Справа № 420/33536/25
08 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) на підставі абзацу 1 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.06.2021 він уклав контракт про проходження військової служби в ЗС України на посадах осіб рядового складу у військові частині НОМЕР_1 . В періоді з 14.01.2023 по 22.07.2023 він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в с. Богатир, Донецької області. Таким чином, позивач з 19-річного віку дотепер проходить військову службу та понад 6 місяців безперервно брав участь у бойових діях. Позивач відповідає критеріям Постанови КМУ №153 (вік до 25 років, служба за контрактом, понад 6 місяців безперервної участі у бойових діях та відсутність судимостей). У зв'язку із цим, 05.09.2025 позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт з проханням сформувати необхідний пакет документів, передати заявку на Міністерство оборони України щодо необхідності відповідного фінансування, передати відповідні накази до фінансового відділу, за необхідності до фінансового відділу військової частини, нарахувати та провести виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. У відповідь на вказаний рапорт ВЧ НОМЕР_1 листом від 16.09.2025 повідомила про відмову у виплаті, оскільки Позивач уклав контракт проходження військової служби у 3С України до 24.02.2022, тобто не в період дії воєнного стану, тому виплата винагорода не передбачена умовами Постанови. Позивач вважає таку відмову дискримінаційною та такою, що порушує конституційний принцип рівності громадян
Ухвалою від 07.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.
21.10.2025 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що право на отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн грн регламентоване п. 4 Постанови КМУ №153 від 11.02.2025. Військова частина наголошує, що виплата передбачена лише для осіб, які були прийняті або призвані на службу саме під час воєнного стану, введеного 24 лютого 2022 року. Оскільки позивач розпочав службу та уклав контракт ще у 2020-2021 роках, він не підпадає під категорію учасників експериментального проекту. Відповідач стверджує, що діяв виключно в межах повноважень та відповідно до закону, не допускаючи протиправної бездіяльності та не порушуючи прав позивача.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та проходить військову службу у лавах Збройних Сил України на посаді матроса у військовій частині НОМЕР_1 .
24 листопада 2020 року, у віці 19-ти років, позивач був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України та 25 листопада 2020 року був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
09 червня 2021 року, під час проходження служби, ОСОБА_2 уклав контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посадах рядового складу, після чого 10 червня 2021 року був зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_1 № 41/2/552/1 від 06 лютого 2024 року, матрос ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв'язку з агресією РФ, перебуваючи в районі населеного пункту с. Богатир Донецької області.
Період безпосередньої участі позивача у бойових діях тривав з 14 січня 2023 року по 22 липня 2023 року, що сукупно становить понад 6 місяців безперервного виконання бойових завдань у районах ведення воєнних дій.
11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №153, яка запровадила експериментальний проект щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень військовослужбовцям віком до 25 років, які брали участь у бойових діях не менше 6 місяців.
05 вересня 2025 року, вважаючи, що він відповідає всім критеріям програми (вік, статус рядового складу, тривалість бойових дій), ОСОБА_1 подав на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт з проханням нарахувати та виплатити зазначену винагороду.
16 вересня 2025 року військова частина НОМЕР_1 листом відмовила позивачу у задоволенні рапорту, мотивуючи це тим, що він уклав контракт до 24 лютого 2022 року, тобто не в період дії воєнного стану, що, на думку командування, не дає права на участь у проекті.
Зважаючи на те, що тлумачення відповідачем пункту 4 Постанови №153 у вузькому значенні є дискримінаційним відносно осіб, які були призвані на строкову військову службу до введення в Україні воєнного стану, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 3 Постанови №153 учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Аналіз положень пункту 4 Постанови КМУ №153 дає підстави суду дійти висновку, що на одержання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах мають право військовослужбовці за наявності одночасно таких умов:
- які до набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року) у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX;
- проходять військову службу;
- брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року).
Аналізуючи положення пункту 4 Постанови КМУ №153 від 11.02.2025, суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн чітко пов'язане з моментом виникнення правовідносин між особою та Збройними Силами України.
Законодавець визначив імперативну умову: особа мала бути прийнята або призвана на військову службу саме в період дії воєнного стану, введеного 24 лютого 2022 року.
Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_2 уклав контракт про проходження військової служби ще 09 червня 2021 року (тобто до повномасштабного вторгнення та введення відповідного правового режиму воєнного стану), він не підпадає під дію експериментального проекту, мета якого полягала у стимулюванні залучення молоді до війська саме в особливий період після 24.02.2022.
Спірна виплата за своєю правовою природою є елементом експериментального проекту, запровадженого Урядом для конкретної мети - підвищення мотивації певних категорій громадян.
Встановлення державою спеціальних заохочувальних виплат для осіб, які розпочали службу за певних надзвичайних обставин, не є порушенням принципу рівності щодо тих, хто вже проходив службу на загальних підставах.
Відтак, диференціація умов виплати винагороди залежно від дати укладення контракту відповідає дискреційним повноваженням Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку соціального захисту військовослужбовців. При цьому відповідач не має інакшого способу дій, ніж у суровій відповідності до спеціального нормативно-правового акту.
Суд не оминає увагою набрання чинності 07.08.2025 Постановою КМУ №942, якою внесено зміни до пункту 4 Постанови №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».
Запровадження цієї норми мало на меті усунення дискримінаційного підходу щодо строковиків, які вирішили пов'язати своє життя з професійною службою саме після введення в Україні правового режиму воєнного стану.
Однак, попри динаміку законодавства в частині захисту прав колишніх строковиків, позивач не відповідає ключовому критерію навіть у редакції Постанови № 942.
Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_2 уклав контракт про проходження військової служби 09 червня 2021 року, тобто за вісім місяців до введення воєнного стану. Оскільки норма абзацу 5 пункту 4 чітко вимагає, щоб контракт був укладений саме під час воєнного стану (після 24.02.2022), факт укладення контракту в мирний час виключає позивача з переліку суб'єктів, на яких поширюється дія експериментального проекту.
Таким чином, оскільки правовідносини позивача щодо служби за контрактом виникли до 24.02.2022, він не вважається особою, яка була мотивована до проходження служби під час воєнного стану в розумінні Постанови № 153.
Крім того, суд зазначає, що встановлена Постановою КМУ №153 диференціація умов виплати винагороди ґрунтується на певному критерії, зокрема, моменті виникнення правовідносин (укладенні контракту) саме в особливий період після 24.02.2022 року, що відповідає меті експериментального проєкту щодо стимулювання залучення молоді до війська в умовах повномасштабної агресії.
Поряд із тим, позивач, який обрав професійну службу за контрактом у мирний час (09.06.2021), перебуває в іншому правовому статусі щодо умов проходження служби, а тому застосування до нього загальних норм законодавства про соціальний захист без призначення спеціальної заохочувальної виплати не є порушенням принципу рівності чи звуженням його прав (проявом дискримінації).
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк