санкції та за який саме звітний період застосовано до позивача.
У відповідності до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
У силу вимог пункту 123.2 статті 123 ПК України діяння, передбачені пунктом 123.1 (крім діянь, передбачених пунктом 123.2-1) цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
З аналізу пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України вбачається, що для настання відповідальності за порушення положень зазначеної норми необхідно встановити такі характерні ознаки в сукупності: несплату платником податків суми податкового зобов'язання в повній мірі; самостійне визначення контролюючим органом на підставах, встановлених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, суми податкового зобов'язання, не сплаченої платником.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Cуду, викладеною у постанові від 02.06.2020 у справі № 808/8756/15.
Як наслідок, податковим органом правомірно застосовано штрафні санкції в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, що відповідає положенням пункту 123.1 статті 123 ПК України.
Посилання ж в акті перевірки на пункт 123.2 статті 123 ПК України замість пункту 123.1 статті 123 ПК України є технічною опискою з огляду на те, що з розрахунку штрафних санкцій, який є додатком до спірного податкового повідомлення-рішення, вбачається про застосування їх у розмірі 10% від виявленої контролюючим органом суми заниження податкового зобов'язання 257016504 грн, що у сумі складає 25701650,40 грн.
У той же час, вказана технічна помилка не вплинула на правомірність розміру штрафних санкцій, застосованих оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Слід зазначити, що підставами для скасування прийнятих суб'єктом владних повноважень рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Відтак, саме по собі порушення процедури прийняття акта (як і допущені при складанні акта технічні помилки) не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.
Отже, навіть у разі підтвердження факту порушення в частині вчинення контролюючим органом описки чи технічної помилки в акті перевірки, яка не впливає на суть виявлених під час її проведення порушень, не може потягнути за собою безумовне скасування винесеного за результатами проведення перевірки та встановлення порушень рішення у випадку, якщо такі порушення не мали наслідком прийняття незаконного рішення.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на поняття надмірного формалізму, який відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18.05.2018 у справі № 826/11106/17, від 28.10.2018 у справі № 826/14749/16, від 27.11.2019 у справі № 826/15257/15, від 25.03.2020 у справі № 805/4508/16-а, від 20.05.2020 у справі № 809/1031/16, від 31.03.2021 у справі № 620/2520/20, від 19.05.2021 у справі № 210/5129/17, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21 та від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.
Поняття «пуризм» (надмірний формалізм) було введено у правовий обіг ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (заява № 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.
Отже, «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 400/1510/19, від 05.07.2022 у справі № 522/3740/20, від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, від 03.10.2022 у справі № 400/1510/19, від 01.11.2022 у справі № 640/6452/19 та від 18.01.2023 року у справі № 500/26/22.
Суд також враховує, що загальні підходи до оцінки недоліків форми рішення сформульовані Верховним Судом у постановах від 19.05.2020 у справі №820/2300/18, від 30.04.2020 у справі №810/384/16, від 17.03.2020 у справі №808/4140/15, від 25.01.2019 у справі №812/1112/16, від 23.11.2023 у справі №815/3358/15 від 15.03.2024 у справі №810/853/17, в яких Верховний Суд звертає увагу, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів. Технічні помилки не є істотними недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Отже, такі факти як помилки у найменуванні юридичної особи, її адреси, технічні помилки / описки у змісті податкового повідомлення-рішення / рішення, відсутність підпису посадової особи контролюючого органу, відсутність розрахунку до податкового повідомлення-рішення не впливають на його законність та не може бути самостійною підставою для визнання такого рішення контролюючого органу недійсним.
Вказаний висновок, міститься також у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 815/3358/15.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що здійснення контролюючим органом описки чи технічної помилки в акті перевірки, яка не впливає на суть виявлених під час її проведення порушень, є формальним технічним недоліком, який не міг вплинути на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та, як наслідок, не може потягнути за собою безумовне його скасування, за умови прийняття такого податкового повідомлення-рішення у відповідності до вимог законодавства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що допущені контролюючим органом технічні помилки в Акті від 24.01.2025 №4294/ж5/26-15-04-07-03/41514045, складеному за результатом проведення перевірки не є істотними і не тягнуть за собою скасування податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асікс Груп» - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді Ю.К. Черпак
І.В. Штульман