Справа № 420/9167/26
08 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши заяву Військової частини НОМЕР_1 про забезпечення позову Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тирнового Максима Вікторовича, від 18 березня 2026 року ВП № 80528001 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588 грн.
07.04.2026 року до суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить зупинити виконання постанови від 18 березня 2026 року ВП № 80528001 про стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач вказує, що в межах даної справи предметом спору є правомірність стягнення виконавчого збору у розмірі 34588,00 гривень. Натомість, станом на момент звернення до суду, постанова від 18 березня 2026 року ВП № 80528001 є чинною, і підлягає примусовому виконанню, отже в/ч НОМЕР_1 зобов'язані в будь-якому разі сплатити виконавчий збір у розмірі 34 588,00 гривень, незважаючи на його неправомірний розмір та на спір навколо цієї суми. З вказаного слід дійти висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам в/ч НОМЕР_1 до ухвалення рішення в адміністративній справі, та фактична неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
Заявник вважає, що фактичним наміром в/ч НОМЕР_1 в цій справі є довести безпідставність стягнення виконавчого збору у розмірі 34 588,00 гривень, а тому сплата цього збору ще до того як справа буде розглянута призведе до неможливості захисту майнових прав в/ч НОМЕР_1 .
Вирішуючи вказану заяву, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Так, забезпечення позову - це вжиття судом визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст.2 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст.3 Конституції України та ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.
Однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, для встановлення існування хоча б однієї з названих обставин з метою недопущення зловживань суд зобов'язаний виходити з конкретних доказів.
Однак, заявник не навів обставин та не надав до суду належних та допустимих доказів, які підтверджували хоча б одну з підстав забезпечення позову, чим не дотримався вимог ч.1 ст.77 КАС України згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Суд зазначає, що у вказаній заяві не було надано належного обґрунтування щодо забезпечення позову в зазначений спосіб, а в наданих матеріалах відсутні очевидні ознаки протиправності спірної постанови відповідача.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Слід також зауважити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд сформулював такий висновок. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі від 24 січня 2024 року у справі № 140/1568/23 Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Отже, навіть та обставина, що в іншій справі позов було забезпечено і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Сам по собі факт прийняття суб'єктом владних повноважень рішення чи вчинення дій, які потенційно можуть вплинути на права та інтереси Позивача, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Наявність реальної загрози порушення прав, а також ризиків, пов'язаних із виконанням майбутнього судового рішення, має бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, заява Військової частини НОМЕР_1 про забезпечення позову є невмотивованою, оскільки не містить належного обґрунтування та правових підстав для необхідності вжиття заходів забезпечення позову в зазначений спосіб.
Відповідно до ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що в задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про забезпечення позову слід відмовити.
Згідно з ч.5, 8 ст.154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Керуючись ст.150, 151, 154, 243, 248 КАС України, суд -
Відмовити в задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про забезпечення позову Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови.
Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.293, 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.
Суддя Н.А. Кузьменко