Провадження № 2/641/1806/2026 Справа № 202/9267/25
08 квітня 2026 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова у складі :
головуючого - судді Курганникової О.А.,
за участю секретаря судових засідань Юрченко Д.Ю..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
встановив:
ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 101046447 від 11.08.2021 року у розмірі 22 125,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн.40 коп. та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 5 000 грн..
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11.08.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №101046447, відповідно до якого відповідачу було надано кредит у розмірі 5000 грн. на споживчі потреби.
12.11.2021 року між ТОВ «ФК «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення №13Т про відступлення права вимоги. Відповідно до якого до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.
На теперішній час відповідач ухиляється від виконання зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого, сума заборгованості станом на дату відступлення прав вимоги становить 22 125,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 5 000 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 16 125 грн., заборгованість за комісійними винагородами 1000 грн.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 23.10.2025 року цивільну справу за позовноюзаявою Товариства з обмеженою відповідальністю ««Діджи Фінанс»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , направлено за підсудністю до Слобідського районного суду м. Харкова.
Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 13.02.2026 року справу прийнято до розгляду, провадження у справі було відкрито та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву, відповідно до якої просив розглянути справу за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання або розгляд справи у його відсутність до суду не надходило, відзив на позов до суду не подав.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача згідно з ч.4ст.223 ЦПК України та, зі згоди позивача, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини.
Як встановлено під час судового розгляду, 11.08.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №101046447, відповідно до якого відповідачу було надано кредит у розмірі 5 000 грн. із фіксованою процентною ставкою на споживчі потреби, строк повернення до 26.08.2021 року.
Того ж дня ОСОБА_1 підписано анкету-заяву на отримання кредиту та паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), додатком до якого є орієнтовний графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту.
12.11.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги №13Т, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передало ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Згідно з витягом з Додатку до відступлення №13Т від 12.11.2021, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 станом на дату відступлення права вимоги, в сумі 22 125 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 5 000 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 16 125 грн., заборгованість за комісійними винагородами 1000 грн.
Відповідачу було направлено досудову вимогу про погашення заборгованості за договором №101046447 від 11.08.2021року.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1054ЦК України також передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.
Статтею 1050ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст.629ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ч. 1ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1ст. 1077 ЦКза договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).
Якщо можливість стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування передбачено умовами кредитного договору, який укладено між сторонами, то є правильним і обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування (постанова Верховного Суду від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20).
Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та наявні матеріали кредитної справи, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі. Відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, не спростував його (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).
Розглядаючи справу на підставі наданих позивачем доказів, суд вважає доведеним, що між відповідачем та ТОВ «МІЛОАН» був укладений кредитний договір №101046447 від 11.08.2021 року.
Судом встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав заяву і отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, однак умови договору порушив.
Враховуючи викладене, суд вважає, що згідно ст.611 ЦК України підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення коштів, оскільки відповідачем були порушені умови зобов'язання, обумовлені договором.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подав.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач порушує взяте на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №101046447 від 11.08.2021 за тілом кредиту у розмірі -5 000 грн., за відсотками в розмірі 16 125 грн.,в загальному розмірі 21 125 грн. законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за сплати комісії суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої ст.1 та частини другої ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.
Виходячи зі змісту вищенаведених норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредитної заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Договором передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, зокрема, за надання довідок щодо стану заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення кредитного договору, укладеного від 11.08.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.
Таким чином, включення позивачем до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованим. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією задоволенню не підлягають.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача у сумі 5000 грн., суд зазначає наступне.
За приписами ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
На підставі п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
За нормами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога ТОВ «Діджи Фінанс» надавалася адвокатом Міньковською А.В. на підставі договору про надання правової допомоги №42649746 від 05.05.2025.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції надано заявку на надання юридичної допомоги, витяг з Акту про надання юридичної допомоги з описом наданих робіт.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.
Враховуючи малозначність та типовість справи, обсяг та характер наданих послуг і виконаних робіт, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає, що понесені позивачем витрати в даній справі є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивач підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом в розмірі 2 312 грн. 91 коп. (21 125/22 125*2 422,40= 2 312,91)
Керуючись ст.4,10 - 13,76 - 81, 141,263 - 265,268,273,280 283, 354, 355 ЦПК України,
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, задовольнити частково
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №101046447 від 11.08.2021 року у розмірі 21 125 грн. 00 коп., судовий збір в сумі 2 312 грн. 91 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500 грн, а всього на загальну суму 25 937 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн.91 коп.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду .
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» код ЄДРПОУ 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора І. Сікорського, буд. 8., м. Київ
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає як внутрішнього переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О.А.Курганникова