з питань залишення позову без розгляду
08 квітня 2026 року м. Рівне№460/4881/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М. розглянувши адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
Позивач просить суд:
- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразову винагороду в розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора за період з 10.05.2024 по 28.06.2024, з 29.06.2024 по 08.07.2024, з 09.07.2024 по 31.12.2024, з 31.01.2025 по 20.06.2025, з 08.09.2025 по 07.11.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову винагороду в розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора за період з 10.05.2024 по 28.06.2024, з 29.06.2024 по 08.07.2024, з 09.07.2024 по 31.12.2024, з 31.01.2025 по 20.06.2025, з 08.09.2025 по 07.11.2025.
Ухвалою суду від 24.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
06.04.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, який містить клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Зазначає, що починаючи з травня 2024 року, вважаючи, що він виконує відповідні завдання, при надходженні на свій банківський рахунок відповідних виплат, не звертався в порядку встановленому законом щодо незгоди з розміром грошового забезпечення та інших видів винагород. А звернувся позивач до суду із вказаними вимогами тільки 19.03.2026, тобто через більше ніж 1 рік після того, як він дізнався або повинен був дізнатись про можливе порушення його права, що свідчить про порушенням вимог процесуального законодавства стосовно строку звернення з позовною заявою в даних спірних правовідносинах.
Розглянувши подане клопотання, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин 1, 2 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Наведене дає cуду підстави для висновку, що після 19 липня 2022 року строк звернення позивача цим позовом до суду був обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проте, рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Встановлено, що ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд у вказаному рішенні наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Таким чином, наразі КЗпП України не обмежує будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням наведеного вище, доводи відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованими.
За наведених обставин, у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду потрібно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 240, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвалу складено 08 квітня 2026 року
Суддя О.М. Дудар