Справа № 638/23204/25
Провадження № 2/638/349/26
Іменем України
08 квітня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Смирнова В.А.
за участі секретаря судового засідання Євженко О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням державного органу,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням державного органу.
В позові просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 45 668 грн 40 коп., як компенсацію морально шкоди, спричинено протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду у крани в Харківській області.
Позовна заява мотивована тим, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2025 року у справі №520/11006/25, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі №520/11006/25 - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у травні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03.01.2025, протиправними. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 різницю між нарахованою та невиплаченою пенсією за травень 2025 року, в розмірі 45668 грн 40 коп. Відповідно до військового квитка із 03 червня по 18 липня 1986 року у складі військової частини приймав участь у спеціальних зборах по ліквідації на-слідків аварії на Чорнобильській АЕС у 30-км зоні. Вказаний факт підтверджується довідками військової частини від 18 липня 1986 року та ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 квітня 1991 року. Відповідно до експертного висновку від 08.01.1992 року, виявлені у позивача захворювання пов'язані з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У відповідності до довідки серія МСЕ-ЧНВ від 28 жовтня 2004 року мені встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія1) серія НОМЕР_1 , позивача віднесено до1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та посвідчення серія НОМЕР_2 позивач належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни другої групи. Наказом Генерального прокурора України від 15 листопада 2004 року його за станом здоров'я звільнено з посади прокурора на підставі ч.8 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності. Як слідує із виписки з історії хвороби стаціонарного хворого в ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії» в період із 11 по 25 травня 2012 року перебував на лікуванні (оперативне втручання). Відповідно до виписки з історії хвороби стаціонарного хворого в ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії» в період із 18 вересня по 01 жовтня 2012 року вдруге перебував на лікуванні з діагнозом (оперативне втручання). Згідно виписки з історії хвороби стаціонарного хворого №5673 в ОСДРЗН в період із 12 по 20 грудня 2013 року втретє перебував на лікуванні (оперативне втручання). Як слідує із виписки з історії хвороби стаціонарного хворого №1988 в ДУ «ІЗНХ ім.В.Т.Зайцева» в період із 23 березня по 06 квітня 2021 року в черговий раз перебував на лікуванні (оперативне втручання). Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння мені моральної шкоди. Таким чином, факт завдання мені моральної шкоди в результаті протиправних дій відповідача встановлений Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2025 року у справі №520/11006/25, що складає 45 668 грн 40 коп.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова 12 січня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.
23.01.2026 від представника відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позов, в якому останній просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Відзив мотивований тим, що Державна казначейської служби України є неналежним відповідачем по справі. Також вказує, що покладення обов'язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до постанови Верховного суду у справі №335/11779/16-ц саме лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності. Покладання у такій ситуації на відповідача, який не є розпорядником бюджетних коштів, обов'язку відшкодування шкоди також не відповідає нормі ст.19 Конституції України та по суті є подвійним стягненням.
02.02.2026 від представника відповідача Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позов, в якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відзив мотивований тим, що відповідно до положень статті 1175 ЦК України, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача. Позивачем не надано достатніх та належних доказів обставин, які б свідчили про заподіяння йому моральних страждань внаслідок дій відповідача, наслідки таких страждань та причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками. Таким чином, вимоги Позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Позивачем не надано будь - яких доказів, які б підтвердили, що внаслідок дій Головного управління та прийняття ним рішення виникли фактори, що спричинили стресовий стан та значні душевні страждання Позивача, які можуть бути відшкодовані шляхом стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 45668,40 грн.
У судове засідання позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився.
У судове засідання відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з'явилися. Представник Державної казначейської служби України у відзиві просив проводити розгляд справи без участі представника.
Суд, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд: визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області, що полягають у відрахуванні у травні 2025 року з пенсії позивача 45668,4 грн., проведеного не в установленому законом порядку, не на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень, як особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, який брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України; стягнути з Головного Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області протиправно відраховані у травні 2025 року з пенсії позивача 45668,4 грн., проведені не в установленому законом порядку не на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень, як з особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, який брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду року від 17.07.2025 по справі № 520/11006/25 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі №520/11006/25 - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у травні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03.01.2025, протиправними. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 різницю між нарахованою та невиплаченою пенсією за травень 2025 року, в розмірі 45 668 грн 40 коп. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Нормами статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Разом з тим, згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіянням шкоди.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з'ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.
За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).
В одній з перших справ проти України, в якій Європейський суд з прав людини розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року № 18966/02).
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі №520/11006/25 - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у травні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03.01.2025, протиправними. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 різницю між нарахованою та невиплаченою пенсією за травень 2025 року, в розмірі 45 668 грн 40 коп. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Таким чином, факт протиправних дій, рішень та бездіяльності відповідача встановлені вказаною постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
При цьому, з Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що позивач неодноразово звертався до Харківського окружного адміністративного суду щодо дій Пенсійного фонду України у Харківській області.
Позивач, будучи пенсіонером, інвалідом 2 групи, змушений був звертатись до суду за оскарженням дій відповідача щодо обмеження розміру його пенсії, що не входить до його звичайного способу життя. Саме через протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неправильного обчислення розміру пенсії та виплати її у заниженому розмірі позивач був змушений відстоювати свої права та інтереси. Невиконання рішення суду та неотримання пенсії в повному обсязі призвело до порушення прав позивача, а також до необхідності змін у способі життя та додаткових зусиль для його організації, з урахуванням того, що пенсія є для позивача джерелом для існування.
Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа "Науменко проти України").
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Оскільки постановою Верховного Суду встановлено протиправність дій відповідача, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу такими діями моральної шкоди.
Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Ураховуючи вищенаведене, фактичні обставини справи, а також характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за доцільне визначити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в сумі 2000,00 грн.
Зазначене відповідає висновкам, яких дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 265/6121/18 (провадження № 61-8251св19), від 27 травня 2020 року у справі № 554/8204/16-ц (провадження № 61-527св19).
Щодо залучення Державної казначейської служби України як відповідача у справі суд враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, згідно якого належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43 постанови). Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 44 постанови).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на його користь з Державного бюджету України 2000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Частинами 1, 6 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, судові витрати відносяться за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, Державної Каначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням державного органу - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 2000 (дві тисячі) 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області, місцезнаходження за адресою: м. Харків, м-н. Свободи, буд. 5, Держпром, 3й під'їзд, 2й поверх, код ЄДРПОУ: 14099344.
Відповідач: Державна Казначейська служба України, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Бастіона, буд.6, код ЄДРПОУ: 37567646.
Суддя В.А.Смирнов