02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 757/1790/22-ц
провадження № 61-14367св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс плюс», Акціонерне товариства «Банк Альянс»,
третя сторона - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Ільєвої Т. Г. від 01 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. від 22 жовтня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс плюс» (далі - ТОВ «ФК «Альянс плюс», Акціонерного товариства «Банк Альянс» (далі - АТ «Банк Альянс», за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги мотивовано тим, що договір № 7 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором прав та за договором забезпечення від 08 червня 2018 року та договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «ФК «Альянс Плюс», посвідчений приватним нотаріусом КМНО Михайловою Н. О. 15 червня 2018 року за реєстровим номером № 2012, були укладені з істотними порушеннями чинного законодавства, без правових підстав, а тому вони порушують права позивача, що зумовило останнього звернутись до суду з позовом.
Позивач з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив суд:
-визнати недійсним договір № 7 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором прав за договорами забезпечення від 08 червня 2018 року, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «ФК «Альянс Плюс»;
-визнати недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «ФК «Альянс Плюс», посвідчений Михайловою Н. О. приватним нотаріусом КМНО 15 червня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Альянс плюс», АТ «Банк Альянс», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
17 листопада 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року та направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верхового Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18, від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 14 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає про те, що заборгованість по кредитному договору ОСОБА_2 перед «Банк Альянс» відсутня. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що ухвалою суду ПАТ «Банк Альянс» було заборонено здійснювати дії, пов'язані з продажем або іншим відчуженням будь-яким способом третім особам предметів застави за кредитним договором № 023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року, у тому числі, предметів іпотеки - квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2026 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 757/1790/22-ц з Печерського районного суду м. Києва.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 19 жовтня 2004 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Альянс» був укладений кредитний договір № 023-04/ПК.
З метою забезпечення виконання основного договору між ПАТ «Банк альянс» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки від 20 жовтня 2004 року.
Предметом договору іпотеки від 20 жовтня 2004 року є об'єкт нерухомого майна - трикімнатна квартира загальною площею 77,8 кв.м.. житловою площею 53,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, між ПАТ «Банк Альянс» та ОСОБА_2 було укладено договір застави від 17 травня 2007 року.
08 червня 2018 року укладено договір № 7 між ТОВ «Альянс плюс» в якості нового кредитора та АТ «Банк Альянс» в якості первісного кредитора.
Предметом договору № 7 є передача новому кредитору права вимоги по кредитному договору № 023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року та по договорам забезпечення до кредитного договору, зокрема, по договору іпотеки від 20 жовтня 2004 року, укладеного між АТ «Банк Альянс» в якості іпотекодержателя та ОСОБА_2 в якості іпотекодавця, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Виходцевим І. А., зареєстрованого за № 4456.
У подальшому ТОВ «ФК Альянс Плюс» передав права вимоги іншій особі ТОВ «Схід Фінанс» на підставі договору № 12-СФ/18 «про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором прав за договорами забезпечення від 08 червня 2018 року.
11 вересня 2019 року було здійснено реєстраційний запис про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру на користь ТОВ «Схід Фінанс» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 вересня 2019 року № 49139810).
Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 2009/5 від 16 червня 2020 року Колегією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (Антирейдерська колегія) Міністерства юстиції України було задоволено скаргу в повному обсязі ОСОБА_2 та скасовано вищевказане рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 вересня 2019 року № 49139810 - скасовано запис про реєстрацію права власності іпотекодержателя ТОВ «Схід Фінанс» на квартиру, який внесено державним реєстратором Пода С. П., Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
25 серпня 2020 року за рішенням державного реєстратора Чернігівська районна державна адміністрація Чернігівської області Пінчука І. Ю., індексний номер: 53745837 був поновлений запис про іпотеку на зазначену квартиру.
30 вересня 2020 року було укладено договір купівлі продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 між ТОВ «Схід Фінанс» в якості продавця, та ОСОБА_3 , в якості покупця, серія та номер: 310, видавник: Щелков Д. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Відчуження даної квартири відбулося на підставі договору іпотеки від 20 жовтня 2004 року, а також на підставі договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеного між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «ФК «Альянс Плюс», посвідченого приватним нотаріусом КМНО Михайловою Н. О., 15 червня 2018 року за реєстровим номером № 2012 та договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеного між ТОВ «ФК «Альянс Плюс» та ТОВ «Схід Фінанс», посвідченого приватним нотаріусом КМНО Михайловою Н. О. 20 червня 2018 року за реєстровим номером № 2087.
При цьому, встановлено, що 20 липня 2020 року ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири, яка є предметом іпотеки на користь ОСОБА_1 , шляхом укладення договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Фісенко Т. П., зареєстрованого в реєстрі за номером № 572.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати йог внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п'ята, шоста статті 203 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новий кредитором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави зробити висновок, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 (провадження № 61-21697св19) зроблено висновок про те, що «законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору».
Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21).
Отже, законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно, а позивачем не наведено законних підстав, що в момент вчинення оскаржуваних договорів порушено його права та/або інтереси особи, яка не є стороною цих правочинів.
Тому у справі, що переглядається, відсутні підстави для визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги.
Доводи касаційної скарги про те, що ухвалою суду ПАТ «Банк Альянс» було заборонено здійснювати дії, пов'язані з продажом або іншим відчуженням будь-яким способом третім особам предметів застави за кредитним договором № 023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року, у тому числі, предметів іпотеки - квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливає, оскільки вказаною ухвалою не було заборонено відступати права вимоги іншим кредиторам, а було заборонено відчужувати предмет іпотеки.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат понесених заявником відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун