справа № 635/13766/24
провадження № 1-кп/619/309/26
іменем України
08 квітня 2026 року,
м. Дергачі,
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12021220000000957 від 29.06.2021 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бражники Ново-Водолазького району Харківської області, громадянина України, має вищу освіту, одруженого, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсіонера, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Сторони кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_5
захисник - ОСОБА_6
обвинувачений - ОСОБА_3 .
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
ОСОБА_3 , 29.06.2021 приблизно о 13 год 00 хв керував технічно справним автомобілем «Ford Transit 350» р.н. НОМЕР_1 , що належить АТ «Ощадбанк» та рухався по вул. Сумський шлях в с-ще Пересічне Дергачівського району Харківської області зі сторони м. Харків у напрямку м. Богодухів зі швидкістю 60 км/год. Під час руху по вказаній вулиці в районі будинку 102, водій ОСОБА_3 , діючи необережно, рухаючись за мікроавтобусом, що рухався попереду в попутному напрямку, при обмеженій оглядовості смуги габаритами попутного транспортного засобу, внаслідок не дотримання безпечної дистанції, яка б дозволяла водію постійно контролювати зміну дорожньої обстановки та безпечно керувати транспортним засобом, під час маневрування попутного транспортного засобу, не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не вжив вчасних заходів до зниження швидкості або безпечного для інших учасників руху об?їзду перешкоди у вигляді пішохода, який рухався в попутному з автомобілем «Ford Transit 350» р.н. НОМЕР_2 напрямку руху біля правого краю проїжджої частини, тримаючи з права від себе в руках велосипед, чим грубо порушив вимоги п.п. 2.3 «б», 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України згідно з яким:
- п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов?язаний: б) «бути уважним, стежити за реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
- п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об?єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об?їзду перешкоди»;
- п. 13.1 «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу», внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 .
Внаслідок дорожньо-транспортної події ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від отриманих тілесних ушкоджень ІНФОРМАЦІЯ_4 помер у лікарні. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_7 стала важка сукупна травма із ушкодженням внутрішніх органів та перелом кісток скелету, яка ускладнилася декомпресованим безповоротнім травматичним шоком та гострим розладом кровообігу. Порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_3 , виразилися в тому, що він, діючи необережно, керуючи технічно справним автомобілем «Ford Transit 350» р.н. НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Сумський шлях в с-ще Пересічне Дергачівського району Харківської області зі сторони м. Харків в напрямку м. Богодухів, внаслідок недотримання безпечної дистанції, яка б дозволяла водію постійно контролювати зміну дорожньої обстановки та безпечно керувати транспортним засобом, під час маневрування попутного транспортного засобу ліворуч, не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не вжив вчасних заходів до зниження швидкості або безпечного для інших учасників руху об?їзду перешкоди, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода, який рухався в попутному напрямку біля правого краю проїжджої частини по ходу руху його автомобілю, що спричинило вищезазначені наслідки у вигляді смерті пішохода.
Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Своїми діями ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю та підтвердив факт і обставини його вчинення, так, як це вказано вище та зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому та повністю відшкодував завдану потерпілій шкоду.
Оскільки учасники судового розгляду не заперечували, суд відповідно ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, та з урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України, обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням даних, які характеризують його особу.
Водночас судом з'ясовано, чи правильно розуміє обвинувачений зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Вина обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні зазначеного кримінального правопорушення доведена у повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження і обвинуваченим не оспорюються.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання, відповідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди потерпілій.
Обставин, які б обтяжували покарання, відповідно ст. 67 КК України судом не встановлено.
Мотиви призначення покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Так, згідно з роз'ясненнями, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду №8 від 12.06.2009), суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, за формою вини - необережний, обставини, що пом'якшують покарання, факт дані про особу винного, а саме те, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, є пенсіонером, одружений, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , водночас, призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочини та попередження нових злочинів.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
За таких обставин справи суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції частини цієї статті, враховуючи положення ч. 1 ст. 69-1 КК України, якою передбачено, що за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Отже, каральна функція покарання не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
У своїх рішеннях суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань або вирішення питання про звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Так, враховуючи дані про особу винного, ставлення ОСОБА_3 до скоєного, який щиро розкаявся у вчиненому, попросив вибачення у потерпілої, відшкодовував завдану шкоду, та, враховуючи позицію прокурора, яка просила застосувати ст. 75 КК України та звільнити обвинуваченого від призначеного покарання з визначенням іспитового терміну, зваживши на те, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, суд вважає можливим виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 без відбування покарання, зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком та застосовує ст. 75 КК України. На період випробувального терміну суд покладає на нього обов'язки, передбачені ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, які вважає необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
До того ж, санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Враховуючи характер та мотиви допущених ОСОБА_3 порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, наявність двох обставин, що пом'якшують покарання та те, що з моменту вчинення злочину та на момент розгляду справи, у суду відсутня інформація про вчинення винним інших кримінальних (адміністративних) правопорушень протягом цього періоду, можна дійти висновку, що мета покарання (виправлення засудженого) може бути досягнута без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Частиною 1 статті 100 КПК України встановлено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Відповідно ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2021 (справа №953/13198/21, провадження 1-кс/953/6809/21) накладено арешт на автомобіль «Ford TRANSIT 350», р.н. НОМЕР_3 , який поміщено для зберігання на територію спеціального майдану зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106.
Як передбачено ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Враховуючи, що судовий розгляд по справі закінчено, арешт підлягає скасуванню, а речовий докази - поверненню власнику АТ «Ощадбанк».
Крім того, постановою старшого слідчого відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області від 30.06.2021 визнано речовим доказом велосипед (без назви), який вів у руках потерпілий ОСОБА_7 та який визначено зберігати на території спеціального майдану зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106.
Згідно зі ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта у загальній сумі 35607,16 грн.
Керуючись ст. 368, 370, 374, 376, 377 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового терміну в 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України, на період іспитового строку покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати за проведення судової автотехнічної експертизи технічного стану автомобіля №СЕ-19/121-21/15728-ІТ від 15.09.2021 в розмірі 2402,68 грн; судової транспортно-трасологічної експертизи №СЕ-19/121-24/29791-ІТ від 28.10.2024 в розмірі 3183,60 грн; судової авто технічної експертизи №СЕ-19/121-24/31108/ІТ від 25.10.2024 в розмірі 3183,60 грн; судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №10585/10586 від 20.11.2024 в розмірі 11359,20 грн; судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №1064/10642 від 26.11.2024 в розмірі 11359,20 грн, а всього 35607,16 (тридцять п'ять тисяч шістсот сім гривень 16 копійок).
Арешт майна, який накладено згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2021 (справа №953/13198/21, провадження 1-кс/953/6809/21) - скасувати.
Речові докази:
- автомобіль «Ford TRANSIT 350», р.н. НОМЕР_3 , який знаходиться на території спеціального майдану зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106 - повернути власнику АТ «Ощадбанк»;
- велосипед (без назви), який знаходиться на території спеціального майдану зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106 - повернути потерпілій ОСОБА_8 .
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1