Справа № 420/6120/26
30 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд :
1.1 визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійснені перерахунку та виплати грошового забезпечення з 09.01.2023 по 29.10.2024 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з обов'язковим зазначенням відомостей про надбавку за вислугу років, розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії;
1.2 зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 09.01.2023 по 29.10.2024 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з обов'язковим зазначенням відомостей про надбавку за вислугу років, розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
2.1 визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки, з врахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;
2.2 зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
3.1 визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09.01.2023 по 29.10.2024 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
3.2 зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. в місяць за період з 09.01.2023 по 29.10.2024 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою судді від 10.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
30.03.2026 до суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про залишення без розгляду адміністративного позову, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період часу з 23.01.2023 року по 29.10.2024 року.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 305 від 29.10.2024 року ОСОБА_1 був переміщений до військової частини НОМЕР_3 , та з 29.10.2024 року був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 під час виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 та переміщення до військової частини НОМЕР_3 мав можливість ознайомитись з усіма фінансовими документами щодо його грошового забезпечення і 29.10.2024 року повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав (у разі наявності).
Встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, але позивач міг і повинен був дізнатися про можливе порушення (у разі наявності) своїх прав ще під час нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 23.01.2023 року по 29.10.2024 року.
Таким чином пройшло більше 1 року і 4 місяців з моменту коли позивач міг і повинен був дізнатись (з 29.10.2024 року) про можливе порушення своїх прав під час нарахування та виплати грошового забезпечення. Позивач звернувся з позовом до суду лише 05.03.2026 року.
Таким чином, пройшло більше 1 року і 4 місяців з дня звільнення позивача з Військової частини НОМЕР_1 (29.10.2024 року - згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.10.2024 № 305), тобто з моменту, коли позивач повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав (у разі наявності) до моменту звернення його з позовом до суду, позивачем не подано клопотання про поновлення строку на звернення до суду та не обґрунтовано належними доказами поважність пропуску строку на звернення до суду, внаслідок чого, позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання у зв'язку з наступним.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, розглядаючи питання щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України, виклала також й правову позицію щодо застосування трудового законодавства, яке містить певні обмеження щодо строків звернення працівників, у тому числі й колишніх, до суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.
Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Пунктом 14 розділу І «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, указала, що вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (пункт 56).
У цій же справі Велика Палата Верховного Суду презюмувала, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права. (див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23) (пункт 63 постанови).
У постанові від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 Верховний Суд звертає увагу на те, що саме Порядком № 260 запроваджено умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і іншої процедури законодавцем наразі не визначено. Тому питання, пов'язані з перерахунком грошового забезпечення звільненого військовослужбовця необхідно вирішувати через призму гарантій, установлених пунктом 14 розділу І «Загальні положення» указаного Порядку № 260, який містить особливі умови щодо періоду за який військовослужбовець має права отримати такі виплати.
За такого правового регулювання, Верховний Суд констатує, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
За обставин даної справи, позивач був призваний на військову службу за загальною мобілізацією з 09.01.2023, що підтверджується витягом з наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 8 від 09.01.2023.
Згідно з п. 11 військового квитка 23.01.2023 позивача було переведено до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ). Подальше проходження військової служби: з 31.10.2024 - переведено до військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ); з 02.12.2024 - до військової частини НОМЕР_6 ; з 31.03.2025 - повторно переведено до військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 12.12.2025 № 290-РС позивача звільнено з військової служби у відставку з 26.12.2025 відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за станом здоров'я, на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.
Тобто позивача звільнено з військової служби 12.12.2025, а до суду він звернувся 05.03.2026 - в межах тримісячного строку (2 місяця 22 дня).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Таким чином, представником відповідача порушено процесуальне питання, яке вже було вирішено у встановлений КАС України спосіб, зокрема суд при вирішенні питання про відкриття провадження по справі дійшов висновку про дотримання позивачем строку на звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України. При цьому, відповідачем не наведено жодної нової обставини, яка б свідчила про необхідність перегляду питання щодо поважності причин пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, і судом таких нових обставин не встановлено.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання представника Міністерства оборони України та відсутність підстав для його задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 122, 123 КАС України, суд
В задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Завальнюк