Справа № 638/23329/25
Провадження №1-кп/638/1171/26
07 квітня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду матеріали кримінального провадження №12025226050000157 від 09.09.2025 року за обвинуваченням;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Ізюм Харківської області, українки, громадянки України, із середньо-спеціальною освітою, розлученої, на утриманні осіб немає, не є особою з інвалідністю, не працевлаштованої, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої:
23.03.2026 року Шевченківським районним судом міста Харкова за ст.126-1 КК України до 2 років пробаційного нагляду із застосування обмежувальних заходів на строк 3 місці,
у вчиненні кримінального правопорушення-проступку, передбаченого ст.390-1 КК України,
встановив:
Постановою Шевченківського районного суду міста Харкова від 02 червня 2025 року (справа №638/10054/25, провадження №3/638/3322/25) ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2, ч.2 ст.173-8 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 510 гривень, а також відповідно до ст.39-1 КУпАП та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» направлено на проходження програми для кривдників строком на три місяці. Постановою суду роз»яснено, що за умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, передбачена кримінальна відповідальність за ст.390-1 КК України.
Однак, ОСОБА_4 ,Ю будучи 23.07.2025 року належним чином повідомлена про призначене судом покарання у вигляді направлення для проходження програми для кривдників та ознайомлена з постановою Шевченківського районного суду міста Харкова від 02.06.2025 року про направлення її на проходження програми для кривдників, маючи реальну можливість його виконувати, достовірно розуміючи протиправний характер своїх дій, усвідомлюючи кримінально-правові наслідки та свідомо бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою ухилення від проходження програми для кривдників, з мотивів неповаги до правосуддя, 28 липня 2025 року не з'явилась без поважних на те причин до Ізюмського міського центру соціальних служб, тим самим умисно ухилилась від проходження програми для кривдників, застосованої судом.
В подальшому 01 серпня 2025 року у супроводі працівників Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, ОСОБА_4 прибула до Ізюмського міського центру соціальних служб за адресою Харківська область, місто Ізюм, вулиця Покровська буд.18, де в.о.директора Ізюмського міського центру соціальних служб під розписку ознайомлено ОСОБА_4 з графіком відвідування програми для кривдників, а також роз'яснено, що за умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, передбачена кримінальна відповідальність за ст.390-1 КК України, але ОСОБА_4 відмовилась від проходження програми для кривдників, про що комісія Ізюмського міського центру соціальних служб, було складено «Акт про відмову в проходженні типової програми для кривдників».
Надалі, продовжуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_4 не з'явилась без поважних на те причин до Ізюмського міського центру соціальних служб 07.08.2025 року та 05.09.2025 року для проходження програми для кривдників, тим самим умисно ухилилась від проходження програми для кривдників, застосованої судом.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину в пред'явленому обвинуваченні визнала повністю, щиро покаялась у скоєному та щодо обставин вчинення кримінального правопорушення пояснила, що у 2025 році відмовилась пройти програму для кривдників. При цьому зазначила, що на теперішній час згодна пройти зазначену програму.
Винність обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочині ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченої. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_4 в умисному ухиленні від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом та кваліфікує її дії за ст.390-1 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України - є кримінальним проступком, відомості про особу винної, наявність обставини, яка пом'якшує та відсутність обставини, що обтяжує покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 , є щире каяття.
При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченої в даній ситуації ґрунтується на належній критичній оцінці нею своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 раніше судима 23.03.2026 року Шевченківським районним судом міста Харкова за ст.126-1 КК України до 2 років пробаційного нагляду із застосування обмежувальних заходів на строк 3 місці, розлучена, осіб на утриманні немає, не працевлаштована, не є особою з інвалідністю, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра КНП ІМР «Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері» не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обвинуваченій суд призначає покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченій суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб'єктивне ставлення обвинуваченої до скоєного та її поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді пробаційного нагляду з покладанням обов'язків, передбачених приписами ст. 59-1 КК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд -
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ст.390-1 КК України та призначити їй покарання у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду.
На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за даним вироком більш суворим покаранням за вироком Шевченківського районного суду міста Харкова від 23.03.2026 року остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду з проходженням програми для кривдників на строк 3 (три) місяці.
Відповідно до п. 1, п. 2, п. 3 ч. 2 та п. 4 ч. 3 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 на вказаний строк такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: ОСОБА_1