Справа № 204/1919/26
Провадження № 2/204/2492/26
08 квітня 2026 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, -
04 березня 2026 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на свою користь заборгованість по нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 116 433,00 грн., компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 32 469,77 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48 662,90 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова». 17 лютого 2025 року позивач звільнилась з посади згідно зі ст. 38 КЗпПУ за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Під час перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем їй не виплачувалася заробітна плата у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої становить 116 433,00 грн. Заборгованість по заробітній платі у вищевказаному розмірі позивачу відповідачем так і не виплачена в день звільнення. Крім того, позивач має право на виплату їй компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Зазначає, що в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 32 469,77 грн. Крім того, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зазначила, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, який за розрахунками позивача за період з 18 лютого 2025 року по 18 серпня 2025 року включно, тобто за шість місяців, складає 48 662,90 грн. На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 05 березня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлений судом строк відзив від відповідача до суду не надходив.
Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.
Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Державному підприємстві «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на різних посадах, наказом № 81 вк від 17 лютого 2025 року звільнена за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, згідно зі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією її трудової книжки (а.с. 27-28).
Звернувшись до суду позивач зазначила, що відповідач не виплачував їй нараховану заробітну плату, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі та при звільненні відповідач не провів з нею розрахунок.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У частині 1 статті 116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив позивачу нараховану їй заробітну плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Разом з тим, відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Згідно з довідкою № 97/4 від 15 січня 2026 року, виданою Державним підприємством «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», вбачається, що Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати за період з травня 2021 року по лютий 2025 року включно у загальному розмірі 116 433,00 грн. (а.с. 16).
За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 116 433,00 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом - 116 433,00 грн.; період стягнення дорівнює 24 повних місяців. Отже, розмір заробітної плати, який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 116 433,00 грн. / 24 = 4 851,37 грн.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 32 469,77 грн. суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
З вищезазначеної довідки вбачається, що заборгованість з виплати заробітної плати станом на день ухвалення рішення позивачу не виплачена.
Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача як роботодавця на свою користь як працівника компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Заборгованість, яка підлягає стягненню, утворилась за період з травня 2021 року по лютий 2025 року, та на теперішній час не виплачена. Позивач просив стягнути компенсацію у розмірі 32 469,77 грн., що підтверджується відповідним розрахунком (а.с. 24-26). Суд, перевіривши розрахунок, приходить до висновку, що стягненню підлягає компенсація втрати частини заробітку в розмірі 32 469,77 грн.
У зв'язку з викладеним з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача слід стягнути суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 32 469,77 грн., а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Крім того, позивач у позовній заяві також просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 48 662,90 грн. за період з 18 лютого 2025 року по 18 серпня 2025 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що позивач дійсно має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з 18 лютого 2025 року (тобто з дня, наступного за днем звільнення) по 18 серпня 2025 року включно, тобто в межах заявлених позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою № 97/5 від 15 січня 2026 року середньоденна заробітна плата позивача становить 374,33 грн. (а.с. 17).
Кількість робочих днів за період з 18 лютого 2025 року по 18 серпня 2025 року включно складає 130 днів, а саме: лютий 2025 року - 9 днів, березень 2025 року - 21 день, квітень 2025 року - 22 дні, травень 2025 року - 22 дні, червень 2025 року - 21 день, липень 2025 року - 23 дні, серпень 2025 року - 12 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 лютого 2025 року по 18 серпня 2025 року складає 48 662,90 грн. (374,33 грн. х 130 днів = 48 662,90 грн.).
За таких обставин суд приходить до висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48 662,90 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що позивачу правничу допомогу у вказаній справі надавав адвокат Муха С.С., що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 05.12.2025 року № 374 (а.с. 18) та ордером на надання правничої допомоги від 18.02.2026 року (а.с. 20).
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
05 грудня 2025 року між позивачем як замовником та адвокатом Муха С.С. як виконавцем було підписано Акт приймання-передачі виконаних та підготовлених до виконання послуг на суму 3 500,00 грн. (а.с. 12).
Отже, суд вважає встановленим, що позивач дійсно отримав правову допомогу від адвоката Муха С.С., а тому не викликає сумнівів, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу у справі.
З урахуванням складності даної справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначена позивачем вартість та обсяг виконаної адвокатом роботи у розмірі 3 500,00 грн. є об'єктивною та розумною, та відповідає змісту та обсягу виконаної адвокатом роботи.
Враховуючи викладене, з урахуванням складності справи, виконаної адвокатом роботи, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, заявленої у справі ціни позову та значення справи для сторін, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а отже вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати задоволені на загальну суму 148 902,77 грн. (116 433,00 грн. + 32 469,77 грн. = 148 902,77 грн.) та позивач була звільнена від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 191,22 грн. (0,8 ставки судового збору від 1 489,02 грн. за подачу позовної заяви через електронний суд).
Також, оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволені на загальну суму 48 662,90 грн. за які позивачем було сплачено судовий збір, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1 064,96 грн. (0,8 ставки судового збору за подачу позовної заяву через електронний суд).
На підставі ст.ст. 115, 233 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 279, 352, 430 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, 1, ЄДРПОУ - 14308368) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 116 433,00 грн. (сто шістнадцять тисяч чотириста тридцять три гривні, 00 копійок), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 32 469,77 грн. (тридцять дві тисячі чотириста шістдесят дев'ять гривень, 77 копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48 662,90 грн. (сорок вісім тисяч шістсот шістдесят дві гривні, 90 копійок), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн. (три тисячі п'ятсот гривень, 00 копійок) та судовий збір у розмірі 1 064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні, 96 копійок).
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, 1, ЄДРПОУ - 14308368) судовий збір у розмірі 1 191,22 грн. (одна тисяча сто дев'яносто одна гривня, 22 копійки) на користь держави.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 4 851,37 грн. (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят одна гривня, 37 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Д.Л. Черкез