08 квітня 2026 рокуСправа №160/3992/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
20.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 19.02.2026 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати та виплатити пенсію в розмірі 83% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2024 року №ФД106640 без обмеження з 01.01.2025 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 та застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та виплати йому пенсії у неповному розмірі та постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.01.2023 року перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії в розмірі 83% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2024 року №ФД106640 без обмеження з 01.01.2025 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 та без застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та без застосування коефіцієнтів постанови Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням попередніх виплачених сум, починаючи з 01.01.2023 року.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправністю дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати та виплатити пенсію в розмірі 83% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2024 року №ФД106640 без обмеження з 01.01.2025 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 та застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та виплати йому пенсії у неповному розмірі та постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 23.02.2026 року передана судді Пруднику С.В.
25.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 є військовим пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - Відповідач або ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) та отримує пенсію, призначену відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі №160/16364/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та підготувати і надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2023.
На виконання вказаного рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_2 оформив та листом надіслав до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області нову довідку про розмір грошового забезпечення Позивача від 17.10.2024 №ФД 106640 для перерахунку пенсії.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у перерахунку пенсії на підставі вищевказаної довідки Позивачу було відмовлено, у зв'язку з тим, що після проведеного перерахунку пенсій, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб. Уряд не приймав рішень щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі № 160/863/25 було зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити Позивачу пенсію на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2024 №ФД 106640, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.01.2023.
Поряд з цим, у зв'язку з передчасністю суд відмовив у задоволені позовної вимоги щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру, в розмірі 83 % від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2024 №ФД 106640 починаючи з 01.01.2023.
Разом з тим, статтею 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» 03.01.2025 Кабінет Міністрів України було прийнято постанову №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі також Постанова КМУ №1) відповідно до якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-BP "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного Депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
Не погоджуючись з обмеженням розміру пенсії та обмеженням розміру пенсії до виплати позивач через представника звернувся до відповідача щодо підстав виплати пенсії не у повному обсязі та з вимогою виплачувати пенсію без застосування коефіцієнтів, передбачених Постановою КМУ №1.
Листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 12.12.2025 №0400-010202-8/231657 повідомлено, що розрахунок та виплата пенсії Позивача проводиться у розмірі, визначеному на виконання рішення суду та з урахуванням коефіцієнтів, передбачених Постановою КМУ №1, Постановою КМУ №1778 та у розмірі 83%. Тому відповідач вважає, що відсутні підстави для виплати Позивачу пенсії у розмірі нарахованої пенсії.
Таким чином, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зазначило, що у нього відсутні підстави для виплати пенсії позивача у повному обсязі.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону до 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7рп/2016 у справі № 138/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Так, Конституційний Суд України визнав, що положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII щодо обмеження максимального розміру пенсії до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не відповідає статті 17 Конституції України та є не конституційним.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення Державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, яке обов'язковим до виконання на території України та не може бути оскаржене.
Таким чином, з 20.12.2016 по цей час частина сьомої статті 43 у Законі № 2262-ХІІ відсутня, а тому вказаний Закон не передбачає обмежень щодо максимального розміру пенсії.
Разом з тим, як вбачається Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017, внесено зміни, зокрема, до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, а саме: слова і цифри у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Однак, внесення в подальшому змін до вказаного Закону шляхом зазначення іншого часового періоду, протягом якого діють обмеження максимального розміру пенсії, за аналогією є неконституційними, оскільки вирішальне значення має не період дії обмеження, а сам факт обмеження прав особи на отримання пенсії у відповідному розмірі.
Крім того, внесені Законом № 3668-VI зміни до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Варто зауважити, що Конституційний Суд у своєму рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 дійшов висновку, що будь-які обмеження максимального розміру пенсії, призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
З наведеного можна зробити висновок, що такі зміни є нереалізованими.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17 та від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, а також від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Крім того, передбачені частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII обмеження пенсій максимальним розміром були введені в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, пунктом 2 Прикінцевих положень якого передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії могли б застосовуватись лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 року у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Позаяк, у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8рп/2005 Конституційний Суд України вказував, що в Україні, як соціальній, правовій державі, політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів (пункт 4).
Зазначені конституційні принципи, i на яких базується здійснення прав свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, частини 2 статті 6, статей 8, частини 2 статті 19, 22, 23, 24 Конституції України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Натомість у рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004 зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Відтак, з урахуванням наведеного, у частині, що стосується положень статті 2 Закону № 3668-VI, можна стверджувати, що визначений Законом № 2262-XII порядок призначення та перерахунку пенсій було змінено Законом № 3668-VI, внаслідок чого обмежено максимальний розмір пенсії до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, наведеною у рішенні від 11.10.2005 № 8/2005 (справа № 121/2005), система організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлена особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
Отже, положення статті 2 Закону № 3668-VI не узгоджуються з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій громадян України, які перебували на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, а тому суперечить частині п'ятій статті 17 Конституції України.
У цьому зв'язку слід наголосити, що пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» передбачено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Так, відповідно до частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Таким чином, не підлягають обмеженню максимальним розміром пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-XII як до 01.01.2016, так і після 01.01.2016.
Щодо відсутності підстав для застосування коефіцієнтів, передбачених Постановою КМУ №1 та Постановою КМУ №1778.
Як вже було зазначено вище, застосування будь-яких обмежень розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-XII, є неконституційним.
Разом з тим, статтею 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-BP "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» визначено що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення застосовуються відповідні коефіцієнти від 0,5 до 0,1, в залежності від розміру перевищення.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру», "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 211 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, -0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Рішення Конституційного Суду України від 22.10.2022 № № 3-102/2021 та статтею 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» і постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Разом з тим, Верховна Рада України не має повноважень надавати Кабінету Міністрів України право визначати встановлення розмірів пенсій, лише Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади має право вносити змінити щодо розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII.
Це підтверджено рішенням Конституційного Суду України №1-р (II)/2021 по «праві №3-333/2018 (4498/18) від 07.04.2021, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радо України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також, Верховний Суд у постанові від 13.06.20233 у справі №560/3064/22 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону № 3551-XIІ.
Із припису частини першої статті 8 Конституції України, згідно з яким "в Україні визнається і діє принцип верховенства права", випливає обов'язок держави не вдаватися до свавільних дій.
Конституційний Суд України вже зазначав, що "однією з звимог принципу верховенства права (правовладдя) є вимога юридичної визначеності принцип юридичної визначеності є істотно важливим у питаннях дієвості верховенства права (правовладдя)" (абзац перший підпункту 2.1.1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 188 червня 2020 року № 5-р(11)/2020).
Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття "виправданого (легітимного) очікування"]" [Доповідь про правовладдя, схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційська Комісія), CDL-AD(2011)003rev, § 46, § 48].
Су звертає увагу на те, що норми Закону №2262-XII станом на день прийняття Постанови №1, Постанови №1778 не змінювались і чинними.
Таким чином, зі зміною правового регулювання підстав проведення виплати пенсії, Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати порядок та розміри коефіцієнтів до суми перевищення пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, для пенсійних виплат, зокрема, військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з функціями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Однак, враховуючи те, що профільні Закони України, на підставі яких призначені (перераховані) ці пенсії, станом на 01.01.2025 та станом на 30.12.2025 не змінені, Кабінет Міністрів України не уповноважений приймати рішення (встановлювати коефіцієнти і порядок виплат пенсій), які призведуть до виплат пенсії розмірах менших ніж призначені (перераховані) на підставі діючого профільного законодавства.
Фактично, встановлені Кабінетом Міністрів України постановою № 1 від 03 січня 2025 року та постановою №1778 від 30 грудня 2025, коефіцієнти, всупереч вимогам Конституції України, чинних профільним Законів України, призвели до зменшення розміру пенсії позивача.
Відтак, відповідач, в оскаржуваній Постанові №1 та Постанові №1778, визначаючи новий порядок виплати раніше призначених пенсій, і які відображають умови, особливості військової служби кожної особи, яка має право на пенсію за Законом №2262-XII, всупереч вимогам статей 13, 43, частини четвертої статті 63 та частини третьої статті 11 Закону №2262-XII, змінюють умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців, зокрема позивача.
При цьому, слід враховувати, що частина третя статті 11 Закону №2262- XII встановлює, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також, в силу приписів статті 8 Конституції України, частини 1 статті 15 Закону №2011-XII, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є спеціальним у спірних правовідносинах та має вищу юридичну силу по відношенню до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Водночас пункт 1 спірної Постанови №1, встановлює зменшення розміру виплати пенсії вказаним особам (зокрема позивачу), відтак звужують зміст вже існуючих прав таких осіб.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу права і свобод - це зменшення, зокрема, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Отже, норми спірної Постанови №1 та Постанови №1778, не відповідають нормам статті 22 Конституції України, чинного законодавства в частині звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, оскільки зменшують розмір виплаченої пенсії, яку отримував військовий пенсіонер до набрання чинності спірної Постанови №1.
Таким чином, норми Постанови №1 та Постанови №1778, які полягають у виплаті позивачу пенсії у розмірі, що не відповідає розміру пенсії встановленому Законом №2262, є протиправними.
Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.
Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
У справі "Кечко проти України" (Заява №63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначено вище, нормами Постанови №1 передбачено виплату пенсії позивачу в 2025 році у значно меншому розмірі від призначеного (перерахованого), згідно Закону №2262, який станом на 01.01.2025 не зазнав змін щодо зменшення нарахованої позивачу пенсії, позбавивши його частини пенсії, порушують норми ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Лише з наведених підстав норми постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стан» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стан» порушують право власності позивача на щомісячні пенсійні виплати з пенсійного фонду Держави в розмірі 49706,71 грн., принципи захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), порушують принцип правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.
Слід зазначити, що проект Постанови №1 та Постанови №1778 не підтримано Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.
Як зазначено у пункті 6 Пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зазначає, що «пунктом п'ятим частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII визначено, що в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб зазначенням строку дії цих обмежень.
Указ Президента України від 28.10.2024 №740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджений законом України від 29.10.2024 №4024-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», жодних обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина на соціальний захист та на виконання судових рішень не містить.
Відповідно до статті 22 Конституції конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.
Конституційний Суд України у Рішенні віл 04.06.2019 №2-p/2019 зазначив, що законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Разом з тим Конституційний Суд України неодноразово розглядав справи щодо відповідності Конституції України (конституційності) законів про Державний бюджет України чи їх окремих положень та звертав увагу, що, оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007).
Закон про Державний бюджет України як правовий акт чітко зумовлений поняттям бюджету я к плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальні потреби, тому цим законом не можуть вноситись зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України».
Також пунктами 1, 2 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) суддів у відставці, після досягнення ним віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Таким чином, позивач, як військовослужбовець, який має право на пенсію за законом 2262-XII, на відміну від судді у відставці, після досягнення ним віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, зазнає обмеження у користуванні правом на отримання пенсії в розмірі визначеному в процентах від грошового забезпечення, передбаченого статтею 13 Закону 2262-XII.
Відповідно до ст. ст. 21, 24 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 2 Закону, законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:
1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;
2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;
3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Статтею 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» встановлено, що:
1. Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
2. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього закону, забороняються.
Статтею 8 цього ж закону визначено, що:
1. Розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється обов'язковим урахуванням принципу недискримінації.
Згідно з загальною декларацією прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 А (II) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті. Користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 р.).
Принцип правомірних (легітимних) очікувань є складовим елементом загального принципу юридичної визначеності та виражає ідею, що "органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань" [спеціальне Дослідження Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська Комісія) "Мірило правовладдя" СDL-AD (2016)007, пункт II.В.5.61]
Одним зі складових принципу визначеності є вимога сталості й послідовності приписів права. «Приписи права можна змінювати, утім, за умов, що суспільство знає про це наперед і бере участь в обговоренні, а також що не буде шкідливих наслідків для легітимних очікувань» [спеціальне Дослідження Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська Комісія) "Мірило правовладдя" CDL-AD(2016)007, пункт II.B.4.60].
Європейський суд із прав людини у своїй практиці виснував, що доктрина правомірних очікувань застосовується, зокрема, й щодо захисту власності відповідно до гарантій, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). Так, у низці рішень Європейський суд із прав людини зазначив, що задля того, щоб "очікування" було "правомірним", воно має бути конкретнішим, ніж лише надія, та має базуватися на нормі права або юридичному акті, такому як судове рішення [рішення у справі "Kopecky v. Slovakia" від 28 вересня 2004 року (заява № 44912/98), § 49; у справі "Saghinadze and Others v. Georgia" від 27 травня 2010 року (заява № 18768/05), § 103; y справі "" від 13 грудня 2016 року (заява № 53080/13), § 75].
У рішенні у справі "Пічкур проти України" від 7 листопада 2013 року (заява № 10441/06) Європейський суд із прав людини зазначив таке: "Якщо договірна держава має чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або ж не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство слід розглядати як таке, що породжує майновий інтерес, який підпадає під межі дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, на яких поширюються вимоги такого законодавства" (§ 41).
Предмет закону про України Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Абзацем восьмим пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України було наголошено на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).
Згідно з ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану або іншими ознаками.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з частиною першою ст. 92 пункт 1 та 6 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 59 Закону № 2262-ХІІ, відрахування пенсій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей провадиться в порядку, встановленому частиною другою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, відповідно до ч. 5 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.
Стаття 48 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) передбачає виплату пенсіонеру 25 відсотків призначеної пенсії у разі, якщо він перебуває на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі).
Якщо у пенсіонера, який перебуває у відповідній установі (закладі) на повному державному утриманні, є непрацездатні члени сім'ї, які перебувають на його утриманні, пенсія виплачується в такому порядку: 25 відсотків пенсії - самому пенсіонерові, а інша частина пенсії, але не більш як 50 відсотків призначеного розміру пенсії - зазначеним членам сім'ї.
Відповідно до цього Кодексу та статті 48-1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата особам, засудженим до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок Установи за місцем відбування покарання.
При цьому не менш як 50 відсотків пенсії зараховуються установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.
Згідно із статтею 121 цього Кодексу, особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу.
Згідно з статтею 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відрахування з пенсії провадяться на підставі: судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів, інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії. До жодної з перелічених категорій громадян на даний час позивач не належить.
Відносно позивача на даний час немає жодного вироку суду щодо будь-яких відрахувань з його пенсії, що відповідачем не заперечується та не спростовується.
Отже будь-яке обмеження розміру пенсії, будь-які відрахування, недоплати без рішення суду є протиправними.
Поданням судді Харківського окружного адміністративного суду справу №520/909/25 було передано до Верховного Суду для розгляду її, як зразкової.
Верховний Суд ухвалою від 06.02.2025 постановив відмовити у відкритті провадження за поданням судді Харківського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом як зразкової справи №520/909/25.
В обґрунтування відмови у відкритті провадження Верховний Суд зазначив, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов'язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII.
Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі №440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Враховуючи, що правовідносини, які склались в цій справі не є новими у судовій практиці, а також зважаючи на помилковість висновків щодо правового регулювання спірних правовідносин у справі №520/909/25, наведених суддею Харківського окружного адміністративного суду Полях Н.А. у поданні про розгляд цієї справи як зразкової, доцільність розгляду цієї справи Верховним Судом як зразкової відсутня.
Таким чином, Верховний Суд зробив висновок, що обмеження розміру пенсії, призначеної згідно з Законом №2262-XII, як у зв'язку зі змінами у законодавстві до 2025 року, так і у зв'язку з Постановою КМУ №1 підпадають під регулювання одних і тих самих норм, та з цього приводу вже було висловлено позицію як Верховного Суду, так і Конституційного Суду щодо протиправності обмеження пенсії максимальним розміром.
Щодо порушення права позивача на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Статтею 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається порядку, визначеному законом.
Частинами першою та другою статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як Джерело права.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відтак, беручи до уваги, що відповідач протиправно відмовив позивачу у виплаті його пенсії у належному розмірі, позивач був позбавлений частини своєї власності, що суттєво відобразилася на його матеріальному стані та благополуччі.
У цьому контексті Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (рішення від 02.03.2005 у справі «Von Maltzan and Others v. Germany», пункт 74).
Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обгрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Міллер проти Австрії» від 16.12.1974 «обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 16.09.1996 у справі «Гайгузус проти Австрії» йшлося про те, що «у випадку, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що у свою чергу може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності».
Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
У пункті 50 рішення у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів».
З цього випливає, що у практиці Європейського суду з прав людини виокремлюють три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу до Конвенції, а саме:
чи є втручання законним;
чи переслідує воно «суспільний інтерес»;
чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
У випадках, коли хоча б одного критерію не буде додержано, Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Протоколу до Конвенції.
Так, зокрема, у справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» мас бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Крім того, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23).
Відтак, беручи до уваги відсутність правових підстав у відповідача для відмови у перерахунку пенсії позивачу, позбавлення позивача його «законних очікувань» на отримання пенсії у розмірі, що передбачений законом, у контексті вищезгаданих критеріїв-гарантій говорить про незаконність втручання у його право власності.
З огляду на зазначене, можна стверджувати, що відмова відповідача здійснити виплату пенсії позивачу у належному розмірі, свідчить про незаконне втручання у його право на мирне володіння майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо зменшення основного розміру пенсії позивача у відсотках від грошового забезпечення.
Позивач є військовим пенсіонером, йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII в розмірі 83 % від суми грошового забезпечення.
Відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років з Автоматизованої системи розрахунку пенсій Пенсійного фонду України по пенсійній справі позивача станом на 01.01.2018 встановлено, що після перерахунку розмір його пенсії становить 70% від сум грошового забезпечення.
Наведені обставини свідчать, що відповідачем при проведенні даного перерахунку було зменшено основний розмір пенсії позивача з 83% до 70 грошового забезпечення.
Такі дії відповідача є протиправними, що обґрунтовується наступним.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 % відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2,95%.
Як вже було зазначено вище, позивачу була призначена пенсія за вислугу років у розмірі 83% грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VII (надалі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, та пунктом 23 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII (надалі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 р., до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII було внесено зміни та цифри «90» замінено цифрами «80» та цифри «80» замінено цифрами «70» відповідно.
Тобто зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася у частині другій статті 13 Закону № 2262-XII після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01.01.2018.
Внесені Законом № 3668-VII та законом № 1166-VII зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 83% та 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій.
Таким чином, при перерахунку пенсії відповідач повинен був застосувати норми частини другої статті 13 Закону № 2262-XII у редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії, якою максимальний розмір грошового забезпечення для призначення пенсії встановлювався не більше 90 % від розміру грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні пенсії.
Частиною 3 статті 1-1 Закону № 2262-XII встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).
Однак Законом № 2262-XII та Законом № 1058-IV також не передбачено зменшення встановленого на момент призначення пенсії відсотку основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.
Також варто зауважити, що процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262-XII, a стаття 13 цього Закону регулює лише порядок призначення пенсій. Відповідно зміни до статті 63 Закону № 2262-XII, які б давала підстави для зменшення основного розміру пенсії Позивачу, не вносилися.
Оскільки перерахунок пенсії позивачу пов'язаний з переглядом розміру вже призначеної йому пенсії, при визначенні розміру не може поширюватися законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18 (№ Пз/9901/58/18).
Таким чином, дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 83% до 70% від сум грошового забезпечення є протиправними, а тому слід зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити його пенсію з урахуванням основного розміру пенсії в розмірі 83% від сум грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1064,96 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати та виплатити пенсію в розмірі 83% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2024 року №ФД106640 без обмеження з 01.01.2025 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 та застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та виплати йому пенсії у неповному розмірі та постановою Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.01.2023 року перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії в розмірі 83% від суми грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.10.2024 року №ФД106640 без обмеження з 01.01.2025 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 та без застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та без застосування коефіцієнтів постанови Кабінету Міністрів України № 1778 від 30.12.2025 року “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням попередніх виплачених сум, починаючи з 01.01.2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник