07 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/15913/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500000 грн.
Позов обґрунтований тим, що, як стало відомо позивачу у період проходження позивачем служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що і стало підставою для звернення до суду для захисту своїх прав.
Полтавським окружним адміністративним судом від 15.12.2025 прийнята позовна заява до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача.
Відповідач у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
Позивач у період з 02.05.2015 по 22.08.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується копією військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 06.04.2015.
Представник позивача звернувся до військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України з адвокатським запитом щодо надання довідок про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Центральний архівний відділ Національної гвардії України у своєму листі від 04.12.2024 № 82-1166 надіслав представнику позивача копії карток про грошове забезпечення за 2016-2019 роки, за час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Відповідно до особистих карток на грошове забезпечення за 2016 рік, за 2017 рік, за 2018 рік індексація позивачу не нарахована та не виплачена.
Відповідно до особистої картки позивача на грошове забезпечення за 2018 рік № 157, за лютий 2018 грошове забезпечення позивача було нараховано у сумі 7684,45 грн, у березні 2018 - 11477,20 грн.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії щодо не нарахування і невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.ч.2-3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка до 01.01.2016 р., а з 1 січня 2016 року в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 5 Закону № 1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.
Індексація пенсій, інших виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, за рахунок коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі Порядок №1078) і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 5 Порядку 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №141, яка набула чинності 15.03.2018) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
З системного аналізу вказаних вище норм права можна дійти висновку, що не нараховується індексація у місяці підвищення посадового окладу (тарифної ставки), якщо розмір такого підвищення (з урахуванням всіх складових, що не мають разового характеру) перевищує суму можливої індексації у відповідному місяці. Якщо ж сума підвищення не перекриває суму можливої індексації, визначається різниця між нею та сумою підвищення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, “поточної» та “індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума такої індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
Щодо “фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України “Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду №1013 від 09.12.2015 згаданий Додаток викладено у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у згаданому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Щодо питання проведення розрахунку фіксованої щомісячної індексації грошового забезпечення та її розміру, суд зазначає наступне.
З 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації №1078.
З 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Цей же абзац 3 з 15 березня 2018 року і дотепер діє у редакції постанови Уряду від 28 лютого 2018 року № 141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 застосовується з 01 грудня 2015 року і дотепер у редакції постанови Уряду від 09 грудня 2015 року № 1013 і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Абзац 5 пункту 5 Порядку № 1078 застосовувався з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року у редакції постанови Уряду від 09 грудня 2015 року № 1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 (діє в редакціях постанов Уряду №1013, № 141 та № 278 і дотепер) додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дозволяє зробити висновок, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, тому повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності Постанова №704, та з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу може виникати право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави стверджувати про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення:
- до 01.12.2015 застосовується місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати (фактичного збільшення доходу);
- після 01.12.2015 застосовується місяць збільшення тарифної ставки (окладу), тобто - січень 2008 року (останній місяць підвищення тарифної ставки (окладу);
- із 01.03.2018 застосовується місяць збільшення тарифної ставки (окладу) - березень 2018 року (або інший місяць підвищення доходу, якщо таке мало місце).
Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 19.05.2022 у справі №200/3859/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 104400987), який підлягає обов'язковому врахуванню у даній справі.
Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) Верховний Суд вже надавав свою оцінку.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації .
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20.
Предметом спору у цій справі є дії військової частини щодо нарахування та виплати військовослужбовцю під час проходження служби у даній військовій частині не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Матеріалами справи та заявами сторін по суті спору підтверджено, що за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, про що свідчить дані особистих карток на грошове забезпечення за 2016 рік № 139, за 2017 рік №221, за 2018 рік № 302.
Суд враховує, що з 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів".
За змістом пояснюючої записки до проєкту постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.
У зв'язку з цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції). Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну "базовий місяць" на "місяць підвищення доходу", ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення "базового місяця" (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), "місяцем підвищення доходу" є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін "підвищення тарифних ставок (окладів)" для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01.12.2015 початком відліку для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
За рахунок цього індексація минулих років повинна нівелюватися, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).
Разом з тим, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх "місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013).
Розмір посадового окладу військовослужбовців встановлено у січні 2008 року (Постанова Кабінету Міністрів України №1294 від 07 листопада 2007 року «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб») та в подальшому такий змінений (збільшився) у березні 2018 року (Постанова Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»).
Тарифна ставка, оклад за посадами, які займав позивач протягом зазначеного періоду, не змінювалися з січня 2008 року.
Відтак, останнє підвищення окладу за посадами позивача відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
На підставі викладеного, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача є січень 2008 року, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, а не вересень 2015 року чи інший базовий місяць.
Такий правовий висновок узгоджується, у тому числі, з висновком Верховного Суду, викладеному у Постанові від 28 червня 2022 року по справі № 420/4841/21.
Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався Постановою №1294, яка була чинною з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018, тобто до набрання чинності Постановою №704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За таких обставин суд приходить до висновку, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) є січень 2008 року.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.03.2023 у справі №380/1730/22.
Суд враховує, що схеми посадових окладів військовослужбовців затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Отже, від січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
При цьому, суд зазначає, що упродовж періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018, діяла Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністерства оборони України від 14.07.2008 № 260, відповідно до пункту 1.9 котрої грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.
Таким чином, грошове забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 нараховувалось та виплачувалось військовою частиною та одночасно повинна нараховуватись і виплачуватись позивачу індексація, відповідно до діючого законодавства у період спірних правовідносин.
Зважаючи на вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов'язання військової частини виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця для обчислення індексації, з урахуванням проведених виплат.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і доплату індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018, то суд зазначає наступне.
За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 83 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Також за загальним процесуальним правилом «один спір одна справа», що відповідає принципу «процесуальної економії», суд повинен ухвалювати одне судове рішення, щоб один спір вирішувався судами лише один раз, якщо є станом на момент ухвалення рішення судом по суті спору всі необхідні для цього підстави та встановлені обставини.
Схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Указана постанова була чинною з 01.01.2008 до 01.03.2018.
Згодом, 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
Отже, нарахування й виплата індексації з 01.03.2018 мала здійснюватися з урахуванням місяця підвищення доходів березень 2018 року, а індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року, був опублікований Держстатом у листопаді 2018 року і фактично з грудня 2018 року у військовослужбовців з'явилося право на індексацію грошового забезпечення.
Разом із тим, необхідно враховувати, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці.
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 мала виплачуватися позивачеві до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач у період за 01.03.2018 нараховував і виплачував позивачу індексацію-різницю, у належному розмірі.
Суд констатує, що відповідачем не дотримано вказаних вимог Порядку та не нараховане позивачу належні суми вказаного виду індексації грошового забезпечення за 01.03.2018.
Як наслідок, суд приходить до висновку про проведення відповідного розрахунку суми індексації з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, яка мала б виплачуватися позивачеві на такій посаді відповідачем при виконанні даного рішення суду у відповідності до наведеного вище алгоритму.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що відповідачем порушено право позивача на отримання індексації-різниці його грошового забезпечення за період за 01.03.2018.
Відповідно до особистої картки позивача на грошове забезпечення за 2018 рік № 302, за лютий 2018 грошове забезпечення позивача нараховане у сумі 7684,45 грн, у березні 2018 - 11477,20 грн.
Отже, грошовий дохід позивача внаслідок збільшення посадових окладів змінився в сторону збільшення із лютого по березень 2018 року склав:
розмір грошового забезпечення позивача у березні 2018 року збільшився на 3792,75 грн., у зв'язку з чим щомісячна індексація-різниця склала 670,40 грн. (4463,15 грн - 3792,75 грн).
У справі, що наразі розглядається, суд встановив, що у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн.
Розрахунок суду щодо обчислення величини приросту індексу споживчих цін (при розрахунку використано індекси споживчих цін до попереднього місяця за даними Держстату: https://ukrstat.gov.ua/): лютий 2008 - 102,7% = 1,027; Березень 2008 - 103,8% = 1,038; Квітень 2008 - 103,1% = 1,031; Травень 2008 - 101,3% = 1,013; Вересень 2008 - 101,3% = 100,8% (червень 2008) х 99,5% (липень 2008) х 99,9% (серпень 2008) х 101,1% (вересень 2008) = 1,013; Жовтень 2008 101,7% = 1,017; Листопад 2008 101,5% = 1,015; Грудень 2008 102,1% = 1,021; Січень 2009 102,9% = 1,029; Лютий 2009 101,5% = 1,015; Березень 2009 101,4% = 1,014; Травень 2009 101,4% = 100,9% (квітень 2009) х 100,5% (травень 2009) = 1,014; Червень 2009 101,1% = 1,011; Жовтень 2009 101,4% = 99,9% (липень 2009) х 99,8% (серпень 2009) х 100,8 (вересень 2009) х 100,9% (жовтень 2009) = 1,014; Листопад 2009 101,1% = 1,011; Січень 2010 102,7% = 100,9% (грудень 2009) х 101,8% (січень 2010) = 1,027; Лютий 2010 101,9% = 1,019; Вересень 2010 103,5% = 100,9% (березень 2010) х 99,7% (квітень 2010) х 99,4% (травень 2010) х 99,6% (червень 2010) х 99,8% (липень 2010) х 101,2% (серпень 2010) х 102,9% (вересень 2010) = 1,035; Грудень 2010 101,6% = 100,5% (жовтень 2010) х 100,3% (листопад 2010) х 100,8% (грудень 2010) = 1,016; Березень 2011 103,3% = 101,0% (січень 2011) х 100,9% (лютий 2011) х 101,4% (березень 2011) = 1,033; Квітень 2011 101,3% = 1,013; Червень 2011 101,2% = 100,8% (травень 2011) х 100,4% (червень 2011) = 1,012; Березень 2014 101,98% = 98,7% (липень 2011) х 99,6% (серпень 2011) х 100,1% (вересень 2011) х 100,0% (жовтень 2011) х 100,1% (листопад 2011) х 100,2% (грудень 2011) х 100,2% (січень 2012) х 100,2% (лютий 2012) х 100,3% (березень 2012) х 100,0% (квітень 2012) х 99,7% (травень 2012) х 99,7% (червень 2012) х 99,8% (липень 2012) х 99,7% (серпень 2012) х 100,1% (вересень 2012) х 100,0% (жовтень 2012) х 99,9% (листопад 2012) х 100,2% (грудень 2012) х 100,2% (січень 2013) х 99,9% (лютий 2013) х 100,0% (березень 2013) х 100,0% (квітень 2013) х 100,1% (травень 2013) х 100,0% (червень 2013) х 99,9% (липень 2013) х 99,3% (серпень 2013) х 100,0% (вересень 2013) х 100,4% (жовтень 2013) х 100,2% (листопад 2013) х 100,5% (грудень 2013) х 100,2% (січень 2014) х 100,6% (лютий 2014) х 102,2% (березень 2014) = 1,020; Квітень 2014 103,3% = 1,033; Травень 2014 103,8 = 1,038; Липень 2014 101,4% = 101,0% (червень 2014) х 100,4% (липень 2014) = 1,014; Вересень 2014 103,72% = 100,8% (серпень 2014) х 102,9% (вересень 2014) = 1,037; Жовтень 2014 102,4% = 1,024; Листопад 2014 101,9% = 1,019; Грудень 2014 103,0% = 1,030; Січень 2015 103,1% = 1,031; Лютий 2015 105,3 = 1,053; Березень 2015 110,8% = 1,108; Квітень 2015 114% = 1,140; Травень 2015 102,2% = 1,022; Листопад 2015 101,5% = 100,4% (червень 2015) х 99,0% (липень 2015) х 99,2% (серпень 2015) х 102,3% (вересень 2015) х 98,7% (жовтень 2015) х 102,0% (листопад 2015) = 1,016; Квітень 2016 105,79% = 100,7% (грудень 2015) х 100,9% (січень 2016) х 99,6 (лютий 2016) х 101,0% (березень 2016) х 103,5 (квітень 2016) = 1,058; Жовтень 2016 104,1% = 100,1% (травень 2016) х 99,8% (червень 2016) х 99,9% (липень 2016) х 99,7% (серпень 2016) х 101,8% (вересень 2016) х 102,8% (жовтень 2016) = 1,040; Січень 2017 103,85% = 101,8% (листопад 2016) х 100,9% (грудень 2016) х 101,1% (січень 2017) = 1,038; Квітень 2017 103,74% = 101,0% (лютий 2017) х 101,8% (березень 2017) х 100,9% (квітень 2017) = 1,037; Липень 2017 103,13% = 101,3% (травень 2017) х 101,6% (червень 2017) х 100,2% (липень 2017) = 1,031; Жовтень 2017 103,12% = 99,9% (серпень 2017) х 102,0% (вересень 2017) х 101,2% (жовтень 2017) = 1,031; Січень 2018 103,44% = 100,9% (листопад 2017) х 101,0% (грудень 2017) х 101,5% (січень 2018) = 1,034.
1,027 х 1,038 х 1,03х 1,013 х 1,013 х1,017 х 1,015 х 1,021 х 1,029 х 1,015 х1,014 х 1,014 х 1,011 х 1,014 х 1,011 х 1,027 х 1,019 х 1,035 х 1,016 х 1,033 х 1,013 х 1,012 х 1,020 х 1,033 х 1,038 х 1,014 х1,037 х 1,024 х 1,019 х1,030 х 1,031 х 1,053 х1,108 х 1,140 х 1,022 х 1,016 х1,058 х 1,040 х 1,038 х 1,037 х 1,031 х 1,031 х 1,034 = 3,533 => 353,3% 353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3% (Величина приросту індексу споживчих цін).
353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3% (Величина приросту індексу споживчих цін).
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100, тобто 1762,00 грн.*253,30%/100 = 4463,15 грн.
Для правильного вирішення спірних правовідносин, слід визначити не суму грошового забезпечення, сплаченого у березні 2018 року, а безпосередньо розмір грошового забезпечення, встановлений позивачу.
Отже, у відповідача виник обов'язок за 01.03.2018 вираховувати індексацію-різницю в розмірі 670,40 грн. в період за 01.03.2018 один день.
Приймаючи до уваги, що у березні 2018 31 день, то сума індексації-різниці підлгяє задоволенню за один день 01.03.2018 у сумі 21 грн. 63 коп.
Щодо вимог в частині зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-III від 19 жовтня 2000 року /надалі - Закон № 2050-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)/ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Статтями 3 та 4 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати /надалі - Порядок № 159 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)/.
Пунктом 1 Порядку № 159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів. Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 05 жовтня 2018 року у справі № 127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 814/1428/18 та від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а та від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
При цьому право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів виникає у громадянина з моменту проведення фактичної виплати доходів за відповідний місяць.
Беручи до уваги встановлену судом у цій справі протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, а також вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення, виникне у відповідача лише після проведення нарахування та фактичної виплати позивачу такої індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у цій справі.
Оскільки на момент розгляду судом цієї справи суми індексації грошового забезпечення за спірний період позивачу не нараховані та не виплачені, вимоги позивача зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, наразі є передчасною та задоволенню не підлягає як така, що заявлена на майбутнє.
Щодо стягнення моральної шкоди з відповідача у розмірі 500000 грн.
Позивач на вимогу ухвали суду так і не надав докази понесення моральної шкоди та детального обрахунку заявленого розміру 500000,00 грн.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (стаття 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Як вже зазначалося судом, у спірних правовідносинах відповідачем порушені права позивача, які гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а також "принцип належного урядування".
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У силу статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до частин першої, четвертої якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у такому випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
Такий висновок щодо застосування норм права у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, наведений у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №460/1060/19.
Крім того, у постанові від 10.06.2021 у справі №640/963/19 Верховний Суд зауважив, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов'язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.
На підтвердження обрахунку моральної шкоди у заявленому розмірі позивач у заяві зазначив, що бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення триває з 2016 року по сьогоднішній день, що є вкрай тривалим періодом; призвела до багаторічного психологічного тиску, приниження, знецінення з боку суб'єкта владних повноважень, емоційного виснаження та відчуття НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ; змусила неодноразово звертатись за інформацією, подавати заяви, звернення та скарги, і здебільшого отримувати неправомірні відмови у наданні відповіді, що також вплинули на ДУШЕВНИЙ СТАН позивача; унеможливила нормальне планування фінансового життя, а також негативно вплинула на відносини в сім'ї, оскільки тривала боротьба за СПРАВЕДЛИВІСТЬ часто призводила до спалахів відчаю, стресу, депресії, агресії тощо, була необхідність у додаткових зусиллях для організації свого життя.
На підтвердження моральної шкоди позивачем було подано такі докази: копії звернень до військової частини, що не були належним чином розглянуті; копії документів, що підтверджують тривалий період невиплат грошового забезпечення та індексації.
За обставин цього спору суд зазначає, що позивач не довів завдання йому моральних страждань у тій мірі, з якою пов'язується наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у матеріальному виразі.
Позовна заява не містить обрахунку, посилань на конкретні фактичні дані, що свідчили б про завдання позивачу моральних страждань рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідачів, а долучені до позовної заяви письмові докази так само не свідчать про те, що відповідні моральні страждання мали місце та що їх завдано саме відповідачем.
Доводи позивача про те, що бездіяльність відповідачів призвела до виникнення сильних душевних страждань і хвилювань, негативних емоцій тощо не підтверджені документально.
Сам факт визнання судом порушення відповідачем прав позивача і поновлення його права є достатньою та справедливою сатисфакцією у спірних відносинах під час мобілізації в умовах воєнного стану, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди належить відмовити.
Отже, позивачем не доведений факт вчинення з боку відповідача порушення його прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на втановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та аналізуючи наведені положення законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з відповідача у сумі 500000 грн.
Інші доводи сторін не впливають на висновки суду у цьому рішенні.
В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб'єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб?єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб'єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.
Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
З огляду на викладене, суд здійснив висновки щодо всіх ключових питань, які стосувались підстав, обставин та предмету справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.
На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду угоду про надання адвокатських послуг, укладений між позивачем та адвокатом Вовненко О.В., протокол узгодження договірної ціну, розрахунок судових витрат, акт виконаних робіт, квитанцію про оплату послуг на суму 30000 грн від 20.11.2025.
Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує такі обставини.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить, зокрема, із того, що ця справа відноситься до справ незначної складності. Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 3000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі грошового забезпечення ОСОБА_1 за один день 01.03.2018 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 21,63 грн. (двадцять одна гривня 62 коп.) грн. за один день 01.03.2018, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
У іншій частині вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.М. Петрова