Справа № 953/6050/22 (1-кп/635/561/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1030/26
07 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції у м.Харків кримінальне провадження, внесене 01 травня 2022 року до ЄРДР за №22022220000001005, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05 березня 2026 року, якою
ОСОБА_8 , обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 03 травня 2026 року без визначення розміру застави,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 01 травня 2022 року до ЄРДР за №22022220000001005, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченої ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді та суду.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 05 березня 2026 року обвинуваченій ОСОБА_8 в порядку, передбаченому ст.331 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 03 травня 2026 року, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та скасувати ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2025 року, якою ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити їй обраний запобіжний захід на інший, не пов'язаний з позбавленням волі, або призначити альтернативний запобіжний захід у виді застави у мінімальному розмірі, визначеному КПК України.
В обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що повний текст оскаржуваного рішення був складений 09.03.2026 року та отриманий нею 13.03.2026 року на електронну пошту, тобто, поза межами процесуального строку на його оскарження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що заявлені ризики, передбачені ст.177 КПК України, які б давали підстави для застосування до обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні відсутні.
Вказує, що ОСОБА_8 вже понад три роки безпідставно перебуває під вартою. За цей час прокурором вже втретє змінюється обвинувачення, повторно допитуються свідки, місцезнаходження переважної більшості яких стороні обвинувачення невідомо, що призводить до чисельних відкладень судових засідань, в той час як вина ОСОБА_8 у інкримінованому їй злочині залишається недоведеною.
Також, звертає свою увагу, що судом першої інстанції не був врахований ряд обставин, зокрема, вік та стан здоров'я обвинуваченої, яка у 2020 році перенесла оперативне втручання на серці та має низку супутніх захворювань, у зв'язку із чим потребує постійного нагляду кардіолога, відповідного медикаментозного лікування, що неможливо в умовах слідчого ізолятора.
Крім того, ОСОБА_8 має постійне місце реєстрації та проживання у Харківській області, має у тривалому постійному користуванні квартиру у м.Харкові, де може мешкати разом з родиною.
Разом із тим, з 2015 року по 2021 рік працювала на посаді секретаря Кулинічівської сільської ради, а у 2021 року була обрана на посаду секретаря Вільхівської сільської ради, де і працює по теперішній час, та має виключно позитивні характеристики за місцем роботи. Також, з 2015 року є депутатом у с.Кутузівка.
Зазначає, що обвинувачена ОСОБА_8 раніше не судима та має міцні соціальні зв'язки, зокрема, матір - ОСОБА_9 , яка є інвалідом ІІ групи та потребує догляду.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні висловив думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченій, оскільки ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені раніше, не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосування обвинуваченій більш м'якого запобіжного заходу. А тому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Обвинувачена ОСОБА_8 про дату та час розгляду апеляційної скарги була повідомлена належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від неї не надходило. На особистій участі не наполягала.
Захисник в судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, тому строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Як убачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, яке відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів, за яке за законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавленням волі, з конфіскацією майна.
Виходячи із фактичних обставин пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, його специфіки, яке стосується злочину проти основ національної безпеки України, а саме - державна зрада, тобто, діяння, умисно вчинене громадянкою України в умовах воєнного стану на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності державній безпеці України шляхом переходу на бік ворога та надання представникам іноземної держави допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують.
В своїй ухвалі слідчий суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені п.1, п.3 ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченої, обсяг обвинувачення та самі обставини кримінальних правопорушень, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.15 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченої від суду та незаконного впливу на свідків.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану, за яке законом передбачено покарання на у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про її особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати останню на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу, та мають перевагу над його соціальними характеристиками.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні і стороною захисту апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянта про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо недоведеності заявлених ризиків, оскільки відомості, наявні в матеріалах судового провадження, свідчать про протилежне, та об'єктивно спростовують апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування обвинуваченої від суду, та незаконного впливу на свідків.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_8 має проблеми зі здоров'ям, пов'язані з лікуванням поза межами слідчого ізолятору, колегія суддів на цей час відхиляє, оскільки відповідно до ст.11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» , медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особам, які утримуються у слідчому ізоляторі, забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Колегія суддів роз'яснює щодо процесуального права обвинуваченої та захисника подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу, а також право оскаржувати у відповідному порядку дії, рішення або бездіяльність посадових осіб адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у випадках, коли не приймаються заходи щодо звернень обвинуваченого, в тому числі, стосовно стану здоров'я.
Відсутність висновку судово-медичних експертів позбавляє процесуальної можливості суд апеляційної інстанції враховувати зазначені доводи, як підстави для скасування або зміни обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої.
При цьому, апеляційний суд враховує, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що обвинувачена ОСОБА_8 за станом свого здоров'я не може утримуватися під вартою чи їй не може бути надана необхідна медична допомога, не надано таких даних стороною захистку і до суду апеляційної інстанції.
Посилання апелянта про недоведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, не є слушними з огляду на те, що це не входить до повноважень суду апеляційної інстанції на стадії розгляду питання про запобіжний захід.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо наявності у обвинуваченої ОСОБА_8 постійного місця проживання та реєстрації, міцних соціальних зв'язків, родичів з вадами здоров'я, які потребують стороннього догляду, відсутність судимостей апеляційний приймає до уваги.
Однак, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, зазначені обставини не є підставою для змінення обвинуваченій запобіжного заходу на більш м'який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
При цьому, слід зауважити, що відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
Окрім цього, в своїй ухвалі суд обґрунтовано не визначив розмір застави у даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114 - 2, 258-258 - 6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 - 1 Кримінального кодексу України.
Враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, висновки суду щодо не визначення розміру застави в даному випадку є цілком законними та обґрунтованими.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченій міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку у межах 60 днів. Також, відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше її тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та виключити ризики, пов'язані із звільненням її з-під варти.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_8 , тому колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора в повному обсязі, оскільки суду доведені обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_8 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
За таких обставин, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_8 , про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції, що обвинувачена дійсно досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд не закінчено, чим порушуються засади кримінального провадження (п.21 ч.1 ст.7 КПК України) та приписи ч.4 ст.28 КПУ України.
На підставі викладеного, керуючись ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Клопотання захисника ОСОБА_6 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Харківського районного суду Харківської області від 05 березня 2026 року про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 03 травня 2026 року
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05 березня 2026 року про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 03 травня 2026 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4