31 березня 2026 року
м. Харків
справа № 645/859/25
провадження № 22-ц/818/1336/26, № 22-ц/818/1337/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання - Риндіч О.Б.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року та додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року у складі судді Сілантьєвої Е.Є.,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_3 , звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду у розмірі 104 224 грн 25 копійок та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн, завдані внаслідок кримінального правопорушення.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що 09.09.2019 приблизно о 13 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 , разом з ОСОБА_4 (матеріали відносно якого перебувають у провадженні Московського районного суду м. Харкова - справа № 643/18411/19), розподіливши злочинні ролі, скоїли таємне викрадення її майна, під час якого, ОСОБА_4 проник до квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 та в якій мешкає ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 , - виконуючи відведену йому злочинну роль, знаходився біля під'їзду № 4 вказаного будинку, де спостерігав за оточуючою обстановкою з метою попередження ОСОБА_4 , у разі виникнення небезпеки та появи сторонніх осіб, які могли б викрити їх у скоєнні вказаного кримінального правопорушення. Реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 скоїв крадіжку наступних виробів та грошей, які належать ОСОБА_1 , а саме: грошові кошти у сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) доларів США, 500 (п'ятсот) гривень, срібний ціпок з позолотою на якому знаходиться золотий кулон у вигляді пелюстка із золотого металу проби 585, вагою 1 г., срібні сережки з позолотою та цирконієвим камінцем, кільце срібне з позолотою, кільце срібне з позолотою та перлиною, кільце обручальне золоте. Вказаними злочинними діями, ОСОБА_2 за попередньою змовою та в групі з ОСОБА_4 спричинили матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_1 9 вересня 2019 року внесені відомості до ЄРДР за № 120192204740004926 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України відносно ОСОБА_4 ), а 31 жовтня 2019 року - за № 120192204740005895 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, відносно ОСОБА_2 в яких позивачку визнано потерпілою.
У межах кримінального провадження № 120192204740005895 ОСОБА_6 було подано цивільний позов з вимогами стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 63 200 (шістдесят три тисячі двісті) гривень та моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень. Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01 травня 2024 року у справі № 554/4618/24 (провадження № 1-кп/554/1073/2024), ОСОБА_2 було визнано винуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а у відшкодування матеріальної шкоди було відмовлено. Не погодившись з вироком, в частині часткового задоволення грошового позову, потерпілою ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу з проханням змінити даний вирок в частині вирішення цивільного позову та стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 63 200 гривень та моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 554/4618/24 (провадження № 1-кп/554/1073/2024), апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Чумака Р.В., залишено без задоволення. У той же час, вирок щодо ОСОБА_2 було скасовано у зв'язку з перекваліфікацією його дій з ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України, та звільненням ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 , пред'явлений до ОСОБА_2 залишено без розгляду, у зв'язку з чим, позивачка звернулась з цивільним позовом у порядку цивільного судочинства, так як закриття справи на нереабілітуючій підставі у зв'язку із закінченням строків давності не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати завдану його діями шкоду.
Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави.
Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачкою не було надано достатніх доказів на підтвердження викрадення у неї 2500 доларів США та 500 грн , як вказано в цивільному позові потерпілої та не надано достатніх доказів, що саме відповідачем ОСОБА_2 було викрадено ці кошти, а надані позивачем довідка про заробітну плату № 3 від 31.01.2020, видана ТОВ «Охорона-Легіон» та виписка з банківської карти, за період з 01.05.2014 по 01.07.2014, та банківські чеки про купівлю іноземної валюти, не підтверджують факт крадіжки та окрім того, органом досудового слідства та суду обвинуваченому ОСОБА_2 не інкримінуються, у зв'язку з чим, вказані вимоги задоволенню не підлягають. Задовольняючи частково вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції суд вважав доведеними обставини наявності душевних страждань та завдання позивачці моральної шкоди. Водночас, позивачем не доведено, що на відновлення отриманих нею моральних страждань необхідно стягнути моральну шкоду саме у розмірі 100 000,00 грн, виходячи з обсягу душевних, емоційних та психологічних страждань, ступеню моральних переживань, яких зазнала ОСОБА_1 а тому, з урахуванням негативних емоцій, яких позивач відчувала у зв'язку з викраденням її майна та проникнення до неї у житло, зважаючи на глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення, тривалості моральних страждань, суд дійшов висновку, що підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 10000,00 грн, розмір якої, є розумним та пропорційним глибині душевних страждань потерпілої.
15.10.2025 від адвоката Зайцева В.В., який представляє інтереси позивача ОСОБА_1 , надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 40 000 грн.
В обґрунтування заяви представником позивача зазначено, що між Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «АРЕС» та ОСОБА_1 09 жовтня 2019 року було укладено договір про надання правової допомоги (далі - Договір). Відповідно до п. 1.1.2. Договору, Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати Клієнту наступну правову допомогу: Представництво інтересів Клієнта у межах судових справ щодо стягнення шкоди, завданої особами внаслідок кримінальних правопорушень Відповідно до п. 4.1.2. Договору, сторони домовились про наступну вартість правової допомоги та порядок її оплати: Представництво інтересів Клієнта згідно п. 1.1.2. здійснюється за оплату в сумі 40 000 гривень, які сплачуються Клієнтом протягом 30 календарних днів після набрання чинності судовим рішенням щодо стягнення завданої шкоди. На виконання Договору, АО «ЮК «АРЕС» було надано юридичні послуги, передбачені п. 1.1. Договору, про що свідчить акт приймання-передачі послуг від «14» жовтня 2025 року за Договором про надання правової допомоги від «09» січня 2019 року. Також сторонами було підписано детальний опис робіт виконаних адвокатом від «14» жовтня 2025 року за Договором про надання правової допомоги від «09» січня 2019 року. Всього на надання правової допомоги адвокатом було витрачено 8,5 годин. Вартість правової допомоги становить 40 000 гривень. Також вказано, що докази оплати послуг адвоката не можуть бути надані суду, адже, відповідно до умов Договору, сторони погодили оплату гонорару після набрання рішенням суду законної сили.
Додатковим рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року заяву представника позивача адвоката Зайцева В.В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 гривень, в іншій частині заяви - відмовлено.
Додаткове рішення обґрунтоване тим, що наявні в матеріалах справи докази, не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд не погодився з заявленою адвокатом сумою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000 грн та наданим стороною розрахунком, та вважав заявлену суму витрат завищеною, необґрунтованою, не співмірною зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Виходячи з часткового задоволення позовних вимог в розмірі 5 відсотків від заявлених позовних вимог, складності справи, обсягу наданої правничої допомоги адвокатом, участі представника позивача в судових засіданнях, їх кількість та час, доводів сторони відповідача, що викладені у запереченнях про стягнення витрат на правову допомогу, які спростовуються матеріалами справи, суд вважав, що заява підлягає частковому задоволенню на суму 3000 грн., оскільки такий розмір витрат є співмірним із заявленими вимогами, складністю справи та проведеною адвокатом роботою.
Не погодившись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Чумак Р.В., звернувся з апеляційними скаргами, в яких просить скасувати рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 104 224 грн. 25 коп. матеріальної шкоди та 90 000 грн моральної шкоди. Також скасувати додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні іншої частини позовних вимоги та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 37 000 грн.
В обґрунтування апеляційних вимог, представник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду, встановленим обставинам справи. Вважає, що судом протиправно не стягнуто з відповідача на користь позивачки матеріальну шкоду в розмірі 104 224,25 грн, оскільки матеріалами кримінального провадження та фактичним обставинами справи було доведено, що діями ОСОБА_2 завдано матеріальної шкоди. На доказ цього, позивачкою було надано докази, а саме: довідку про заробітну плату № 3 від 31.01.2020, видану ТОВ «Охорона-Легіон», виписку з банківської карти за період з 01.05.2014 по 01.07.2014 та банківські чеки про купівлю іноземної валюти. Дані кошти позивачка збирала на своє лікування, яке їй дуже необхідне, оскільки вона є інвалідом з 6 років та хворіє на спонділоепіфізарну дисплазію. За рекомендацією лікарів та відповідно до консультативних висновків, їй необхідно пройти санаторно-курортне лікування та замовити комплекти едно-мод ротаційного протезу колінного суглобу, загальна вартість якого складає 100 362 грн. Вважає, що поведінка ОСОБА_2 була протиправною, а причинний зв'язок між його діями та спричиненими наслідками доведений, ним спричинено матеріальну шкоду на суму 2500 доларів США та 500 грн. ОСОБА_1 , які суд протиправно не стягнув на користь ОСОБА_1 . Враховуючи наявність у позивачки захворювання та інвалідності, а також необхідності протезування, гроші на яке вона збирала, позивачці спричинена моральна шкода, яку вона зазнала внаслідок дій відповідача, в результаті яких, у неї порушився звичний для неї устрій життя, зазнала фізичних та моральних страждань, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя. ОСОБА_1 втратила душевний спокій, оскільки вимушена багато часу та коштів витрачати на лікування та оформлення необхідних документів. А тому вважає, що суд протиправно не стягнув на користь ОСОБА_1 90 000 грн моральної шкоди, розмір якої є обґрунтованим з огляду на обставини справи.
Заявлений позивачкою розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 грн вважає цілком співмірним, виходячи зі складності справи, витраченого адвокатом часу, обсягом послуг та рекомендованими ставками адвокатського гонорару у Харківській області. Вважає, що суд не обґрунтував детально у чому, на його думку, заявлений розмір витрат був неспівмірний складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягом послуг. Гонорар адвоката за повне ведення справи у суді є навіть меншим за мінімальну заробітну плату в Україні та складається не тільки з чистого прибутку, а з витрат на оренду, утримання офісу та оплату праці помічників.
Відзиву на апеляційні скарги позивача, не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з цивільним позовом в межах кримінального провадження №120192204740005895 за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, в якому її було визнано потерпілою. Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 104224,25 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., посилаючись на те, що Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01 травня 2024 року у справі № 554/4618/24 (провадження № 1-кп/554/1073/2024), ОСОБА_2 було визнано винуватим за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а у відшкодування матеріальної шкоди відмовлено. Вказаний вирок потерпілою ОСОБА_1 було оскаржено в частині відмови в задоволенні матеріальної шкоди. Полтавський апеляційний суд, переглядаючи вказаний вирок в апеляційному порядку, задовольнив заяву ОСОБА_2 про перекваліфікацію його дій з ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України на ст.162 КК України і звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06.11.2024 року апеляційну скаргу представника потерпілої було залишено без задоволення, вирок скасовано, дії ОСОБА_2 перекваліфіковано на ст.162 КК України та кримінальне провадження закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України закрито, а цивільний позов потерпілої залишено без розгляду. У зв'язку із закриттям кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, на підставі закінчення строків давності, ОСОБА_1 звернулась в порядку цивільного судочинства з позовом про стягнення матеріально та моральної шкоди з ОСОБА_2 .
Як вбачається з повідомлення ОСОБА_2 про підозру від 30.10.2019 у кримінальному провадженні №120192204740005895 за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, він підозрюється у тому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України, тобто, незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникнення у житло, за попередньою змовою групою осіб. Як встановлено досудовим розслідуванням, 09.09.2019, приблизно о 13 годин 00 хвилин, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , біля 4-го під'їзду, діючи з метою реалізації свого спільного злочинного умислу, направленого на проникнення у житло з метою подальшого викрадення усього цінного майна, підійшли до козирку 4-го під'їзду за вищевказаною адресою. Далі, ОСОБА_4 діючи узгоджено з ОСОБА_2 , за попередньою змовою, групою осіб, з метою спільного незаконного збагачення, переслідуючи при цьому корисливий мотив усвідомлюючи суспільно - небезпечний та протиправний характер своїх дій передбачаючи суспільно - небезпечні наслідки, діючи відповідно до заздалегідь розподілених ролей за допомогою останнього заліз на козирок 4-го під'їзду та пошкодивши вікно шляхом віджиму за допомогою викрутки, яку заздалегідь заготував для вчинення кримінального правопорушення, проникли до приміщення квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 та в якій мешкає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Надалі реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, скоїв крадіжку ювелірного виробу, а. саме, кулону, виготовленого із золотого металу проби 585, вагою 1 г, у вигляді пелюстка, а також срібного ціпку з позолотою на якому знаходився золотий кулон у вигляді пелюстка, срібні сережки з позолотою та цирконієвим камінцем, кільце срібне з позолотою, кільце срібне з позолотою та перлиною, кільце обручальне золоте, що не представляють матеріальної цінності для потерпілої ОСОБА_1 . ОСОБА_2 тим часом, згідно відведеної йому ролі, перебував біля під'їзду за вищевказаною адресою, та спостерігав за навколишнім оточенням, з метою попередження останнього в разі появи сторонніх громадян, які могли б викрити їх у скоєнні вказаного кримінального правопорушення. Однак дії ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були помічені випадковими свідками, після чого ОСОБА_2 подавши сигнал ОСОБА_4 з місця вчинення злочину втік, В той час як ОСОБА_4 , утримуючи частину викраденого майна при собі, став покидати приміщення квартири через вікно, вистрибнувши з нього та був затриманий випадковим свідком. Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не вчинили усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця з причин, які не залежать від їх волі, оскільки під час таємного викрадення майна з приміщення кв. АДРЕСА_1 їх дії були виявлені сторонніми особами. Таким чином, згідно висновку товарознавчої експертизи № 22024 від 23.10.2019, ОСОБА_4 , за попередньою змовою та в групі з ОСОБА_2 , намагалися заволодіти вище вказаним золотим кулоном, у вигляді пелюстки, що належить ОСОБА_1 , на праві власності та спричинити матеріальний збиток на загальну суму 950 грн.
Згідно вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 01.05.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України за таких обставин, а саме: 09.09.2019 року приблизно о 13 годині ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб з особою, щодо якої матеріали виділені в окреме провадження (далі - «Співучасник»), таємно, умисно, з корисливих мотивів, вчинили» закінчений замах на викрадення майна ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , за таких обставин. З метою крадіжки ОСОБА_2 та «Співучасник» прослідували до під'їзду X» 4, будинку АДРЕСА_2 , Там ОСОБА_2 підсадив на козирок 4-го під'їзду «Співучасника», який, шляхом пошкодження викруткою вікна, проник до квартири АДРЕСА_3 за вказаною адресою. Після чого ОСОБА_2 спостерігав за навколишньою обстановкою з метою попередження «Співучасника» у разі виникнення небезпеки та появи сторонніх осіб. А «Співучасник» безпосереднього вчинив активні дії щодо таємного викрадення речей потерпілої ОСОБА_1 , а саме: кулону у вигляді пелюстки, із металу жовтого кольору 585 проби, вагою 1 грам, вартістю 950 гри, ланцюжка із металу білого кольору з жовтим напиленням, сережки із металу білого кольору з жовтим напиленням і: цирконієвим камінцем, каблучки із металу білого кольору з жовтим напиленням, каблучки із металу білого кольору з жовтим напиленням та перлиною, обручки із металу жовтого кольору, щодо яких вартість в обвинувальному акті не зазначена та вказано, що вони не представляють матеріальної цінності для потерпілої. Проте указані дії ОСОБА_2 та його «Співучасника» були помічені випадковими свідками, після чого ОСОБА_2 , подав сигнал і зник з місця вчинення кримінального правопорушення, а його «Співучасник», будучи попередженим ОСОБА_2 , й почувши дзвінок у двері квартири, під час відшукування інших речей, які можливо викрасти, утримуючи при собі викрадене майно, вистрибнув через вікно квартири на землю та одразу був затриманий свідком. Таким чином, ОСОБА_2 за попередньою змовою групою осіб зі своїм «Співучасником» з причин, що не залежали від їх волі, не вчинили усіх дій, які вважали необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.
Згідно ухвали Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 554/4618/24 (провадження № 1-кп/554/1073/2024), апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Чумака Р.В., залишено без задоволення. Заяву обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено. Вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 01 травня 2024 року щодо ОСОБА_2 скасовано у зв'язку з перекваліфікацією його дій з ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України, та звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 , пред'явлений до ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Згідно із загальними нормами цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок, як умова відповідальності, виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19, від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, встановлених нормами ЦК України.
У свою чергу, загальні підстави відшкодування майнової шкоди визначені ч. 1 та ч. 2ст. 1166 ЦК України за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, можуть бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст.82 ЦПК України).
Слід врахувати, що заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 відбулось на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строку притягнення особи до кримінальної відповідальності, що не звільняє його від відповідальності за завдану позивачу шкоду.
Отже, позивач визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні не позбавлений права на відшкодування такої шкоди у разі завершення кримінального провадження. Така позиція висловлена і у постанові Верховного Суду 03.02.2022 у справі №757/5974/19-ц.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 104 224,25 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., ОСОБА_1 посилалась на те, що в результаті вчинення кримінального правопорушення, в якому звинувачується ОСОБА_2 , у неї було викрадено 103 224,25 грн, з яких 2500 доларів США та 500 гривень, а також ювелірні вироби, зокрема, срібний ланцюг з позолотою, на якому знаходиться золотий кулон, срібні сережки з камінцем, каблучка срібна з позолотою, а також срібна з позолотою та перлиною, весільна каблучка та срібні сережки.
Як зазначено потерпілою, викрадена у неї сума грошей, а саме - 2500 доларів США, збиралась нею тривалий час на своє лікування, яке їй дуже необхідне, оскільки вона є інвалідом з 6 років, хворіє на спонділоепіфізарну дисплазію. У відповідності до консультативного висновку№ 54537 від 25.11.2019, лікарем рекомендовано пройти санаторно-курортне лікування та замовити комплект ендо-модротаційного протезу колінного суглобу, з пателярним фланцем антививиховий, виробництва Waldemar Link GmbH & Co. KG (виробник ендопротезів суглобів цементної і безцементної фіксації, також розробник і виробник ендопротези за індивідуальним замовленням, онкологічні ендопротези і мега протези). Загальна вартість вказаного протезу відповідно до наданого позивачці рахунку від ТОВ «Синтез-ОРТО» на оплату № 372 від 25.11.2019 року становить 100 362 (сто тисяч триста шістдесят дві) грн, 62 коп. коп., разом з ПДВ.
На підтвердження своїх доводів, позивачка надала довідку про заробітну плату №3 від 31.01.2020, видану ТОВ «Охорона-Легіон», виписку з банківської карти, за період з 01.05.2014 по 01.07.2014, та банківські чеки про купівлю іноземної валюти, стверджуючи, що вказані кошти збирала особисто на своє лікування.
Зміст відомостей, які містяться в матеріалах кримінального провадження №120192204740005895 за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, зокрема, повідомлення про підозру ОСОБА_2 у цьому кримінальному провадженні та вирок відносно нього і ухвала апеляційного суду, свідчать про те, що ОСОБА_2 , згідно пред'явленому йому обвинувачення, органом досудового розслідування не інкримінувалось викрадення грошових коштів. Згідно пред'явленого йому обвинувачення, ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні незакінченого замаху на таємне викрадення речей ОСОБА_1 на загальну суду 950 гривень.
В даному випадку, відповідно до відведеної йому ролі, ОСОБА_2 органами досудового розслідування, згідно обвинувального акту, інкримінувалось незакінчений замах на таємне викрадення речей ОСОБА_1 , а саме - ювелірних прикрас, на загальну суму 950 грн. Натомість, викрадення грошових коштів, про які зазначає ОСОБА_1 , чи здійснення замаху на їх крадіжку, ОСОБА_2 не інкримінувалось у цьому кримінальному провадженні.
А отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України позивачкою не доведено факт викрадення у неї вказаних грошових коштів, а також здійснення викрадення грошових коштів саме ОСОБА_2 .
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Як зазначала ОСОБА_1 , діями ОСОБА_2 їй завдана моральна шкода, яка виразилась у фізичних та душевних стражданнях, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя. Внаслідок дій відповідача порушився звичний для позивачки устрій життя, вона вимушена докладати додаткових зусиль для виконання звичних для неї справи, втратила душевний спокій, оскільки вимушена втрачати багато час та коштів на лікування та оформлення необхідних документів. З урахування всієї глибини та тривалості її фізичних, душевних, емоційних та моральних страждань, а також вимушених змін у її житті, внаслідок викрадення належних їй грошових коштів, ОСОБА_1 визначила розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн., які просила стягнути з відповідача.
Суд першої інстанції, встановивши, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 позивачка отримала душевні страждання, що виразились у порушенні життєвих зв'язків позивача, з урахуванням негативних емоцій, які відчувала позивач, у зв'язку з викраденням її майна та проникнення до неї у житло, дійшов правильного висновку про те, що позивачу завдано моральну шкоду.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, у повній мірі врахував глибину душевних страждань позивачки, завданих внаслідок проникнення до її житла та викрадення її майна та обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню позивачці. Суд також врахував фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань та негативні наслідки, які настали для позивачки у зв'язку із порушенням її прав, взяв до уваги тривалість вимушених змін у її житті, а також виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо вимог апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду про стягнення на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень, колегії суддів виходить з наступного.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (ч. 3 ст. 246 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. При частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Задовольняючи вимоги представника позивача та стягуючи на користь позивачки 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд між іншим обґрунтовував своє рішення тим, що позовні вимоги задоволені в розмірі 5 відсотків від заявлених позовних вимог. Тому обґрунтовано зменшив розмір понесених позивачкою витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позову та стягнув 3000 грн.
Виходячи з вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що додаткове рішення слід залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та висновків суду не спростовують.
При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами та застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому апеляційні скарги на рішення суду та додаткове рішення суду, належить залишити без задоволення, а рішення суду від 13 жовтня 2025 року та додаткове рішення суду від 27 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року та додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Ю.М. Мальований