ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.04.2026Справа № 910/8094/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія"
про стягнення 25 223, 20 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія" (далі-відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 25 223, 20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2850-22-00118 від 22.08.2022, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідача як роботодавця особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
08.08.2025 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія" на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та, зокрема зазначає, що він є неналежним відповідачем, оскільки ОСОБА_1 у день дорожньо-транспортної пригоди знаходився у відпустці та не виконував жодних трудових (службових) обов'язків. Крім цього відповідач зазначає що згідно п.6.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія" субота (день ДТП) є вихідним днем, а також вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту належності відповідачу транспортного засобу «Renault Premium», днз НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 . Крім того, відповідач просить суд поновити відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву у даній справі.
Розглянувши заявлене відповідачем у відзиві клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов. 10.07.2025 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 07.07.2025 уповноваженому представнику вказаної ухвали, тож останнім днем подання відзиву на позовну заяву є 22.07.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, суд вважає за необхідне поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія" пропущений процесуальний строк для подання відзиву.
15.08.2025 через систему «Електронний суд» позивач подав клопотання про залучення третьої особи, в якому просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , мотивуючи клопотання тим що рішення у цій справи може вплинути на його права та обов'язки.
Розглянувши клопотання позивача про залучення третьої особи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Проте, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, а саме щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія" страхового відшкодування, суд не вбачає підстав для залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а тому відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
22.08.2022 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УСГ" та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2850-22-00118, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем Acura MDX, державний номер НОМЕР_2 .
Страховим випадком за вказаним договором можуть бути втрата, знищення або пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною 4 ст. 89 Закону України «Про страхування» встановлено, що предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (ч. 5 ст. 89 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ч. 6 ст. 89 Закону України «Про страхування», договором страхування визначаються конкретний об'єкт страхування, з яким пов'язані страхові інтереси страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), та страхові ризики, що пов'язані з цим об'єктом страхування та підлягають страхуванню за цим договором страхування.
Страховим ризиком, відповідно до п. 64 ст. 1 Закону України «Про страхування» визначається подія, на випадок виникнення якої проводиться страхування, яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до п. 59 ст. 1 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2022 о 12:25 год. в м. Василькові Обухівського району Київської області по вул. Декабристів, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Renault Premium, д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом Schmitz SPR, д.н.з. НОМЕР_3 , у порушення правил п.13.1 ПДР України, не дотримався безпечного інтервалу, у результаті чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Acura MDX, д.н.з. НОМЕР_4 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.03.2023 року у справі №362/309/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні зазначеної ДТП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 102 Закону України «Про страхування», у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.
Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рахунку № 2204381 від 13.12.2022, наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Юме Авто Центр» вартість відновлювального ремонту автомобіля Acura MDX, державний номер НОМЕР_4 становить 34454,00 грн.
Позивачем було складено страховий акт № ДККА-81854 від 23.12.2022, згідно якого розмір страхового відшкодування складає 25223,20 грн., частина якого у розмірі 16254,00 грн зарахована в рахунок несплаченої частини страхового платежу, а інша частина у розмірі 8969,20 грн підлягала зарахуванню на розрахунковий рахунок страхувальника.
Відповідно до зазначеного вище рахунку та страхового акту позивачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 8969,20 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 47597 від 26.12.2022.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" зазначає, що у зв?язку з тим, що останнім було здійснено виплату страхового відшкодування страхувальнику пошкодженого автомобіля Acura MDX, державний номер НОМЕР_4 , позивач відповідно до ст.ст. 993, 1166, 1172 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування», набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля Renault Premium, д.н.з. НОМЕР_1 не була застрахована, а також з огляду на те, що водій транспортного засобу Renault Premium, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 , якого визнано винним у вчиненні вищевказаного правопорушення, на момент дорожньо-транспортної пригоди працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія" (колишня назва - ТОВ «Бамбелбі»), позивач просить стягнути з відповідача, як роботодавця особи, яка завдала шкоду, суму страхового відшкодування у розмірі 25223,20 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що він є неналежним відповідачем, оскільки ОСОБА_1 у день дорожньо-транспортної пригоди знаходився у відпустці та не виконував жодних трудових (службових) обов'язків. Крім цього відповідач зазначає що згідно п.6.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія" субота (день ДТП) є вихідним днем, а також вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту належності відповідачу транспортного засобу «Renault Premium», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 .
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до приписів ст. 108 Закону України «Про страхування», страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Як встановлено судом вище, позивачем на виконання зобов'язання за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2850-22-00118 від 22.08.2022 було здійснено на користь страхувальника виплату страхового відшкодування у розмірі 25223,20 грн., частина якого у розмірі 16254,00 грн зарахована в рахунок несплаченої частини страхового платежу, а інша частина у розмірі 8969,20 грн перерахована на розрахунковий рахунок страхувальника.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, суд зазначає, що до позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Судом встановлено, що постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.03.2023 року у справі №362/309/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП, що сталося 03.12.2022 о 12:25 год. в м. Василькові Обухівського району Київської області по вул. Декабристів та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.
Постановою суду у справі №362/309/23 встановлено, що 03.12.2022 о 12:25 год. в м. Василькові Обухівського району Київської області по вул. Декабристів, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Renault Premium, д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом Schmitz SPR, д.н.з. НОМЕР_3 , у порушення правил п.13.1 ПДР України, не дотримався безпечного інтервалу, у результаті чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Acura MDX, д.н.з. НОМЕР_4 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками
Відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підтвердження того що водій транспортного засобу Renault Premium, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська міжнародна будівельна компанія» позивач посилається на витяг з трудової книжки ОСОБА_1 .
При цьому, відповідачем у відзиві не заперечується, що ОСОБА_1 перебував із ним у трудових відносинах.
У той же час, відповідач зазначає, що 03.12.2022, тобто на момент вчинення ДТП, ОСОБА_1 не здійснював жодних трудових (службових) обов'язків на користь відповідача, оскільки з 01.12.2022 по 31.12.2022 перебував у відпустці без збереження заробітної плати, на підтвердження чого відповідачем надано копію наказу №5 від 30.11.2022 про надання відпустки, а також копію Податкового розрахунку сум доходу разом з Додатком 1.
Крім цього, 03.12.2022 припадало на день тижня - субота, а відповідно до п.6.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку Товариства з обмеженою відповідальністю «Бамбелбі» (теперішня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська міжнародна будівельна компанія»), затверджених протоколом зборів трудового колективу №1 від 01.01.2021, для працівників компанії встановлюється п'ятиденний робочий тиждень із тривалістю робочого тижня - 40 годин на тиждень, 8 годин на день, із двома вихідними днями - субота і неділя. Копія зазначених Правил наявна у матеріалах справи.
Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, з аналізу наданих сторонами доказів суд робить висновок, що позивачем не доведено обставину виконання ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП, тобто 03.12.2022, трудових (службових) обов'язків на користь відповідача, оскільки з наданих відповідачем доказів вбачається що ОСОБА_1 у цей час перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а субота є вихідним днем для працівників відповідача.
Крім цього, аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.
Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Проте, позивачем не надано суду доказів належності відповідачу транспортного засобу Renault Premium, д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно Відповіді №2520073 від 26.03.2026 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності ТЗ за параметрами власника або ТЗ, власником Renault Premium, д.н.з. НОМЕР_1 на момент вчинення ДТП була ОСОБА_3 , а не відповідач.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування у розмірі 25 223, 20 грн., у зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою 03.12.2022 року, вчиненою ОСОБА_1 , оскільки позивачем не доведено суду обставину виконання 03.12.2022 ОСОБА_1 трудових (службових) обов'язків на користь відповідача, як підставу для виникнення обов'язку встановленого статтею 1172 Цивільного кодексу України, а також не надано доказів належності відповідачу транспортного засобу Renault Premium, д.н.з. НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна будівельна компанія" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 25 223, 20 грн. задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. О. Щербаков