Справа № 638/21637/25
Провадження № 2/638/3646/26
06 квітня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого Невеніцина Є.В.,
за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №2037/2021 від 28.12.2021 у розмірі 340157,75 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 213938,64 грн, відсотків у розмірі 126219,11 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.12.2021 ОСОБА_1 укладала з АТ «Кредобанк» кредитний договір №2037/2021, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого наявна заборгованість у розмірі 340157,75 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 213938,64 грн, відсотків у розмірі 126219,11 грн.
Ухвалою судді 04 листопада 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
22 січня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про слухання справи повідомлені своєчасно та належним, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач просив відкласти судовий розгляд справи призначений на 23.02.2026, у зв'язку із досягненням домовленості про часткову сплату боргу.
02.04.2026 відповідачем подана заява про відкладення судового засідання, призначеного на 06.04.2026, у зв'язку з частковою оплатою боргу у розмірі 29900 грн.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею - ч.1 ст. 223 ЦПК України.
Суд, відповідно до вимог ч.2 ст. 223 ЦПК України, відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) - ч.4 ст. 223 ЦПК України.
Суд зазначає, що провадження у справі судом відкрито 04 листопада 2025 року, при цьому 23.02.2026 судом задоволено клопотання відповідача та відкладено судовий розгляд до 06.04.2026 з метою надання відповідачу часу врегулювання спору мирним шляхом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів на підтвердження поважності її неявки у судове засідання призначене на 06.04.2026, оскільки добровільна часткова сплата суми боргу не є поважною причиною не прибуття у судове засідання, а відтак суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, враховуючи строки розгляду справи, та проводить розгляд справи на підставі наявних доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
28 грудня 2021 року ОСОБА_1 підписано кредитний договір №2037/2021 за умовами якого, їй надається кредит у розмірі 230 000 грн 00 коп. 28 грудня 2021 року. Строк кредитування узгоджено сторонами до 27.12.2026. За користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 35,00% річних. Позичальник здійснює погашення заборгованості за цим договором відповідно до графіку платежів, який є додатком №1 до кредитного договору та є його невід'ємною частиною.
26.07.2022 та 07.08.2023 сторонами підписано додаткові договори, якими змінено порядок погашення позичальником заборгованості за кредитним договором шляхом підписання нового графіку платежів.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно дост.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст.642 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 ст.1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Верховний Суд у справі № 753/10779/16-ц заначив, що якщо особа, підтверджує підписання цього договору або схвалює даний правочин своїми наступними діями, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання такого договору неукладеним або недійсним. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що факт зарахування банком коштів на рахунок позичальника (або видача кредитної картки) є прямим доказом прийняття (акцепту) банком пропозиції (оферти) позичальника, викладеної в його заяві.
Таким чином, 28.12.2021 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір, про що свідчать підписи сторін та узгоджено істотні умови договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач свої зобов'язання виконав за кредитним договором, що підтверджується випискою по особовому рахунку та меморіальним ордером №75678188 від 28.12.2021, даний факт відповідачем не оспорювався.
Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку відповідач перестав виконував умови договору в розмірах і строках визначених умовами договору, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 340157,75 грн.
Відповідно до вимог статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виконання позивача своїх зобов'язань за кредитним договором підтверджується випискою по рахунку відповідача, згідно якої останній користувався кредитними коштами.
Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідач не виконував умови договору в розмірах і строках визначених умовами договору, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором. Статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
15.05.2025 позивачем направлено відповідачу вимогу про усунення порушень із зазначенням про необхідність протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість.
Згідно розрахунку заборгованості сума боргу складається з тілу кредиту у розмірі 213938,64 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 126219,11 грн.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, зроблено висновок, що: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 зроблено висновок, що: «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 зроблено висновок, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК».
З долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що банком здійснювались нарахування відсотків боржнику після надсилання вимоги про дострокове погашення кредиту.
Таким чином, з огляду на те, що позивач 15.05.2025 року надіслав до відповідача вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, в якій, зокрема визначив, що на дату вимоги загальна сума заборгованості становить 329143,35 грн, нарахування відсотків після такої вимоги є неправомірним.
Крім того, згідно ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 року по справі №363/1834/17 зазначила наступне.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон № 3795-VI. Згідно з абзацом дев'ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною». Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон № 1734-VIII. Згідно з останнім текст статті 11 Закону № 1023-XII виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII.
Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі N 583/3343/19 (провадження N 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі N 361/392/20 (провадження N 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування».
Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містить положення про те, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
У статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» наведено визначення термінів, які вживаються в цьому Законі, зокрема:
договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;
загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом;
загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит;
загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб;
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегульовано в частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит; платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено.
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит процентів, комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Разом з тим, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі N 524/5152/15 (провадження N 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, до договору про споживче кредитування не може бути включена умова щодо сплати комісії за надання кредиту. Відповідно до умов кредитного договору комісія, пов'язана з наданням кредиту становить 500 грн та відповідачем сплачено 1000 грн комісій за видачу кредиту згідно розрахунку заборгованості (28.12.2021 та 07.08.2023)
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемними.
Таким чином, встановлення позивачем у кредитному договорі комісії за видачу кредитних коштів суперечить закону.
Відповідно до п. 6.6. Кредитного договору, погашення заборгованості за Кредитним договором здійснюється у наступній черговості: у першу чергу прострочені платежі по сплаті процентів користування кредитом; прострочені платежі по поверненню кредиту(основного боргу). У другу чергу: поточні платежі по сплаті нарахованих процентів за користуванням кредитом; поточні платежі по поверненню кредиту(основного боргу). У третю чергу: прострочені платежі по сплаті комісії та інших платежів, які передбачені кредитним договором; поточні платежі по комісії та інших платежів, які передбачені кредитним договором; пеня, штрафи та інші вили неустойки; дострокові платежі по поверненню кредиту(основного боргу) на наступний місяць/місяці. Сторони не мають права змінювати черговість погашення заборгованості за цим Кредитним договором, у тому числі шляхом зазначення в платіжних документах призначення платежу, що порушує черговість визначену п.6.6. Кредитного договору.
Оскільки відповідачем сплачену комісію у розмірі 1000 грн, вказані кошті підлягають зарахуванню до сплати процентів за користування кредитом.
Також, відповідачем надано квитанцію про сплату коштів у розмірі 29900 грн 01.04.2026.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором №2037/2021 від 28.12.2021, внаслідок чого утворилась заборгованість, а відтак сума неповернутого наданого кредиту у розмірі 213938 грн 64 коп., відсотків за користування кредитом у розмірі 84304 грн 71 коп. обґрунтовані та підлягають до стягненню з відповідача на користь позивача у загальному розмірі 298243,35 грн, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у цій частині.
При цьому розмір відсотків судом обраховано з наступного: прострочені відсотки у розмірі 72058,63 грн та строкові відсотки у розмірі 43146,08 грн (станом на день направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредиту) мінус 1000 грн сплачених комісій та мінус 29900 грн сплачених відповідачем під час розгляду справи судом (квитанція №АН191 від 01.04.2026).
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 5103 грн, позовні вимоги задоволено частково у розмірі 298243,63 грн, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 4474 грн 21 коп.
Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 610, 612, 615, 625, 634, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Кредобанк» (м. Львів, вул. Сахарова, 78, ЄДРПОУ 09807862) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №2037/2021 від 28.12.2021 у розмірі 298243 (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті сорок три) грн 63 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» суму сплаченого судового збору у розмірі 4474 (чотири тисячі чотириста сімдесят чотири) грн 21 коп.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Є.В. Невеніцин