06 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/24331/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №160/24331/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні п'ятьох дітей.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано будь-яких документів від повноважних державних органів про те, що неповнолітні діти дружини не отримують аліментів або будь-якої іншої допомоги від держави чи інших осіб (не обов'язково це стосується біологічних батьків).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що до рапорту позивачем було додано необхідні та достатні документи для прийняття рішення про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Позивач зазначає про те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , народилася донька, ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , при цьому у дружини ОСОБА_1 до укладення шлюбу народилися ще чотири дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Оскільки відомості про батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були записані відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України то права у матері на звернення до суду про стягнення аліментів з біологічного батька дитини не виникає.
Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому висловив небажання продовжувати військову службу та просив звільнити його на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», відповідно до якого військові, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставі перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, надавши наступні документи:
копію військового квитка серії НОМЕР_3 ; копію посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_4 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 ; копію витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження №00023807266; копія витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження №00037826277; копія витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження №00023807199; копія витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження №00027474369; посвідчення багатодітної сім'ї № НОМЕР_10 ; копію довідки №265 від 17.06.2024 року (а.с. 17-18).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 року у справі №160/33381/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково та вирішено:
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не розгляду рапорту від 28.10.2024 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - протиправною.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 28.10.2024 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні п'ятьох дітей.
В іншій частині позовних вимог - відмовити (а.с. 56-59).
08 травня 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся з адвокатським запитом до командування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 року в справі №160/33381/24 розглянути рапорт позивача від 28.10.2024 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Листом т.в.о командира військової частини НОМЕР_1 НГУ №25/102/12/31028-1513-2025 від 01 липня 2025 року на адресу начальника Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) скеровано лист військової частини, відповідно до якого повідомлено наступне:
«Військова частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомляє про повне виконання волі військовослужбовця на розгляд рапорту та зазначеного рішення суду. Рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 було розглянуто. Рішення про звільнення останнього зі звільнення з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову» службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні п'ятьох дітей.
Просимо звернути увагу, що підтверджуючих право на звільнення військовослужбовця документів, а саме достовірних витягів з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження на неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні, інформації, що вони не перебувають на утриманні біологічних батьків та не отримують аліментів чи інших державних виплат, нотаріально посвідченої згоди чи повідомлення матері цих дітей, що описана адвокатом військовослужбовця ситуація є реальною та дієвою в часі і відомості відносно цього не сфабриковані, рішення суду про встановлення чи підтвердження такого факту - не має. Сам по собі факт права на звільнення без підтверджуючих його документів не є підставою для звільнення військовослужбовця» (а.с. 24).
ОСОБА_1 вважаючи, що він має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ)
Згідно із частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положенням пункту 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено, зокрема такий вид військової служби як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
При цьому, підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 цього Закону .
Зокрема, положеннями підпункту «г» пункту 2 частини 4 вказаної статті зазначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що підставою для звільнення з військової служби є факт перебування на утриманні саме військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Частиною 3 ст. 11 Закону України від 26.04.2001 у № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону № 2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
За приписами ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Так, колегія суддів зазначає, що у площині норм СК України, зокрема спірне питання стосується обов'язку вітчима утримувати неповнолітню дитину партнера від попереднього шлюбу.
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у ст.ст.14, 15 СК України.
Так, сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
У той же час, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Статтею 141 СК України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не правозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. 155 СК України).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).
Натомість, згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Тобто, з цього приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачено лише право на участь у вихованні.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23.
Так, мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм позивач, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , має право на участь у вихованні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначення відомостей про батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України, не звільняє їх матір - ОСОБА_1 від утримання цих дітей.
Судом апеляційної інстанції враховується і те, що матеріали справи не містять жодних відомостей про усиновлення вказаних дітей позивачем у встановленому законодавством порядку за наявності відповідних підстав.
Тобто, надані відповідачу документи жодним чином не підтверджували факт перебування у позивача на утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, щоб могло бути підставою звільнення позивача з військової служби на підставі положень пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено того, що на його утриманні перебуває троє і більше дітей віком до 18 років.
Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №160/24331/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №160/24331/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва
суддя І.В. Юрко