Постанова від 01.04.2026 по справі 761/4132/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 761/4132/24

провадження № 61-7072св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейтарське»,

треті особи:Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державна інспекція архітектури та містобудування України

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Білоцерковця Назара Вікторовича та представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвоката Білоцерковця Назара Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» (далі - ТОВ «Рейтарське»)про зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що з 1980 року під державною охороною як пам'ятка історії перебували всі будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , як Будинок Київського повітового земства, так і флігель. Після 2000-х років будівлям на АДРЕСА_1 у м. Києві, як складовим частинам майнового комплексу, були присвоєні окремі адресні літери. Так, Будинку Київського повітового земства присвоєно літери А, А?, а флігелю - літеру Б. На майновий комплекс виготовлено технічний паспорт.

12 грудня 2007 року між ЗАТ «Страхова компанія «Кредо-Класик» та ТОВ «Рейтарське» укладений договір купівлі-продажу приміщення, на підставі якого відповідач набув у власність зазначений майновий комплекс.

У 2008 році ТОВ «Рейтарське» уклало з Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації м. Києва охоронні договори: № 1910 щодо Будинку Київського повітового земства та № 1911 щодо флігеля.

24 грудня 2009 року Київська міська рада прийняла рішення № 943/3012 «Про продаж земельної ділянки ТОВ «Рейтарське» для реставрації і пристосування до сучасних умов існуючих будівель з подальшими експлуатацією та обслуговуванням на АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва», яким вирішила продати ТОВ «Рейтарське» земельну ділянку, загальною площею 0,1430 га, для реставрації і пристосування до сучасних умов існуючих будівель з подальшими експлуатацією та обслуговуванням, яка перебуває в оренді у ТОВ «Рейтарське» згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у Книзі записів державної реєстрації договорів від 27 липня 2009 року № 91-6-00861.

27 січня 2010 року між Київською міською радою та ТОВ «Рейтарське» укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:88:175:0007.

Наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» (далі - Наказ від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11) занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі також реєстру) як пам'ятку архітектури, історії за категорією місцевого значення об'єкт культурної спадщини - Будинок Київського повітового земства на АДРЕСА_1, 37А у м. Києві, охоронний номер 644-Кв; визнано таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», об'єкт культурної спадщини - флігель садиби на АДРЕСА_1 А?, Б у м. Києві.

Позивачі вважали, що зазначеним Наказом від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 протиправно занесено лише частину Будинку Київського повітового земства до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Міністерство культури України діяло з перевищенням повноважень, наданих йому Законом України у редакції від 17 лютого 2011 року «Про охорону культурної спадщини», та з порушенням пункту 3 розділу 10 «Прикінцеві положення» Закону України у редакції від 17 лютого 2011 року «Про охорону культурної спадщини». Вважали, що Наказ від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 є нікчемним та не створює жодних правових наслідків.

У 2015 році відповідач повністю демонтував флігель будівлі. У травні 2023 року ТОВ «Рейтарське» розпочало роботи з демонтажу частини Будинку Київського повітового земства, а саме на АДРЕСА_1 А? у м. Києві.

02 травня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про відкриття кримінального провадження № 42022102100000067 за ознаками вчинення ТОВ «Рейтарське» кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 298, частиною другою статті 298 КК України. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2023 року накладено арешт на майновий комплекс, до якого входять будинки АДРЕСА_2 , А?, флігель Б на АДРЕСА_1 , із забороною використання, експлуатації та проведення будь-яких будівельних робіт будь-якими особами.

Зазначали, що протиправними діями відповідача, які полягають у проведенні будівельних робіт, було пошкоджено об'єкт культурної спадщини місцевого значення.

З урахуванням зазначеного, позивачі просили суд:

- заборонити ТОВ «Рейтарське» виконувати (здійснювати, проводити) будь-які роботи, які передбачають пошкодження, руйнування чи знищення будівель на території об'єкта культурної спадщини місцевого значення - Будинку Київського повітового земства, в якому протягом 1917 - 1918 років проживав і працював відомий український громадсько-політичний діяч і письменник ОСОБА_15 (1882-1936 рр.), вид об'єкта культурної спадщини: пам'ятка історії, на АДРЕСА_1 , зокрема, але не виключно, згідно з проектом «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 », розробленого на замовлення ТОВ «Рейтарське» у 2011 році;

- зобов'язати ТОВ «Рейтарське» провести науково-дослідні роботи на об'єкті культурної спадщини місцевого значення - Будинку Київського повітового земства на АДРЕСА_1 літ. А, А?, Б, Шевченківського району м. Києва у порядку, встановленому чинним законодавством України;

- зобов'язати ТОВ «Рейтарське» замовити розробку та вчинити всі необхідні дії для забезпечення розробки науково-проектної документації на ремонтно-реставраційні роботи, а саме реставрацію об'єкта культурної спадщини місцевого значення - Будинку Київського повітового земства на АДРЕСА_1 літ. А, А?, Б Шевченківського району м. Києва в порядку, встановленому чинним законодавством України та реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини;

- зобов'язати ТОВ «Рейтарське» звернутися із заявою чи іншим передбаченим законодавством України документом про отримання та вчинити всі інші правомірні дії, необхідні для отримання: письмового дозволу органу виконавчої влади Київської міської державної адміністрації для здійснення реставрації об'єкта культурної спадщини місцевого значення - Будинку Київського повітового земства та флігель Будинку Київського повітового земства на АДРЕСА_1 літ. А, А?, Б Шевченківського району м. Києва - на підставі погодженої з ними науково-проектної документації; висновку органу управління об'єктом всесвітньої спадщини до науково-проектної документації робіт на ремонтно-реставраційні роботи, а саме реставрацію об'єкта культурної спадщини місцевого значення - Будинку Київського повітового земства та флігель Будинку Київського повітового земства на АДРЕСА_1 літ. А, А?, Б Шевченківського району м. Києва, який розташований в буферній зоні об'єкта всесвітньої спадщини «Київ: Собор Святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра», щодо впливу таких робіт на видатну універсальну цінність об'єкта всесвітньої спадщини, а також будь-які інші дозволи, погодження, висновки тощо, якщо чинним законодавством України вимагатиметься їхнє отримання ТОВ «Рейтарське»;

- зобов'язати ТОВ «Рейтарське» відновити об'єкт культурної спадщини місцевого значення - Будинок Київського повітового земства та флігель Будинку Київського повітового земства на АДРЕСА_1 літ. А?, Б Шевченківського району м. Києва - згідно з науково-проектною документацією на ремонтно-реставраційні роботи, розробленою ТОВ «Рейтарське», відповідно до технічних характеристик (у тому числі площі, поверховості) Будинку Київського повітового земства та флігеля Будинку Київського повітового земства, станом на дату його придбання ТОВ «Рейтарське».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до ТОВ «Рейтарське», треті особи: Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державна інспекція архітектури та містобудування України, про зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2025 рокуапеляційні скарги ОСОБА_2 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження порушення ТОВ «Рейтарське» вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» під час виконання будівельних робіт, що здійснювалися на підставі затвердженої проєктної документації та діючого дозволу на початок виконання будівельних робіт. Будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ?, Б, згідно з наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», з цієї дати не мають правового статусу пам'ятки. Оскільки проєкт будівництва, погоджений відповідними органами охорони культурної спадщини, передбачав демонтаж зазначених будівель, то проведення ТОВ «Рейтарське» відповідних робіт не свідчить про порушення вимог пам'яткоохоронного законодавства. Зазначений наказ є чинним, оскільки не визнаний протиправним і не скасований у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 травня 2023 року у справі № 640/28045/20, від 02 травня 2023 року у справі № 460/1864/20, в яких встановлено, що відповідність чи невідповідність критеріям, визначеним у Порядку визначення категорій пам'яток, а отже й оцінка історичним та архітектурним цінностям об'єкта має надаватися на стадії вирішення питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об'єкта культурної спадщини до Переліку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У червні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Білоцерковець Н. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У червні 2025 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвокат Білоцерковець Н. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд помилково вважав, що правова оцінка дій органу охорони культурної спадщини щодо класифікації об'єктів нерухомості на момент прийняття відповідного Наказу Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 не може надаватися у межах цього спору.

Завданням суду є надати оцінку доводам позивачів щодо процедурних порушень, допущених центральним органом виконавчої влади у сфері культурної спадщини при прийнятті рішення про занесення Будинку Київського повітового земства та флігеля до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, та визначити, чи такі порушення є істотними (фундаментальними), внаслідок чого Наказ від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 суперечитиме закону та буде нікчемним.

Суди попередніх інстанцій усунулися від надання оцінки доводам позивачів щодо нікчемності зазначеного Наказу.

Суд має повноваження надавати оцінку та перевіряти правомірність індивідуального адміністративного акта органу державної влади - центрального виконавчого органу у сфері захисту культурної спадщини, саме в межах цієї справи, оскільки позивачі посилалися на нікчемність (недійсність в силу Закону) цього Наказу в межах розгляду спору про захист права на збереження своєї національної, культурної самобутності як цивільного (особистого немайнового) права фізичної особи, порушеного діями ТОВ «Рейтарське», яке у своїх діях керувалося Наказом від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11.

За умови, якби Міністерство культури України не діяло за відсутності повноважень, то Будинок Київського повітового земства та флігель у червні 2011 року було б занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку (пам'ятки) історії. Водночас занесення будівель до Державного реєстру нерухомих пам'яток України не створило б для ТОВ «Рейтарське» можливостей розробити такий проект реставрації, який би дозволяв знесення будівлі літ. А? Будинку Київського повітового земства та флігеля, як це передбачено Проектом 2011 року, а також отримати всі необхідні дозволи та погодження.

Отже, порушення, допущені Міністерством культури України при вирішенні питання про занесення Будинку Київського повітового земства та флігеля до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, є істотними (фундаментальними), оскільки вплинули на зміст Наказу від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11, а тому цей Наказ є нікчемним.

Нікчемність адміністративного акта не є питанням, яке підлягає вирішенню в окремому судовому процесі, а підлягає вирішенню та встановленню судом у спорі, який виник у зв'язку із застосуванням такого нікчемного адміністративного акта.

Заявлення вимоги до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про оскарження Наказу від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 та, як наслідок, визнання його незаконним, не дозволить відновити порушене право позивачів на збереження національної, культурної самобутності та остаточно спір не вирішить та створить передумову та спонукатиме позивачів знову звертатися до суду з позовною заявою про відновлення зруйнованої частини Пам'ятки, що суперечитиме верховенству права та принципу процесуальної економії.

Оскарження та визнання незаконним Наказу від 06 червня 2011 року № 461/0/16-11 не є ефективним способом захисту порушеного права позивачів на збереження національної і культурної самобутності з огляду на те, що вказаний Наказ створив права та обов'язки для конкретних суб'єктів, зазначених у цьому Наказі, тобто для ТОВ «Рейтарське», а не позивачів, а ТОВ «Рейтарське», реалізуючи права та обов'язки, що виникли в нього на підставі цього Наказу, порушило право позивачів на збереження національної культурної самобутності.

Оскільки право позивачів на збереження своєї національної, культурної самобутності було порушене діями власника об'єкта, який зруйнував (пошкодив) його, то ефективним способом захисту їхнього цивільного (особистого немайнового) права на збереження національної культурної самобутності є заявлення вимоги про відновлення зруйнованого (пошкодженого) об'єкта саме до власника об'єкта, навіть якщо він діяв на підставі нікчемного адміністративного акта. Якщо підставою позову зазначено нікчемність такого індивідуального акта, то заявлення окремої позовної вимоги про його скасування не є ефективним способом захисту цивільного права.

Крім того, суди попередніх інстанцій не розглянули позовних вимог щодо заборони робіт по літ. А - Будинку Київського повітового земства, недослідили Проєкт 2011 року і не з'ясували, чи передбачені ним роботи, які заборонені законом.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представники заявників зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 990/92/22 (провадження № 11-131заі22) та у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18 (провадження № К/9901/18215/19), від 16 грудня 2020 року у справі № 363/3210/19 (провадження № 61-18891св19), від 10 жовтня 2024 року у справі № 420/4537/19 (провадження № К/9901/18755/20); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме частини другої статті 16 ЦК України та частини першої статті 275 ЦК України.

У березні 2026 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвокат Білоцерковець Н. В. подав клопотання, в якому просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

У липні 2025 року представник Міністерства культури та стратегічних комунікацій України подав відзив на касаційні скарги, у якому просив скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки вказаний відзив є фактично заявою про приєднання до касаційної скарги і не відповідає вимогам частини третьої статті 397 ЦПК України, тому залишається без розгляду.

У липні 2025 року представник ТОВ «Рейтарське» подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У серпні 2025 року представник ТОВ «Рейтарське» подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзиви ТОВ «Рейтарське» на касаційні скарги мотивовані тим, що доводи позивачів про нікчемність наказів Міністерства культури України через відсутність відповідних повноважень є безпідставними, оскільки саме до компетенції Міністерства культури України, як центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, відносилося прийняття рішення про занесення Будинку Київського повітового земства на АДРЕСА_1 А у м. Києві до Реєстру пам'яток і, відповідно, незанесення флігелю (прибудову) садиби А?, Б на АДРЕСА_1 у м. Києві.

Вирішення питання про нікчемність наказів Міністерства культури України з підстав фундаментального порушення компетенції не відноситься до юрисдикції загальних судів. Фактично обов'язок доведення правомірності та законності наказів Міністерства культури України покладається на відповідача ТОВ «Рейтарське», оскільки до Міністерства культури України не заявлено жодних позовних вимог у цій справі. Отже, у межах цієї судової справи суд обмежений вирішувати питання про нікчемність наказів Міністерства культури України, зокрема, предметною юрисдикцією та предметом цього спору.

Позивачі не оскаржували Наказ від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 у встановленому законом порядку, відсутні судові рішення, якими встановлено нікчемність цього наказу.

Водночас Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 28 вересня 2023 року № 530 «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України» був оскаржений ТОВ «Рейтарське» у судовому порядку (справа № 320/37554/23). Під час розгляду вказаної судової справи суди надавали оцінку Наказу від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11. Судові рішення у вказаній справі не містять висновку про нікчемністьНаказу від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11.

Міністерство культури України (тепер - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України), здійснюючи свої повноваження відповідно до Закону, приймаючи Наказ від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11, виступаючи щодо громадян не як рівноправна сторона у договорі, а як носій суверенної влади, по суті, вказало громадянам, що будинок АДРЕСА_1 відповідає критеріям автентичності і підлягає занесенню до Реєстру, а будинок АДРЕСА_1 не відповідає критеріям автентичності і, відповідно, не підлягає занесенню до Реєстру. Отже, Міністерство культури України (тепер - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України) є суб'єктом владних повноважень і при прийнятті вказаного наказу здійснювало публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства, а тому, надавати оцінку та перевіряти правомірність індивідуального адміністративного акта органу державної влади належить до компетенції саме суду адміністративної юрисдикції.

Твердження позивачів, що ТОВ «Рейтарське» «знищило майно» - флігель Б та, «пошкодило майно» - флігель А?на АДРЕСА_1 у м. Києві, є необґрунтованими, оскільки ТОВ «Рейтарське», розробляючи Проєкт «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 », керувалося у своїй діяльності вказаним офіційним документом, і так як вказані флігель (прибудова) садиби А?, Б на АДРЕСА_1 у м. Києві не є пам'ятками архітектури, ТОВ «Рейтарське» є законним їх власником і має усі відповідні дозвільні документи, то, відповідно, ТОВ «Рейтарське» цілком законно в рамках реалізації проєкту здійснило демонтаж вказаних споруд.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 03 червня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_16 Луспеник Д. Д .

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Білоцерковця Н. В., витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвоката Білоцерковця Н. В. залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвоката Білоцерковця Н. В., витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2025 року, у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_16 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 грудня 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2026 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвоката Білоцерковця Н. В. про розгляд справи за участю сторін відмовлено. Справу призначено до розгляду колегією у складі п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 04 серпня 1980 року № 1102 «Про взяття на облік і під охорону пам'ятників історії та культури міста Києва» взято на облік і під державну охорону пам'ятник історії та культури будинок, де вчився секретар підпільного райкому Г. Я. Синиця, на АДРЕСА_1 у м. Києві.

ТОВ «Рейтарське» є власником майнового комплексу, загальною площею 3 690,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 27 грудня 2007 року, укладеного між ЗАТ «СК «Кредо-Класик» та ТОВ «Рейтарське», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Круковес Н. В. Майновий комплекс складається з: 1) будинку літ. А (фасадний будинок пам'ятка архітектури); 2) будинку літ. А? ; 3) флігеля літ. Б.

Згідно з рішенням Київської міськради від 24 грудня 2009 року № 943/3012 земельну ділянку площею 0,1430 га, яка перебувала в оренді у ТОВ «Рейтарське» згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у Книзі державної реєстрації договорів від 27 липня 2009 року № 91-6-00861, продано йому за 8 532 804,00 грн для реставрації і пристосування до сучасних умов існуючих будівель з подальшими експлуатацією та обслуговуванням на АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва.

На виконання вказаного рішення, 27 січня 2010 року між Київською міськрадою та ТОВ «Рейтарське» укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, а 25 лютого 2010 року ГУ земельних ресурсів Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) видало ТОВ «Рейтарське» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 039308.

Відповідно до бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:88:175:0007.

Згідно з витягом з Протоколу від 01 березня 2010 року № 1 засідання Вченої ради Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень, будинок, розташований на АДРЕСА_1 А у Шевченківському районі м. Києва, відповідає вимогам пункту 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, тому має бути внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятка історії місцевого значення.

Водночас, прибудова з боку двору та флігель садиби, які розташовані на АДРЕСА_3 , визначено такими, що не відповідають вимогам пунктів 10, 11 Порядку № 1760, у зв'язку із чим такі об'єкти культурної спадщини м. Києва не підлягають внесенню до відповідного Реєстру.

Згідно з додатком 4 таблиці 4 (рядок 10) Протоколу від 17 березня 2010 року № 1/10 засідання експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, до об'єктів культурної спадщини комісія віднесла будинок, розташований на АДРЕСА_1 .

Відповідно до додатку 4 таблиці 6 (рядок 1) Протоколу від 17 березня 2010 року № 1/10 засідання експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, до об'єктів культурної спадщини комісія не віднесла об'єкти, розташовані на АДРЕСА_3 .

Наказом від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 будинок Київського повітового земства на АДРЕСА_1 А у м. Києві занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку історії місцевого значення (охоронний номер 644-Кв).

Пунктом 2 вказаного Наказу об'єкти нерухомості, розташовані на АДРЕСА_3 , визнано такими, що не підлягають занесенню до відповідного Реєстру.

У 2011 році ТОВ «Рейтарське» розробило проєкт «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 », який отримав позитивний експертний висновок та був погоджений Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА).

11 грудня 2012 року Інспекція ДАБК видала ТОВ «Рейтарське» дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ11412243239. Згідно з вказаним проєктом у 2015 році ТОВ «Рейтарське» демонтувало дворовий флігель на АДРЕСА_1 Б.

16 січня 2023 року Міністерство культури та інформаційної політики України видало ТОВ «Рейтарське» дозвіл на проведення земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць № 1/23.3.

21 січня 2023 року Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано дозвіл № 066-154 на виконання робіт згідно з проєктом «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 » (в частині реставрації пам'ятки місцевого значення (фасадного будинку на АДРЕСА_1 ).

Із травня 2023 року ТОВ «Рейтарське» розпочало роботи з демонтажу другого дворового флігеля на АДРЕСА_1 А? у м. Києві.

28 вересня 2023 року на офіційному веб-сайті Міністерства культури та інформаційної політики України опубліковано його наказ від 28 вересня 2023 року № 530 «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України», яким відповідно до статей 5 та 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», враховуючи рішення Експертної комісії з питань обліку об'єктів культурної спадщини МКІП (протокол від 26 вересня 2023 року №13), розділу V Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2013 року за № 528/23060, на підставі подання ГО «Музей сучасного мистецтва» від 22 вересня 2023 року, внесено до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесених наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», такі зміни: 1) у пункті 1 слова і цифри «по АДРЕСА_1 А» замінити словами, цифрами і знаком «по АДРЕСА_1 А, А'»; 2) у пункті 2 букву і знак «А'» виключити.

В результаті видання такого наказу фактично відбулось занесення флігелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 у м. Києві, до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі № 320/37554/23 у задоволенні позову ТОВ «Рейтарське» до Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, - Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу від 28 вересня 2023 року № 530, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 рокуу справі № 320/37554/23, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 березня 2025 року, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року.

Адміністративний позов ТОВ «Рейтарське» задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 28 вересня 2023 року № 530 «Про внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України».

Зобов'язано Міністерство культури та інформаційної політики України внести зміни до відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України шляхом вилучення інформації про адресу місцезнаходження пам'ятки - Будинку Київського повітового земства Рейтарська, 37, літ. А?.

Підставою для задоволення позову стало те, що внесення змін до відомостей Реєстру можливе лише у випадку, коли зміни стосуються об'єкта, який уже має правовий статус пам'ятки. Відповідно до встановлених судами обставин, будівлі на АДРЕСА_1 А? та 37 Б були виключені з Реєстру Наказом Міністерства культури України від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11, отже, на момент прийняття наказу від 28 вересня 2023 року № 530 вони не мали статусу пам'ятки. Таким чином, внесення цих об'єктів до Реєстру шляхом зміни вже існуючого запису суперечить законодавчо визначеному порядку та є способом уникнення передбаченої законом процедури занесення об'єкта до Реєстру.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Статтею 66 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів; об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини поділяються за типами, зокрема на: споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб (частини перша); та видами, зокрема на об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів (частина друга).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами «а», «б» частини 1 статті 14 Закону № 1805-III занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:

а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини, до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки, вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

За змістом пункту 3 розділу Х Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Порядок визначення категорій об'єктів культурної спадщини (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року № 1760, визначає процедуру визначення об'єктів культурної спадщини.

Згідно з пунктом 1 Порядку об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об'єктів місцевого значення.

Пунктом 2 Порядку визначено, що на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.

Облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта (пункт 3 Порядку).

Згідно з пунктом 5 Порядку облікова картка об'єкта культурної спадщини повинна містити його найменування, відомості про розташування, дату утворення, первісне призначення, характер сучасного використання, ступінь схоронності, тип і вид об'єкта, наявність науково-проектної документації, а також стислий опис, фото загального вигляду, план, охоронний номер об'єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об'єкт взято на облік.

Паспорт об'єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об'єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об'єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам'ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам'ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби) (пункт 6 Порядку).

Пунктом 7 Порядку визначено, що якщо об'єкт культурної спадщини є комплексом (ансамблем) або визначним місцем, облікова документація на об'єкт включає облікову картку і паспорт на комплекс (ансамбль) або визначне місце в цілому, облікову картку і паспорт на кожний окремий об'єкт культурної спадщини, що входить до складу комплексу (ансамблю) або визначного місця, генеральний план з позначенням меж комплексу (ансамблю) або визначного місця і кожного окремого об'єкта культурної спадщини, а також зон охорони, матеріали фотофіксації як окремих об'єктів культурної спадщини, так і загального вигляду всього комплексу (ансамблю) або визначного місця.

Якщо об'єкт культурної спадщини має зовні чи в інтер'єрі твори мистецтва (розписи, мозаїка, ліплення, кераміка тощо), додатково складаються облікові картки і паспорти на внутрішнє чи зовнішнє оздоблення. Ці облікові картки і паспорти зберігаються разом з обліковими картками і паспортами об'єкта (пункт 8 Порядку).

Відповідно до пункту 9 Порядку облікова картка і паспорт об'єкта складаються у чотирьох примірниках, один з яких передається до відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, другий зберігається в органі охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної чи Київської, Севастопольської міської держадміністрації, третій - в іншому уповноваженому органі охорони культурної спадщини, четвертий - в органі місцевого самоврядування. У разі отримання додаткових даних про об'єкт до облікової картки і паспорта вносяться зміни (доповнення).

Згідно з пунктом 11 Порядку об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

Відповідність кожного об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (пункт 12 Порядку).

Пунктом 13 Порядку визначено, що після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п'ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії. Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності. Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру.

Усім пам'яткам у разі занесення до Реєстру присвоюються охоронні номери, що не можуть дублюватися (пункт 14 Порядку).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з витягом з Протоколу № 1 від 01 березня 2010 року засідання Вченої ради Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень будинок, розташований на АДРЕСА_1 А у Шевченківському районі м. Києва, відповідає вимогам пункту 11 Порядку, затвердженого ПКМУ від 27 грудня 2001 року № 1760, тому має бути внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятка історії місцевого значення.

Водночас прибудова з боку двору та флігель садиби, які розташовані на АДРЕСА_1 А?, 37 Б у Шевченківському районі м. Києва, визначено такими, що не відповідають вимогам пунктам 10, 11 Порядку № 1760, у зв'язку із чим такі об'єкти культурної спадщини не підлягають внесенню до відповідного Реєстру.

Наказом від 06 червня 2011 року №416/0/16-11 Будинок Київського повітового земства на АДРЕСА_1 А у м. Києві занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятку історії місцевого значення (охоронний номер 644-Кв). Пунктом 2 вказаного наказу об'єкти нерухомості, розташовані на АДРЕСА_3 , визнано такими, що не підлягають занесенню до відповідного Реєстру.

Цей наказ є дійсним, у встановленому законом порядку не визнаний протиправним та не скасований.

У 2011 року ТОВ «Рейтарське» розробило проєкт «Реставрація головного фасаду з пристосуванням існуючої будівлі до сучасних умов, із знесенням дворових будівель та будівництвом нового об'єму у дворовому просторі будинку по АДРЕСА_1 », який отримав позитивний експертний висновок та був погоджений Міністерством культури України і Головним управлінням охорони культурної спадщини ВО КМР (КМДА).

Надалі уповноваженими органами надано ТОВ «Рейтарське» дозволи на будівельні роботи та проведення земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, які є чинними та у встановленому законом порядку не оскаржувалися.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачі належними та допустимими доказами не довели факт порушення ТОВ «Рейтарське» вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» під час виконання робіт на підставі погодженої проектної документації та чинного дозволу на початок виконання будівельних робіт.

Посилання у касаційній скарзі на незаконність наказів Міністерства культури України щодо невнесення об'єктів нерухомості, розташованих на АДРЕСА_3 , до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, колегія суддів відхиляє, оскількипозовних вимог щодо оскарження таких рішень та клопотань про залучення відповідних органів, які забезпечували занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як відповідачів, позивачі не заявляли.

При цьому, згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи позивачів, викладені у касаційних скаргах, про те, що суди не надали оцінки доводам позивачів щодо нікчемності Наказу від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскількиправова оцінка дій органу охорони культурної спадщини щодо класифікації об'єктів нерухомості на момент прийняття відповідного Наказу від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11 не може надаватися у межах цього спору.

У справі, яка переглядається, позивачі не заявляли жодних вимог до Міністерства культури України, зокрема про визнання протиправними його дій чи актів, не оскаржено і сам Наказ від 06 червня 2011 року № 416/0/16-11, а тому суди не мали правових підстав оцінювати правомірність дій або рішень Міністерства культури України чи правовий статус зазначеного нормативного акта в межах розгляду цього позову.

З власної ініціативи, як зазначається у касаційній скарзі, перевірити на законність вказаний Наказ суди не можуть в силу імперативних вимог процесуального законодавства.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Слід також зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційних скарг по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційних скарг, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявники послалися в обґрунтування доводів касаційних скарг.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачів іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Представник ОСОБА_1., ОСОБА_4., ОСОБА_13., ОСОБА_3., ОСОБА_14., ОСОБА_6 - адвокат Білоцерковець Н. В. подав клопотання, у якому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа, на його думку, містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У частині п'ятій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Наведені заявником аргументи в розумінні частини п'ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

З урахуванням наведеного колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а отже, у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції

У листопаді 2025 року представник ТОВ «Рейтарське» - адвокат Клименко М. С. подав до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Рейтарське» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн та стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 на користь ТОВ «Рейтарське» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу на стадії касаційного перегляду справи, колегія суддів враховує таке.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представник ТОВ «Рейтарське» - адвокат Клименко М. С. надав: договір № 062 про надання правової допомоги від 30 червня 2023 року, укладений між Адвокатським бюро «Микити Клименка» в особі Керуючого бюро Клименка М. С., та ТОВ «Рейтарське»; додаток № 002 до договору № 062, укладений 04 липня 2025 року між Адвокатським бюро «Микити Клименка» в особі керуючого бюро Клименка М. С. та ТОВ «Рейтарське»; додаток № 004 до договору № 062, укладений 04 серпня 2025 року між Адвокатським бюро «Микити Клименка» в особі керуючого бюро Клименка М. С. та ТОВ «Рейтарське»; рахунок на оплату № 004 від 04 листопада 2025 року;рахунок на оплату № 006 від 04 листопада 2025 року; платіжні інструкції від 04 листопада 2025 року № 800, 802; банківську виписку з рахунку Адвокатського бюро «Микити Клименка» за період з 04 листопада 2025 року до 04 листопада 2025 року.

Відповідно до пункту 1 додатку від 04 липня 2025 року № 002 до договору № 062 клієнт доручив Адвокатському бюро надати такі послуги: захищати права та представляти законні інтереси клієнта з усіма правами та обов'язками, передбаченими чинним процесуальним законодавством у справі № 761/4132/24 під час розгляду цієї справи у Верховному Суді (Касаційний цивільний суд), в тому числі, підготувати та подати відповідний відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 761/4132/24, а також, у випадку необхідності, складати та подавати будь-які процесуальні документи, брати участь у судових засіданнях тощо.

Згідно з пунктом 4 додатку від 04 липня 2025 року № 002 до договору № 062, сторони домовилися та погодили, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського бюро за надання вказаних у пункті 1 цього додатку послуг, з урахуванням часу, який буде витрачено, складності послуг, кваліфікації і досвіду адвоката та з урахуванням фінансового стану клієнта, становить суму грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн.

Пунктом 5 додатку від 04 липня 2025 року № 002 до договору № 062 визначено, що сторони домовилися та погодили, що клієнт зобов'язаний сплатити Адвокатському бюро гонорар, вказаний у пункті 4 цього додатку, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня виставлення відповідного рахунку.

Відповідно до пункту 1 додатку від 04 серпня 2025 року № 004 до договору № 062 клієнт доручив Адвокатському бюро надати такі послуги: захищати права та представляти законні інтереси клієнта з усіма правами та обов'язками, передбаченими чинним процесуальним законодавством, у справі № 761/4132/24 під час розгляду цієї справи у Верховному Суді (Касаційний цивільний суд), в тому числі, підготувати та подати відповідний відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 761/4132/24, а також, у випадку необхідності, складати та подавати будь-які процесуальні документи, брати участь у судових засіданнях тощо.

Згідно з пунктом 4 додатку від 04 серпня 2025 року № 004 до договору № 062, сторони домовилися та погодили, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського бюро за надання вказаних у пункті 1 цього додатку послуг, з урахуванням часу, який буде витрачено, складності послуг, кваліфікації і досвіду адвоката та з урахуванням фінансового стану клієнта, становить суму грошових коштів у розмірі 18 000,00 грн.

Пунктом 5 додатку від 04 серпня 2025 року № 004 до договору № 062 визначено, що сторони домовилися та погодили, що клієнт зобов'язаний сплатити Адвокатському бюро гонорар вказаний у пункті 4 цього додатку, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня виставлення відповідного рахунку.

Адвокатським бюро виставлено ТОВ «Рейтарське» на оплату рахунок від 04 листопада 2025 року № 004 та рахунок від 04 листопада 2025 року № 006, які ТОВ «Рейтарське» оплатило 04 листопада 2025 року, що підтверджується платіжними інструкціями № 800 від 04 листопада 2025 року та № 802 від 04 листопада 2025 року.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Згідно з повідомленням про доставлення електронного листа, заява про розподіл судових витрат доставлена до електронного кабінету представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвоката Білоцерковця Н. В. 11 листопада 2025 року.

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 та їхній представник - адвокат Білоцерковець Н. В. заяву про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу до Верховного Суду не подавали.

Враховуючи, що відповідач підтвердив належними і допустимими доказами факт понесення ним витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Рейтарське» витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн, та з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 на користь ТОВ «Рейтарське» витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 18 000,00 грн, тобто по 3 600,00 грн з кожного.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвоката Білоцерковця Назара Вікторовича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Білоцерковця Назара Вікторовича та представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 - адвоката Білоцерковця Назара Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське»витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 3 600,00 грн (три тисячі шістсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 3 600,00 грн (три тисячі шістсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_13 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 3 600,00 грн (три тисячі шістсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 3 600,00 грн (три тисячі шістсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_14 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 3 600,00 грн (три тисячі шістсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейтарське» витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 3 600,00 грн (три тисячі шістсот гривень 00 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

Попередній документ

135515617

Наступний документ

135515619

Інформація про рішення:

№ рішення:	135515618
№ справи:	761/4132/24
Дата рішення:	01.04.2026
Дата публікації:	09.04.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто у касаційній інстанції (01.04.2026)
Результат розгляду:	залишено без змін рішення апеляційної інстанції
Дата надходження:	01.02.2024
Предмет позову:	за позовом Балашової О.О., Селепей А.І., Перова Д.А., Заболотного І.М., Десятника В.В., Погорілого А.В., Прозоровської Р.М., Копилової Г.В., Грозовської О.О., Гнат Ю.В., Кочубей Т.М., Радинського О.О., Логвінової П.В., Плетенецької О.А. до ТОВ "РЕЙТАРСЬКЕ"

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

15.04.2024 13:00	Шевченківський районний суд міста Києва
15.07.2024 13:30	Шевченківський районний суд міста Києва
02.10.2024 13:30	Шевченківський районний суд міста Києва
20.11.2024 09:30	Шевченківський районний суд міста Києва