31 березня 2026 року
м. Київ
справа № 343/2355/23
провадження № 51-3815 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року стосовно
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки та мешканки
АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Долинський районний суд Івано-Франківської області вироком від 29 травня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року, засудив ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на неї обов'язків, передбачених ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
08 вересня 2022 року приблизно о 21:58 ОСОБА_6 керувала технічно справним автомобілем «Toyota Rav 4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вул. Тур'янській в напрямку перехрестя з головною дорогою на вул. Обліски в м. Долина Калуського району Івано-Франківської області.
Під час руху ОСОБА_6 проігнорувала дорожній знак 2.1 «Дати дорогу» та порушила вимоги пунктів 2.3 «б», 10.1, 12.3, 16.11 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), при виїзді з другорядної дороги на головну проявила неуважність, не переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди негайно не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не надала дорогу велосипедисту ОСОБА_7 , який рухався головною дорогою, та допустила на нього наїзд.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Допущені ОСОБА_6 порушення вимог пунктів 16.11, 10.1 ПДР знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням ДТП та її наслідками.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості та її особі внаслідок м'якості, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:
- безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про можливість непризначення ОСОБА_6 додаткового покарання;
- не зважив на те, що місцевий суд, приймаючи рішення про непризначення ОСОБА_6 додаткового покарання, взяв до уваги ті ж дані про особу винної, які стали підставою для її звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.
На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженої ОСОБА_6 подав письмове заперечення, в якому, із наведенням відповідних аргументів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Положенням ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у судових рішеннях, правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 286 КК, розмір і вид призначеного за цією нормою закону основного покарання, а також звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу вкасаційному порядку не оспорюються.
Прокурор у поданій касаційній скарзі порушує питання про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок м'якості, а саме через необґрунтоване непризначення додаткового покарання.
Колегія суддів не погоджується з цими твердженнями прокурора з огляду на таке.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За вимогамистатей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів, яке буде відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині непризначення ОСОБА_6 додаткового покарання, врахувавши:
- ступінь тяжкості вчиненого нею злочину та наслідки, що настали для потерпілого;
- наявність обставин, що пом'якшують покарання, - щирого каяття, часткового відшкодування завданої шкоди, та відсутність обставин, що його обтяжують;
- конкретні дані про особу обвинуваченої: її багаторічну бездоганну поведінку, відсутність попередніх правопорушень, позитивні характеристики, активну громадську діяльність, а також специфіку її службових обов'язків, пов'язаних із забезпеченням перевезення вразливих категорій дітей,
тобто дотримався вимог статей 50, 65-67 КК.
Водночас суд апеляційної інстанції відхилив твердження прокурора про залишення поза увагою суду першої інстанції обставин вчинення ДТП, позаяк суд дослідив і належним чином оцінив їх, так само як і поведінку потерпілого, яка також перебувала в причинному зв'язку з наслідками (рух без світлових приладів у темну пору доби).
Крім того, суд апеляційної інстанції з огляду на положення ст. 65 КК правильно, на думку колегії суддів, зазначив про те, що сам факт спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому не є безумовною підставою для призначення лише реальної ізоляції від суспільства чи додаткового покарання.
Також колегія суддів касаційного суду враховує, що на час касаційного розгляду ОСОБА_6 повністю відшкодувала потерпілому моральну шкоду, що була визначена судом першої інстанції під час ухвалення вироку.
Натомість прокурор у касаційній скарзі не навів як переконливого обґрунтування своїх тверджень про м'якість призначеного покарання через непризначення ОСОБА_6 додаткового покарання, так і мотивованих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції.
На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та з дотриманням вимог кримінального й кримінального процесуального законів, використовуючи свої дискреційні повноваження, погодився з висновками суду першої інстанції щодо непризначення ОСОБА_6 додаткового покарання, достатньо переконливо обґрунтувавши своє рішення.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3