Справа № 643/9075/24 Головуючий 1-ї інстанції - Броницька М.В.
Провадження № 33/818/13/26 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
01 квітня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
за участю особи, яка притягається
до адміністративної відповідальності ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Гарбуза В.С. на постанову судді Московського районного суду м.Харкова від 11 жовтня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 03.08.2024 року о 18:10, у м. Харкові по вул. Ахієзерів, буд. 18А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ TF698K, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звуженими зіницями очей, бліде обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня», за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, буд. 18А, відмовився на місці зупинки транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
Постановою судді Московського районного суду м.Харкова від 11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження, постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що розгляд справи було проведено без належного повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання. Про оскаржувану постанову він дізнався 25.12.2024 року через портал електронних послуг Дія та тільки після отримання копії постанови суду та ознайомлення з матеріалами справи протягом 10 днів було підготовлено та подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що судом було порушено право ОСОБА_1 на захист, оскільки справу було розглянуто без належного повідомлення про судове засідання. Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 надав поліцейським свій номер телефону, однак йому не приходили СМС-повідомлення про судові засідання. За адресою мешкання, куди йому направлялись судові повістки, ним не були отримані, оскільки наприкінці серпня його квартиру було пошкоджено в наслідок збройної агресії рф та на період її ремонту він проживав за іншою адресою, а тому апеляційна скарга була подана лише після ознайомлення з повним текстом постанови судді.
Вказує, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені докази у справі, оскільки відеозаписом, долученим до матеріалів справи, не зафіксовано всієї події спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, внаслідок чого було складено протокол про адміністративне правопорушення. На відеозаписі міститься файл зупинки транспортного засобу ЗАЗ TF698K, д.н.з. НОМЕР_1 , а інший файл не відкривається та є пошкодженим.
Захисник подав доповнення до апеляційної скарги в яких зазначив, що відеозапис долучений до матеріалів справи здійснений на не встановлений технічний пристрій. Крім того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не мав ознак наркотичного сп'яніння, його поведінка повністю відповідала обстановці в якій він опинився. Разом з цим, з відеозапису вбачається, що спочатку він погодився пройти огляд в медичному закладі, однак в подальшому в період його транспортування відеозапис пригнився та відновися з моменту коли поліцейський запитував у ОСОБА_1 чи дійсно він відмовляється від проходження огляду, на що останній відповів, що відмовляється від проходження огляду. Зазначені дії поліцейських можуть свідчити про нав'язування відмови та можливого залякування ОСОБА_1 .
Мотиви суду
Перевіряючи доводи, викладені захисником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Так, під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), й інші доречні обставини.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які об'єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
При цьому про поважність причин для поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, мали несподіваний характер і не могли бути контрольовані особою, яка звернулася з апеляційною скаргою.
Процесуальний строк є легітимним інструментом забезпечення правової визначеності, однак застосування надмірного формалізму може призвести до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Невчасне отримання повного тексту судового рішення Європейський суд з прав людини визнає легітимною та об'єктивною причиною, яка може виправдовувати поновлення строку. Суд неодноразово зауважував, що надмірний формалізм і непоновлення строку оскарження через помилки суду є порушенням статті 6 Конвенції. Доступ до суду має бути реальним, а не формальним.
Таким чином, враховуючи, що копію оскаржуваного судового рішення ОСОБА_1 та його захисник отримали пізніше, поза межами строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити клопотання захисника та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи ОСОБА_1 на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено,що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, 03.08.2024 року о 18:10, у м. Харкові по вул. Ахієзерів, буд. 18А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ TF698K, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звуженими зіницями очей, бліде обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня», за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, буд. 18А, відмовився на місці зупинки транспортного засобу.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 902551 від 03.08.2024 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення та відомостями відеозаписів наданих УПП ДПП в Харківській області, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03.08.2024 року, відповідно до якого огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння;
- рапортом інспектора патрульної поліції щодо події з зазначенням місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги те, що захисником в апеляційній скарзі не спростовуються фактичні відомості про те, що 03.08.2024 року о 18:10, у м. Харкові по вул. Ахієзерів, буд. 18А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ TF698K, д.н.з. НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції.
Як вбачається з матеріалів справи, працівниками поліції здійснювалася фіксація події, відеозапис долучено до матеріалів справи.
Апеляційний суд відхиляє доводи захисника про те, що відеозапис не може бути визнаний доказом у справі, оскільки відеозапис був здійснений на не встановлений технічний пристрій
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Твердження апелянта про відсутність даних щодо технічних засобів, за допомогою яких здійснювалася відеофіксація є необґрунтованими, оскільки диспозиція ст. 256 КУпАП та інші норми закону не містять вимоги до засобу відеофіксації. Окрім того, аналізуючи норми КУпАП в сукупності, зазначення в постанові про адміністративне правопорушення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис, є тільки обов'язковим при винесенні відповідної постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або ж відповідним приладом (технічним засобом) зафіксовані певні показники швидкість руху, наявність парів алкоголю у повітрі, що видихається, тощо. В даному ж випадку відеозапис є достовірним доказом по справі, який був досліджений та оцінений судом в сукупності з іншими доказами.
На переконання суду відеозапис не є недопустимим доказом, як вважає апелянт, адже запис здійснений на підставі п.1 ст.40 Закону України "Про національну поліцію" з метою фіксування правопорушення, та виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Зміст самого правопорушення не вимагає встановлення з наданого відеозапису технічних даних, на які впливав би факт сертифікації відеокамери та її специфічні характеристики.
Відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення посилання на найменування технічного засобу відеофіксації не спростовує факту наявності події та складу адміністративного правопорушення та не здатне поставити під сумнів допустимість протоколу в цілому. Вказаний відеозапис узгоджується з іншими вищевказаними доказами в справі, є належним та допустимим доказом.
Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності з іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.
Також суд зауважує, що фіксування відбувалось відкрито, а водій не заперечував проти зйомки. Відомостей про те, що відеофіксація здійснювалась з недозволеного технічного засобу чи з порушенням вимог закону в матеріалах справи немає.
Доводи захисника про те, що працівником поліції належним чином не було проведено огляд та не було встановлено ознаки наркотичного сп'яніння, а тому було істотно порушено процедуру освідування водія є необґрунтованими.
Посилання в протоколі на ознаки сп'яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз'ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Поняття «виявлення у особи ознак сп'яніння» та «встановлення стану сп'яніння особи» є різними за своїм змістом. Ознаки сп'яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп'яніння.
Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень.
З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп'яніння, чи відмовиться від цього, поліцейський вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров'я.
В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли до висновку, що він має ознаки наркотичного сп'яніння та відповідно до відеозаписів із нагрудних камер працівників поліції ОСОБА_1 було повідомлено, що у нього виявлено ознаки наркотичного сп'яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану наркотичного.
Перевіряючи твердження ОСОБА_1 про те, що поліцейські спонукали його відмовитись від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння та доводи захисника про те, що долучений до матеріалів справ відеозапис містить розриви у часі та з огляду на поведінку ОСОБА_1 , який спочатку погодився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, а потім відмовився можуть свідчити про нав'язування відмови та можливе залякування ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції. Апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки з відеозапису долученого до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 добровільно надав відповідь на питання працівника поліції чи погоджується він пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння. Здійснення будь-якого тиску зі сторони поліцейських на ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Апеляційний суд зазначає, що зафіксовані технічні розриви відеозапису мають фрагментарний характер, не припадають на ключові процесуальні дії (пропозиції огляду, роз'яснення прав, попередження про наслідки, фіксацію згоди/відмови) і не спотворюють загальної послідовності події. Відображений перебіг події на відеозаписі також підтверджується іншими письмовими доказами.
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Однак, як було встановлено дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися в порядку ст.267 КУпАП . Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Дослідивши відеозапис, проаналізувавши всі обставини проведення огляду, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз'яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, однак не здійснював активні, свідомі та вольові дії для проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановлений законом порядку.
Зміст відеозапису долучений до матеріалів справи є логічним, послідовним, а тому апеляційний суд вважає, що зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою та об'єктивно підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції відеозапис поліцейського обґрунтовано прийнятий як належний та допустимий доказ
З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у медичному закладі, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для її виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Клопотання захисника Гарбуза В.С. задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Московського районного суду м.Харкова від 11 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_1 .
Апеляційну скаргу захисника Гарбуза В.С.залишити без задоволення.
Постанову судді Московського районного суду м.Харкова від 11 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик