вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
08 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/123/26
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дастор-Ужгород», м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларітком», м. Ужгород
про скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу
За участю представників:
позивача - Митровка Я.В., адвокат, ордер серії АО №1217251 від 04.02.2026;
відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дастор-Ужгород» звернулося до Господарського суду Закарпатської з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларітком» у якому просить суд скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дія/запис №1000651070003040192 від 24.10.2025 року про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ «Ларітком» у частині зміни місцезнаходження юридичної особи.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/123/26 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2026 року.
Ухвалою від 10 лютого 2026 року суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №907/123/26 за правилами загального позовного провадження. Крім того, означеною ухвалою суд призначив підготовче засідання на 10 березня 2026 року.
За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом, ухвалою від 10.03.2026 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 08.04.2026 року. Окрім того, ухвалою від 10.03.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дастор-Ужгород» від 04.02.2026 про залучення Департаменту забезпечення надання адміністративних послуг Ужгородської міської ради до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку. Позивачем 08.04.2026 подано суду клопотання від 08.04.2026 про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.02.2026 та ухвала від 10.03.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до її розгляду по суті, які надсилалися судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача (88017, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 89) повернуті без вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ларітком» із зазначенням причини невручення «Адресат відсутній», що підтверджується поштовими конвертами про надіслання відповідачу рекомендованої кореспонденції за трек-номерами R068060540598, R068071771346 та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованих відправлень за трек-номерами R068060540598, R068071771346.
Згідно з п.п. 81, 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім'ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв'язку.
Рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Відповідно до п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.
У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відмову адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи в суді, мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, докази, які мають значення для розгляду справи по суті, а його неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані реєстрацією відповідачем без достатніх правових підстав адреси свого місцезнаходження за адресою належних позивачу об'єктів нерухомого майна чим реалізовано належні власнику об'єкта правомочності без відповідної правової підстави, як то договору оренди, користування, інше, що об'єктивно перешкоджає позивачу у здійсненні своїх прав на користування належним йому об'єктом нерухомого майна.
Зазначає, що реєстрація відповідачем свого місцезнаходження за місцезнаходженням майна позивача є порушенням права власності позивача на об'єкт нерухомості, що розміщений за спірною адресою, у зв'язку з чим просить суд скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дія/запис №1000651070003040192 від 24.10.2025 року про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ «Ларітком» у частині зміни місцезнаходження юридичної особи.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідачем не подано суду відзиву на позов за правилами ст.ст. 165, 178 ГПК України.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дастор-Ужгород» є власником земельної ділянки площею 0,525 га, кадастровий номер 2110100000:28:001:0029 та розташованих на ній об'єктів нерухомого майна: супермаркету, загальною площею 8261,4 м.кв. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 54048921101), торгових приміщень літ. а1 (площею 19,4 м.кв.), а2 (площею 60,9 м.кв.), а3 (площею 40,9 м.кв.) торгово-розважального комплексу «Дастор» (реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна № 80337321101, 81070021101, 81013321101) та складу літ. Г (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 80269321101), що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.12.2022 № 318602404, №318574329, №318582159, №318588487, №318593371, №318598053.
Усі наведені об'єкти розташовані за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 89.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що за адресою місцезнаходження належних позивачу вищенаведених об'єктів нерухомого майна зареєстровано місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларітком» шляхом внесення державним реєстратором змін до відомостей про юридичну особу від 24.10.2025 року, реєстраційна дія/запис №1000651070003040192.
Наведені обставини вбачається з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.01.2026 та незаперечені відповідачем у встановленому законом порядку.
За твердженням позивача, він як власник усього нерухомого майна за цією адресою не надавав відповідачу згоди та/або дозволу на реєстрацію місцезнаходження юридичної особи відповідача; не укладав з ним жодних правочинів; не надавав згоди іншим особам на укладення правочинів з відповідачем (зокрема договорів суборенди), посадові особи фактично за цією адресою не знаходяться і не знаходилися, жодна діяльність зазначеного товариства за цією адресою не здійснюється, відсутнє також будь-яке майно товариства за цією адресою, а відтак, у ТОВ «Ларітком» не було правових підстав для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо власного місцезнаходження за адресою 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Собранецька, буд. 89, у зв'язку з чим вказує, що реєстрація місцезнаходження ТОВ «Ларітком» як фактичного місця ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю за адресою нерухомого майна позивача та без його відома і згоди порушує права ТОВ «Дастор-Ужгород» як власника нерухомого майна.
Встановлення наявності підстав для скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційних дій/запису від 24.10.2025 року, реєстраційна дія/запис №1000651070003040192, про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ «Ларітком» у частині зміни місцезнаходження юридичної особи є предметом судового розгляду у цій справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Так, зі змісту приписів ст. 391 Цивільного кодексу України, на яку як на підставу позову посилається позивач, слідує, що позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 910/91/20 та від 29.06.2021 року у справі № 910/4426/19.
Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 року у справі № 926/3881/17.
Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських формувань», державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Подання документів для державної реєстрації за змістом статті 14 наведеного вище Закону здійснюється заявником (засновник (засновники) або уповноважена ними особа - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, в розумінні абзацу 1 пункту 8 частини першої статті 1 Закону).
Водночас статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ЄДР).
Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до ЄДР недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в ЄДР (пункт 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
У такому випадку, якщо суд встановить, що суб'єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує права чи законні інтереси позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 904/5857/1.
За встановленими у справі обставинами, позивач є власником розташованих за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 89 земельної ділянки площею 0,525 га, кадастровий номер 2110100000:28:001:0029 і розміщених на ній об'єктів нерухомого майна: супермаркету, загальною площею 8261,4 м.кв. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 54048921101), торгових приміщень літ. а1 (площею 19,4 м.кв.), а2 (площею 60,9 м.кв.), а3 (площею 40,9 м.кв.) торгово-розважального комплексу «Дастор» (реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна № 80337321101, 81070021101, 81013321101) та складу літ. Г (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 80269321101), тоді як за адресою належного позивачу майна зареєстровано також місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларітком» відповідно до внесених державним реєстратором змін до відомостей про юридичну особу відповідача від 24.10.2025 року, реєстраційна дія/запис №1000651070003040192.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, цивільне законодавство визначає усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном як спосіб захисту речових прав, який може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Характерною ознакою такого позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Пунктом 7 частини 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» закріплено принцип об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі. Відповідно до статті 10 вказаного Закону: 1) якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; 2) якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; 3) якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості; 4) відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Зареєструвавши без достатніх правових підстав адресу свого місцезнаходження за адресою нерухомості позивача, відповідач реалізує належні власнику об'єкта правомочності без відповідної правової підстави, як то договору оренди, користування, інше, що об'єктивно перешкоджає позивачу у здійсненні своїх прав на користування належним йому об'єктом нерухомого майна.
Поряд з цим, суду не надано належних та допустимих доказів наявності між позивачем і відповідачем договірних відносин, як і не надано інших доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для реєстрації місцезнаходження відповідача за адресою м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 89, як-то: права власності та/або іншого речового ТОВ «Ларітком» на нерухоме майно/його частину за зазначеною адресою та/або договору оренди, та/або будь-якого іншого правочину на підтвердження фактичного місця ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи-відповідача та здійснення управління і обліку.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що обставини реєстрації місцезнаходження відповідача за адресою нерухомого майна, яке належить позивачу на праві власності, свідчать про реалізацію відповідачем належних власнику правомочностей без відповідної правової підстави, як-то: договору оренди та/або користування нерухомим майном, що об'єктивно перешкоджає позивачу у здійсненні своїх прав як власника відповідного майна.
Судом визнаються обґрунтованими твердження позивача про те, що зазначені вище обставини створюють передумови для втручання у право власності позивача на безперешкодне та на власний розсуд користування і розпорядження своїм нерухомим майном, зокрема шляхом доступу державних правоохоронних та контролюючих органів до цього майна. До того ж таке втручання є можливим із сторони невизначеного кола третіх осіб, з якими відповідач може перебувати у договірних чи позадоговірних відносинах, і які, в силу достовірності інформації, що міститься у ЄДР, можуть обґрунтовано направляти кореспонденцію чи з'являтись особисто за зареєстрованою адресою місцезнаходження відповідача або іншим чином втручатись у здійснення позивачем свого права власності та звужувати гарантований законом обсяг його свободи у здійсненні законних прав.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» передбачено вчинення реєстраційних дій на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, зокрема щодо скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.
З урахуванням вказаних вище приписів законодавства, суд доходить до висновку, що реєстрація відповідачем свого місцезнаходження за місцезнаходженням майна позивача є порушенням правового інтересу позивача щодо реалізації усього комплексу правомочностей власника об'єкта нерухомості, що розміщений за адресою м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 89.
Таким чином, з враховуючи правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2018 у справі № 904/5857/17 та від 27.03.2019 у справі №809/3420/14, суд вважає належним та ефективним обраний позивачем спосіб захисту права власності шляхом подання негаторного позову у спосіб скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині реєстрації відомостей про місцезнаходження відповідача, а позовні вимоги у цій справі, - законними, обґрунтованими, належним чином доведеними та такими, що підлягають до задоволення судом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію/запис №1000651070003040192 від 24.10.2025 року про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларітком» (код ЄДРПОУ 44724826) у частині зміни місцезнаходження юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларітком» (код ЄДРПОУ 44724826).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларітком» (88017, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 89, код ЄДРПОУ 44724826) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дастор-Ужгород» (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 89, код ЄДРПОУ 34325992) 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 08 квітня 2026 року.
Суддя Лучко Р.М.