08 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/37589/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року (суддя Ільков В.В., повне судове рішення складено 06 лютого 2026 року) в справі № 160/37589/25 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Соборний відділ ДВС) про:
визнання протиправною відмову, викладену у листі №46464241/4 від 29 грудня 2025 року, щодо повернення йому коштів у сумі 1969,00 грн;
стягнення на його користь безпідставно утримуваних коштів у розмірі 1969,00 гривень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вважає неправильним висновок суду першої інстанції, що оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №76464241 від 12 листопада 2024 року є чинною, то виконавчий збір не може бути повернуто, адже виконавчий збір та витрати є похідними від основного боргу (штрафу), а рішенням Соборного районного суду міста Дніпра у справі №201/5305/25 першоджерело стягнення (постанова ТЦК) скасовано.
Судом першої інстанції не враховано лист ГУ ДКСУ № 05-11-11/12077, згідно з яким повернення коштів здійснюється саме за поданням органу ДВС, а відповідач, знаючи про скасування штрафу, свідомо не вчинив дій щодо підготовки такого подання.
Відповідач не надав відзив та не виконав ухвалу про витребування доказів, проте судом першої інстанції не застосовано приписи ч. 6 ст. 162 КАС України.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Соборному відділі ДВС у місті Дніпрі перебувало виконавче провадження ВП №76464241, відкрите на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №78/6/10931 від 06.09.2024 р., про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 17000,00 гривень.
У межах зазначеного виконавчого провадження з позивача примусово стягнуто (сплачено з метою уникнення обмежень) грошові кошти у загальній сумі 18969,00 грн, з яких: 17000,00 грн - сума основного боргу (штраф); 1700,00 грн - виконавчий збір; 269,00 грн - витрати виконавчого провадження.
12.11.2024 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження» у зв'язку з повним фактичним виконанням.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 06.06.2025р. у справі №201/5305/25 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови задоволено частково, а саме: скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №78/6/10931 від 06.09.2024р.
Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження Соборного відділу Державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.11.2024р. ВП №76464241 виконавче провадження з примусового виконання постанови №78/6/10931 від 06.09.2024р. про стягнення штрафу у розмірі 17000,00 грн. закінчено.
ОСОБА_1 звернувся до Соборного відділу Державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про повернення помилково сплачених коштів, в якій просить повернути йому суму 1700,00 грн., що перебуває на рахунках Державної виконавчої служби, відповідно до ч. 1 ст. 296 КУпАП та Порядку повернення коштів, затвердженого наказом Мінфіну №787 від 03.09.2013р.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 року, яке набрало законної сили, у справі №160/30772/25 визнано протиправною бездіяльність Соборного відділу Державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про повернення помилково сплачених коштів; зобов'язано Соборний відділ Державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) розглянути заяву ОСОБА_1 про повернення помилково сплачених коштів.
На виконання процесуальних дій у межах справи № 160/30772/25 відповідач надав відповідь (лист № 64642/7 від 29.12.2025 р.), якою відмовив у поверненні виконавчого збору та витрат у сумі 1969,00 грн., посилаючись на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження не була оскаржена в установленому порядку.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив у поверненні спірних коштів, через те, що постанова про закінчення виконавчого провадження оскаржена в установленому порядку та є чинною, та відповідно підлягає виконанню.
Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на виконанні у Соборному відділі ДВС у місті Дніпрі перебувало виконавче провадження №76464241 з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №78/6/10931 від 06 вересня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Позивачем після відкриття виконавчого провадження сплачено грошові кошти у загальній сумі 18969,00 грн, з яких: 17000,00 грн - сума основного боргу (штраф); 1700,00 грн - виконавчий збір; 269,00 грн - витрати виконавчого провадження.
Постановою Соборного відділу ДВС від 12 листопада 2024 року закінчено виконавче провадження №76464241 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним фактичним виконанням.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 06 червня 2025 року у справі №201/5305/25 скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №78/6/10931 від 06 вересня 2024 року.
ОСОБА_1 звернувся до Соборного відділу ДВС із заявою про повернення помилково сплачених коштів, зокрема, суми виконавчого збору у розмірі 1700,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі №160/30772/25, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Соборного відділу Державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про повернення помилково сплачених коштів; зобов'язано Соборний відділ Державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) розглянути заяву ОСОБА_1 про повернення помилково сплачених коштів.
Відповідач листом № 64642/7 від 29 грудня 2025 року відмовлено у поверненні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у загальній сумі 1969,00 грн з підстав чинності постанови про закінчення виконавчого провадження.
Спірним в цій справі є питання наявності підстав для повернення боржнику сплачених виконавчого збору та витрат виконавчого провадження внаслідок скасування виконавчого документу, при примусовому виконання якого стягнуто ці витрати.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403-VIII.
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За змістом частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
При цьому частинами першою - четвертою статті 27 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до частин першої та другої статті 42 Закону №1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
За положеннями пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Частиною сьомою статті 27 Закону №1404-VІІІ установлено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Отже, скасування рішення, у зв'язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, оскільки правова підстава для їх стягнення є фактично такою, що відпала.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25 червня 2024 року у справі №910/12267/23.
У справі №910/12267/23 Верховний Суд виснував, що оскільки набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Водночас, у разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 ЦК України (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 551/1099/21, від 21.05.2019 у справі № 910/2569/18).
Разом з тим, наведений висновок сформовано Верховним Судом у правовідносинах, які не є подібними правовідносинам в цій справі.
Так, у справі №910/12267/23 ключовим моментом було скасування в судовому порядку постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, тоді як в цій справі постанова про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є чинною, позивачем не оскаржена.
Зважаючи на те, що частиною сьомою статті 27 Закону №1404-VІІІ чітко установлено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню, а в межах спірних в цій справі правовідносин виконавче провадження закінчено не у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а також з огляду на чинність постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на корить позивача сплаченого ним виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Доводи апелянта стосовно того, що скасування постанови про накладення адміністративного стягнення як виконавчого документу, примусове виконання якого здійснювалось, має наслідком повернення стягнутого виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, спростовані приведеними вище висновками суду.
Стосовно неврахування судом першої інстанції листа ГУ ДКСУ № 05-11-11/12077 суд зауважує, що в цьому листі наведено роз'яснення питання повернення помилково або надмірно сплачених коштів, проте цій лист не містить будь-яких обставин, неврахуванням судом першої інстанції яких потягло за собою неправильне вирішення справи.
Щодо незастосування судом першої інстанції приписів ч. 6 ст. 162 КАС України суд зазначає таке.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, не надання відповідачем відзиву має наслідком вирішення справи на наявними матеріалами та не тягне за собою безумовне задоволення позову.
Те, що судом першої інстанції допущено описку в мотивувальній частині рішення, не свідчить про необґрунтованість рішення.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року в справі № 160/37589/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року в справі № 160/37589/25 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 08 квітня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 08 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко