ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2026Справа №910/13318/25
Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт"
про стягнення заборгованості у розмірі 12 379,18 грн,
У жовтні 2025 року Приватне акціонерне товариство - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" про стягнення заборгованості у розмірі 12 379,18 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Приватним акціонерним товариством - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" як страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/2956253 відповідальності власника транспортного засобу Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , з вини водія якого 06.12.2022 трапилась дорожньо-транспортна пригода, було виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 11 263,39 грн.
Позивач вважає, що оскільки станом на дату настання спірної дорожньо-транспортної пригоди відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , також була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/208625075, то відповідач зобов'язаний відшкодувати Приватному акціонерному товариству - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" половину виплаченого страхового відшкодування, тобто кошти у розмірі 5 631,70 грн.
Крім того, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 4 974,82 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 325,98 грн та 3% річних у розмірі 446,68 грн, нарахованих за неналежне виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" своїх грошових зобов'язань у період з 03.03.2023 по 23.10.2025.
До позовної заяви Приватне акціонерне товариство - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" долучило попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 12 000,00 грн, відшкодування яких просить покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 відкрито провадження у справі №910/13318/25; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Як вбачається із наявного в матеріалах справи повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, ухвала суду від 03.11.2025 про відкриття провадження у справі №910/13318/25 була доставлена до електронного кабінету Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" 03.11.2025 о 22 год. 14 хв., про що судом було отримано інформацію 04.11.2025 о 11 год. 35 хв.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, керуючись приписами п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 03.11.2025 є 04.11.2025.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 у справі №910/13318/25 встановлено Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Український страховий стандарт" строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" вправі було подати відзив на позов у строк до 19.11.2025 включно.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався, відтак справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
06.12.2022 близько 13 год. 46 хв. по вул. Широка, 85А в м. Львів сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю автомобіля Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням Стегній Христини та автомобіля Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , а саме: Стегній Христина, керуючи автомобілем Volkswagen Polo, під час виїзду заднім ходом на дорогу із місця стоянки, не переконалась у безпечності такого маневру та не надала дорогу автомобілю Hyundai Accent, який рухався по ній, внаслідок чого здійснила зіткнення правою частиною заднього бампера автомобіля Volkswagen Polo із задніми правими дверима автомобіля Hyundai Accent, у зв'язку з чим обидва автомобілі зазнали механічних пошкоджень.
Дорожньо-транспортна пригода за взаємною згодою водіїв була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).
Згідно з абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (в редакції чинній станом на дату спірної ДТП), визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.
Відповідно до пункту 33.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут і надалі в редакції, чинній станом на дату ДТП) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А (Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 ) та транспортний засіб В (Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 ), зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми. Крім того, у повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 4 постанови Правління Національного банку України від 30.05.2022 №108 "Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (була чинною на момент настання спірної ДТП) затверджено максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80 000 гривень на потерпілого. Дана постанова набирала чинності з 01 липня 2022 року.
Отже, враховуючи викладене та беручи до уваги приписи законодавства, суд приймає повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду б/н від 06.12.2022 як належний доказ настання 06.12.2022 дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , та Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Дослідивши схему та обставини дорожньо-транспортної пригоди, які вказані водіями у повідомленні, суд дійшов висновку про порушення п. 10.2 Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , та наявності вини водія автомобіля Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , - ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що нею і було визнано у п. 14 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду б/н від 06.12.2022.
За інформацією із бази Моторного (транспортного) страхового бюро України цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на дату настання спірної ДТП - 06.12.2022 була застрахована Приватним акціонерним товариством - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/2956253 та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/208625075.
Поліс №АР/2956253 передбачено, що франшиза становить - 0, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 130 000,00 грн.
16.12.2022 ОСОБА_3 (власник автомобіля Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 ) звернувся до Публічного акціонерного товариства Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" з повідомленням про ДТП та заявою про страхове відшкодування.
Суд відзначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції, чинній на момент страхового випадку (ДТП), тобто станом на 06.12.2022.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Тобто наведеними положеннями закону встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
За змістом ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути визначено як експертом, так і аварійним комісаром.
Отже, належним доказом розміру відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу може бути висновок особи, яка згідно чинного законодавства України має право на проведення експертної оцінки майна (суб'єкт оціночної діяльності або аварійний комісар).
На підтвердження розміру вартості відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 , позивачем було долучено до позовної заяви звіт №ФД-138 про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу від 02.02.2023, складений Фізичною особою-підприємцем Федорченком В.С. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №225/21), у відповідності до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових (0,63) складає 13 516,07 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 13 516,07 грн.
Позивачем на підставі страхового акту №378/цв/22 від 03.03.2023, складеного із врахуванням звіту №ФД-13 про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу пошкодженого колісного транспортного засобу від 02.02.2023, виконано свої зобов'язання за Полісом №АР/2956253 та здійснено відшкодування шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом виплати коштів ОСОБА_3 у сумі 11 263,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2332 від 03.03.2023.
Тобто фактично позивачем сплачено потерпілій особі страхове відшкодування за Полісом №АР/2956253 у розмірі 11 263,39 грн.
Водночас, позивачем було виявлено, що станом на дату настання ДТП відповідальність власника/водія автомобіля Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , також була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/208625075 (надалі - Поліс №ЕР/208625075), а тому позивач вважає, що у відповідача наявний обов'язок компенсувати йому половину виплаченого власнику автомобіля Hyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_2 , страхового відшкодування, тобто 5 631,70 грн.
Частиною 17.3 статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" унормовано, що при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Тобто законодавство не встановлює заборони на укладення кількох договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності з різними страховиками щодо одного і того ж транспортного засобу та той самий період.
При цьому, вказаним Законом також врегульовано діяльність Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке згідно з пунктом 39.1 ст. 39 Закону є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з пп. а п. 7.2 Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України, затвердженого протоколом Загальних зборів членів МТСБУ №18 від 24.01.2005 та погодженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №3470 від 01.02.2005 (який розміщений на офіційному веб-сайті МТСБУ), члени Бюро зобов'язані виконувати рішення та дотримуватись положень установчих та внутрішніх нормативних документів Бюро, затверджених органами управління Бюро відповідно до їх компетенції.
З метою врегулювання відносин між страховиками-членами МТСБУ з питання забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди, протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України №464/2020 від 26.02.2020 був затверджений Порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (надалі - Порядок).
Згідно з вказаним Порядком останній є внутрішнім нормативним документом МТСБУ, що є обов'язковим для виконання усіма членами МТСБУ і поширюється на врегулювання страхових випадків, інформація про настання яких отримана членами МТСБУ після 01.03.2020.
Пунктом 2.1 статті 2 Порядку визначено, що наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування (обов'язки страхувальника, що передбачені пунктом 3 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України та п. 17.3 ст. 17 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з бази МТСБУ, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди (06.12.2022) діяло два поліси страхування цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, що керувала транспортним засобом Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме - Поліс №АР/2956253, виданий позивачем, та Поліс №ЕР/208625075, виданий відповідачем.
За приписами п. 3.1 Порядку страховик при отриманні інформації про настання події, що містить ознаки страхового випадку за укладеним ним Внутрішнім договором страхування, зобов'язаний (не залежно від наявності інших внутрішніх договорів страхування, укладених по відношенню до забезпеченого транспортного засобу, та черговості їх укладення) здійснити визначені Законом 1961 заходи для забезпечення своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Відповідно до п. 5.1 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не перевищує сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону 1961 має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу внутрішні договори страхування.
Отже, Приватне акціонерне товариство - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" є особами, відповідальними за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді 06.12.2022 шкоду, та згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" вони мають відповідати за вимогами потерпілої особи, в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Для реалізації у пункті п. 5.1 Порядку права страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив страхове відшкодування, має подати заяви про страхове відшкодування до решти зазначених страховиків.
Заява про страхове відшкодування та додатки до неї мають відповідати вимогам, передбаченим статтею 35 Закону 1961. До зазначеної заяви мають також додаватися докази настання страхового випадку, документи на підставі яких визначеного розмір шкоди і факт проведення страхового відшкодування заявником. У разі якщо заявник не погодив з усіма іншими страховиками розмір шкоди, то до заяви про страхове відшкодування за шкоду, заподіяну пошкодженням транспортного засобу, обов'язково долучається звіт про оцінку або висновок автотоварознавчого дослідження.
Отже, Порядок передбачає необхідність звернення до інших страховиків із заявою про виплату страхового відшкодування, яка повинна відповідати вимогам статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно п. 5.2 Порядку розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування, від кожного з інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визначається з огляду на положення статті 540 Цивільного кодексу України (виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька боржників, визначається у рівній частці) за формулою: Ск = (Св - Сш/Кс) / (Кс-1) - Ф, де Ск - розмір страхового відшкодування (компенсації) належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування від кожного іншого страховика; Св - розмір виплаченого заявником страхового відшкодування; Кс - кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку; Сш - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку; Ф - розмір франшизи, визначений страховиком до якого заявником подана заява про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 6.1 Порядку спори між страховиками, що пов'язані із незгодою щодо визнання події страховим випадком, розміром шкоди та розміром страхових відшкодувань, вирішуються у судовому порядку.
З огляду на те, що позивач сплатив на користь ОСОБА_3 (потерпілої внаслідок спірної ДТП особи) 11 263,39 грн страхового відшкодування, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди (06.12.2022) діяло два поліси страхування цивільно-правової відповідальності власника/водія автомобіля Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_1 , в тому числі поліс відповідача, а тому він несе рівнозначну відповідальність разом із позивачем за спричинену потерпілій особі шкоду, суд дійшов висновку, що на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" покладається обов'язок із відшкодування половини вартості виплаченого позивачем страхового відшкодування, тобто 5 631,70 грн.
Пунктом 5.3 Порядку передбачено, що страховик за Внутрішнім договором страхування якого настала подія, що має ознаки страхового випадку, але проведення виплати страхового відшкодування здійснено згідно з цим Порядком іншим страховиком і розмір шкоди не перевищує загального розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на момент настання страхового випадку Внутрішніми договорами страхування, зобов'язаний здійснити страхове відшкодування такому іншому страховику протягом 15 днів з дати отримання заяви про виплату страхового відшкодування та у розмірі, визначеному відповідно до пункту 5.2 цієї статті.
Таким чином, порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначений Порядком, який встановлює відмінні строки та підстави для виплати / компенсації страховиком забезпеченого транспортного засобу частини страхового відшкодування іншому страховику цього самого забезпеченого транспортного засобу, ніж Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Матеріали справи не містять доказів надсилання Приватним акціонерним товариством - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Український страховий стандарт" листів вих. №П/378/ЦВ/22-1 від 22.12.2022 про одночасну дію полісів, вих. №33 від 14.02.2023 про прийняття рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 11 263,39 грн та вимоги №73.169 про виплату страхового відшкодування.
Однак відповідач не скористався своїм правом на спростування тверджень позивача про їх направлення.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо настання строку на виплату відповідачем половини страхового відшкодування, сплаченого позивачем потерпілій особі, суд керується тим, що в будь-якому випадку Приватне акціонерне товариство - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" не могло звернутись до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" із заявою про виплату страхового відшкодування до здійснення позивачем страхової виплати потерпілій особі.
Відтак, суд дійшов висновку, що встановлений пунктом 5.3 Порядку строк на виплату слід відраховувати від дати виплати Приватним акціонерним товариством - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" страхового відшкодування, тобто з 03.03.2023.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" повинне було виплатити Приватному акціонерному товариству - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" кошти у розмірі 5 631,70 грн до 20.03.2023 включно (згідно ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки останній день 15-денного строку припадав на вихідний день - 18.03.2023 - суботу).
Відповідачем не надано суду доказів на спростування твердження позивача, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" не здійснило відшкодування половини шкоди (в тому числі, після звернення позивача до суду із даним позовом).
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" та стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" суми страхового відшкодування у розмірі 5 631,70 грн.
Крім того, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 4 974,82 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 325,98 грн та 3% річних у розмірі 446,68 грн, нарахованих за неналежне виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" своїх грошових зобов'язань у період з 03.03.2023 по 23.10.2025.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений законодавством строк свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням вимог закону і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" не навело обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
У разі несплати страховиком страхувальнику або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (частина перша статті 992 Цивільного кодексу України).
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Установивши, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" прострочило виконання зобов'язання з виплати позивачеві страхового відшкодування, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання грошового зобов'язання із сплати половини страхового відшкодування.
Здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення пені у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з урахуванням встановленої судом дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань - 21.03.2023, та визначеної позивачем дати, до якої підлягає нарахуванню пеня - 23.10.2025, суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Український страховий стандарт" пені у розмірі 4 835,96 грн.
В іншій частині в задоволенні вимоги про стягнення пені слід відмовити, оскільки остання обрахована неправомірно через невірне визначення відповідачем дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання із виплати половини страхового відшкодування.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Тотожна правової позиції щодо правомірності застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення зобов'язання з виплати страхового відшкодування дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц та від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням встановленої судом дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань - 21.03.2023, та визначеної позивачем дати, до якої підлягають нарахуванню 3% річних та інфляційні втрати - 23.10.2025, прийшов до висновку про правомірність стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" 3% річних у розмірі 438,35 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 271,02 грн.
В іншій частині в задоволенні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити, оскільки вони обраховані неправомірно через невірне визначення відповідачем дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання із виплати половини страхового відшкодування.
За таких обставин позов Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" підлягає частковому задоволенню, а з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" підлягають стягненню страхове відшкодування у розмірі 5 631,70 грн, пеня у розмірі 4 835,96 грн, 3% річних у розмірі 438,35 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 271,02 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги.
Приватне акціонерне товариство - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" просить покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
До позовної заяви Приватне акціонерне товариство - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" долучило попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 12 000,00 грн, відшкодування яких просить покласти на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Докази на підтвердження понесення Приватним акціонерним товариством - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" судових витрат на оплату професійної правничої допомоги були долучені до позовної заяви.
Представництво інтересів Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" в межах справи №910/13318/25 здійснювалось адвокатом Горбаєнко Анною Сергіївною (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РН №1907 від 25.09.2020) на підставі ордеру серії ВК №1194918 від 23.10.2025.
Як вбачається із інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адвокат Горбаєнко Анна Сергіївна здійснює свою адвокатську діяльність у Адвокатському бюро "Анни Горбаєнко".
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу Приватним акціонерним товариством - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" було долучено до позовної заяви акт наданих послуг №73.23/169 (378/цв/22) від 16.06.2025, виставлений Адвокатським бюро "Анни Горбаєнко" рахунок №73.23/169 (378/цв/22) від 16.06.2025 на суму 12 000,00 грн та платіжну інструкцію №5496 від 23.06.2025 на суму 12 000,00 грн з призначенням платежу - оплата за надання правничої допомоги у справі за позовом до ПАТ "СК "Український страховий стандарт" згідно рахунку №73.23/169 (378/цв/22).
Хоч рахунок №73.23/169 (378/цв/22) від 16.06.2025 та акт наданих послуг №73.23/169 (378/цв/22) від 16.06.2025 і містять посилання на Договір про надання правової допомоги №73.23 від 01.01.2023, проте до матеріалів справи не долучено копії вказаного договору.
Попри наведене, у акті наданих послуг №73.23/169 (378/цв/22) від 16.06.2025, який долучено до позовної заяви, вказано, що Адвокатським бюро "Анни Горбаєнко" було передано, а Приватним акціонерним товариством - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" прийнято надані виконавцем послуги на суму 12 000,00 грн, а саме:
- дослідження правової позиції та консультування замовника щодо спірних правовідносин із відповідачем, спроби досудового врегулювання;
- підготовка позовної заяви про відшкодування шкоди в порядку суброгації на суму заборгованості у розмірі страхового відшкодування;
- здійснення обрахунку штрафних санкцій та включення їх у ціну позову;
- здійснення всіх необхідних процесуальних дій для подачі цієї позовної заяви до суду.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголошено на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.
В контексті викладеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
По-перше, Адвокатське бюро "Анни Горбаєнко" на постійній основі надає Приватному акціонерному товариству - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" правову допомогу в межах судових спорів про стягнення збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортних пригод, у сфері правовідносин страхування (справи №№ 679/1441/25, 465/4283/23, 910/157/26, 444/2397/23, 461/666/23, 461/1744/23 та ін.),
З огляду на систематичне надання безпосередньо Приватному акціонерному товариству - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" правової допомоги для стягнення шкоди, завданої в результаті ДТП, у межах правовідносин страхування, суд не вбачає жодної доцільності і необхідності у консультації позивача (який є професійним суб'єктом господарювання у сфері страхування) щодо спірних правовідносин із відповідачем.
Крім того, відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат щодо надання консультації між позивачем та адвокатським бюро щодо спірних правовідносин із відповідачем, оскільки такі послуги не стосуються безпосередньо даної судової справи.
По-друге, зважаючи на систематичне надання Адвокатським бюро "Анни Горбаєнко" послуг з представництва інтересів страхової компанії, суд не вбачає жодної доцільності і необхідності у наданні таких послуг, як дослідження правової позиції, оскільки очевидно, що адвокатському бюро відомі такі норми та практика касаційного суду у даній сфері правовідносин.
До того ж, аналіз судової практики, з'ясування фактичних обставин справи, визначення правовідносин, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, входять до складу послуги з підготовки, написання та подання позовної заяви. Тобто окреме виділення зазначених послуг спрямоване на завищення вартості послуг, що не є обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у справі №873/52/22.
По-третє, в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 судом було надано оцінку складності справи №910/13318/25 з урахуванням характеру спірних правовідносин та предмету доказування, які вказували на незначну складність даної справи, внаслідок чого було вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
При цьому, обсяг доказів у даній справі був незначним, відтак їх вивчення та аналіз, а також формування правової позиції не повинно було зайняти багато часу.
Крім того, з огляду на спірні правовідносини вбачається, що у даному спорі не здійснювались будь-які складні розрахунки суми боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат (одна сума, один період), а відтак підготовка позову не потребувала витрати значного часу адвокатом, тим більше із досвідом роботи у сфері надання професійної правничої допомоги на дату подання позову більшим ніж чотири роки.
Також поза увагою суду не залишились ті обставини, що адвокатом не було надано жодних доказів направлення листів вих. №П/378/ЦВ/22-1 від 22.12.2022 про одночасну дію полісів, вих. №33 від 14.02.2023 про прийняття рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 11 263,39 грн та вимоги №73.169 про виплату страхового відшкодування (тобто не доведено надання таких послуг як спроби досудового врегулювання), не надано деталізованої інформації із бази МТСБУ щодо полісу №ЕР/208625075, невірно визначено строк, протягом якого відповідач повинен був сплатити половину страхового відшкодування, що зумовило часткове задоволення позовних вимог.
Таким чином, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, оскільки зазначені в ньому послуги є тотожними, дублюють та охоплюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, що в підсумку свідчить про штучний та надмірний характер (стягнення таких витрат двічі за одні і ті самі послуги) правової допомоги.
Враховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Таким чином, здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд вважає обґрунтованим розмір витрат у сумі 8 000,00 грн, які підлягають розподілу у відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та необхідність покладення на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 7 869,36 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).
Керуючись статтями 13, 74, 76, 79, 129, 130, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21; ідентифікаційний код 22229921) на користь Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" (79005, Львівська обл., м. Львів, вул. Саксаганського, буд. 5; ідентифікаційний код 13809430) суму страхового відшкодування у розмірі 5 631 (п'ять тисяч шістсот тридцять одна) грн 70 коп., пеню у розмірі 4 835 (чотири тисячі вісімсот тридцять п'ять) грн 96 коп., 3% річних у розмірі 438 (чотириста тридцять вісім) грн 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 271 (одна тисяча двісті сімдесят одна) грн 02 коп., судовий збір у розмірі 2 978 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят вісім) грн 55 коп. та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 869 (сім тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн 36 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 07.04.2026.
Суддя Роман БОЙКО