Справа № 561/1725/24
1-кп/569/567/26
07 квітня 2026 року м.Рівне
Колегія суддів Рівненського міського суду Рівненської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілих ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 ,
представника потерпілого ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024181120000118 від 01.07.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Серники, Зарічненського району, Рівненської області, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, одруженого, стрільця добровольчого формування Зарічненської територіальної громади, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
1. Суть клопотання
На розгляді Рівненського міського суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження №12024181120000118 від 01.07.2024 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Звертаючись до суду із клопотанням про продовження строку тримання під вартою прокурор дійшла висновку про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання ОСОБА_9 під вартою, а саме: 1) переховуватися від суду; 2) незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. При визначенні ймовірності переховування обвинуваченого від суду прокурор просив врахувати тяжкість покарання, проживання на території, яка межує з територією Республіки Білорусь, залишення місця злочину. Ризик незаконного впливу на свідків прокурор обґрунтовував можливістю впливати на свідків, які надали викривальні показання відносно обвинуваченого.
2. Позиція учасників судового засідання
Прокурор ОСОБА_5 клопотання підтримав з наведених у ньому мотивів.
Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , представник потерпілого ОСОБА_8 вказали на наявність підстав для задоволення клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_9 , захисник ОСОБА_10 заперечували проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на те, що сторона обвинувачення на підтвердження обґрунтованості ризиків не надала належних та допустимих доказів.
3. Мотиви суду
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу суд виходить із такого.
Ухвалою Рівненського міського суду від 18.02.2026 ОСОБА_9 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 18.04.2026.
У відповідності до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При вирішенні питання про продовження тримання під вартою суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.
У відповідності до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 178 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі стосовно індивідуальних особливостей підозрюваного/обвинуваченого.
Згідно з положеннями ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Це кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, згідно встановленого судом порядку дослідження доказів завершено дослідження письмових матеріалів кримінального провадження, допитано потерпілих та свідків.
Суд зауважує, що у клопотанні прокурора порушено питання про обґрунтованість пред'явленого обвинувачення з посиланням на відповідні докази, зібрані органом досудового розслідування. Однак, з огляду на стадію кримінального провадження питання обґрунтованості обвинувачення не може бути предметом вирішення, оскільки лише за наслідком судового розгляду буде вирішено питання стосовно доведеності обвинувачення.
У зв'язку із цим суд надаватиме оцінку винятково питанню продовженню існування заявлених прокурором ризиків.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Суд враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України», «Войкін проти України»).
На думку суду, ризик переховування обвинуваченого від суду досі є реальним з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_9 та суворість можливого покарання. Так, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, яке зважаючи на санкцію відноситься до особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Отже, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винуватим у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду.
Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Співставлення можливих негативних для обвинувачених наслідків переховування у вигляді потенційного ув'язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання, її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («В. проти. Швейцарії»).
З цього слідує, що існування обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину саме по собі не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.
У цьому контексті суд зауважує, що обвинувачений після скоєння інкримінованого йому злочину залишив місце події, що лише підтверджує існування встановленого ризику.
На обґрунтування ризику переховування суд також враховує позицію прокурора щодо проживання обвинуваченого на території, яка межує з територією Республіки Білорусь.
Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Відтак, ризик впливу на свідків існує не лише на етапі досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Враховуючи, що всі заявлені стороною обвинувачення свідки допитані, колегія суддів констатує відсутність ризику впливу обвинуваченого на свідків та визнає доводи прокурора в цій частині безпідставними.
Згідно з частиною 3 статті 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, який спричинив загибель людини, суд вважає за необхідне при продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначити розмір застави.
З огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення у якому обвинувачується ОСОБА_9 , актуальність ризику та його характер, суд дійшов висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатен на належному рівні забезпечити належне виконання процесуальних обов'язків і запобігти будь-якому прояву вказаного ризику. Таким чином, суд вважає виправданим подальше тримання ОСОБА_9 під вартою строком на шістдесят днів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 193, 194, 196, 197, 199, 331, 372, 376, 392 КПК України, колегія суддів
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою обвинуваченому ОСОБА_9 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Серники, Зарічненського району, Рівненської області, фактично проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, одруженому, стрільцю добровольчого формування Зарічненської територіальної громади, раніше не судимому, строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави у Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор», тобто до 5 червня 2026 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору негайно після її оголошення, а також направити керівнику ДУ «Рівненський слідчий ізолятор».
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а обвинуваченим - в цей же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3