вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
08.04.2026м. ДніпроСправа № 904/476/26
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/476/26
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль"
до Фізичної особи-підприємець Несміян Наталії Семенівни
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємець Несміян Наталії Семенівни (далі - відповідач) про стягнення 152.692,73 грн основної заборгованості, 33,36 грн плати за абонентське обслуговування, 5.340,74 грн пені, 4.389,64 грн трьох процентів річних та 10.061,41 грн інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/476/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2026.
Ухвалою від 05.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 надсилалася відповідачу (трек-номер R067095586861) і повернулася на адресу господарського суду 25.02.2026 з відміткою пошти «за закінченням встановленого терміну зберігання», яка була проставлена у відділенні поштового зв'язку 23.02.2026.
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2026 у cправі №910/4862/21.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
При цьому, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала про відкриття провадження була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно, а саме 05.02.2026.
Так, суд встановив, що ухвала від 05.02.2026 вважається врученою відповідачу 23.02.2026 (день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення).
Відповідачу(ам) в ухвалі від 05.02.2026 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 10.03.2026.
Станом на дату винесення рішення відзив не наданий.
Водночас, від відповідача 06.04.2026 надійшло клопотання, у якому відповідач просить суд здійснити перехід від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Необхідність переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження обумовлена тим, що відповідач проти позову заперечує і зауважує, що приміщення, до якого позивачем надаються послуги з теплопостачання, є окремо розташованим, від'єднаним від мережі теплопостачання та не є місцем загального користування.
Оцінивши клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд визнав його таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч.ч. 4 - 5 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (фактично складає трохи більше 51 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в заявах, письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01.
Так, Європейський суд з прав людини вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із вищевказаних справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії, а тому обставина відсутності відкритого розгляду не є порушенням вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд створює учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №924/174/18 та від 18.02.2019 у справі №756/5081/14-ц.
До того ж, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.06.2024 у справі №909/1179/23, питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а залежить від конкретних обставин справи.
Враховуючи наведені положення ГПК України та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про відсутність виключних обставин для призначення у даній справі судового засідання з викликом сторін чи розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Таким чином наявні підстави для залишення заяви відповідача без задоволення.
При цьому суд врахував, що відповідач поштову кореспонденцію з ухвалою про відкриття не отримав у період з 09.02.2026 до 23.02.2026 (період перебування у відділенні пошти), однак про судове засідання обізнаний і правом на подачу відзиву не скористався.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Враховуючи сплив строку розгляду справи, встановленого ст. 248 ГПК України, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
Стислий виклад позиції позивача
Відповідач є власником нежитлового приміщення, яке знаходиться в багатоквартирному будинку. Вказаний багатоквартирний будинок обслуговує позивач. Об'єкт відповідача ввімкнутий від систем централізованого опалення, однак це не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі приміщення.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзиву на позов не надав. Водночас, у письмовому клопотанні від 06.04.2026 відповідач проти позову заперечив і зауважив, що приміщення, до якого позивачем надаються послуги з теплопостачання, є окремо розташованим, від'єднаним від мережі теплопостачання та не є місцем загального користування.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; постачання теплової енергії; настання строку оплати теплової енергії; наявності/відсутності повної/часткової оплати теплової енергії; наявності/відсутності заборгованості за надані послуги; правомірності/неправомірності нарахування плати за абонентське обслуговування; правомірності/неправомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.
Позивач є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 "Про надання згоди на передачу окремих об'єктів теплопостачання від Комунального підприємства "Криворіжтепломережа" до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" до ДП "Криворізька теплоцентраль" передано об'єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому (нове найменування Покровський), Інгулецькому та Саксаганському районах міста. Таким чином, з 01.10.2013 виконавцем послуги з теплопостачання та гарячого водовідведення для будинку №95 по вулиці Кропивницького у місті Кривому Розі є Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль".
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (відповідь №2525453 від 27.03.2026) вбачається, що власником нежитлового приміщення загальною площею 690,7 кв.м за адресою: вул. Кропивницького, буд. 95 у місті Кривий Ріг з 14.04.2017 є відповідач.
01.10.2021 Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії (далі - індивідуальний договір від 01.11.2021), який є публічним договором приєднання.
Цей договір встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (пункт 1 договору).
Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця (пункт 2 договору).
У пунктах 51, 52 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше, ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом 1 року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.
Відповідно до акту-припису №70 від 16.02.2004 приміщення відповідача, яке розташовано за адресою: вул. Кропивницького, буд. 95 у місті Кривий Ріг відімкнуто від систем централізованого опалення. Опалювальні прибори демонтовано, стояки з централізованого опалення ізольовані.
Подача та припинення подачі теплоносія за вищезазначеною адресою здійснювалося на виконання рішень Виконкому Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, а саме:
Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 20.09.2024 №1157 Про початок опалювального сезону 2024/2025 років (арк. 71, том 1);
Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 24.03.2025 №401 Про закінчення опалювального сезону 2024/2025 років (арк. 72, том 1).
Актом позивача від 15.11.2024 за №327 підтверджується факт подачі теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вулиця Кропивницького, 95 з 15.11.2024 (арк. 22, том 1).
Актом позивача від 27.03.2025 за №491 підтверджується факт припинення подачі теплоносія на житловий будинок за адресою вулиця Кропивницького, 95 з 27.03.2025 (арк. 23, том 1).
У період з листопада 2024 року до березня 2025 року позивач надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії для інших споживачів, що підтверджується актами надання послуг з абонентського обслуговування, а саме:
№30465 від 31.12.2024 на суму 192.381,61 грн (послуга з постачання теплової енергії для інших споживачів за грудень 2024 року);
№36197 від 28.02.2025 на суму 9.747,46 грн (послуга з постачання теплової енергії для інших споживачів за лютий 2025 року); №36197/03994 від 28.02.2025 року на суму (-2.789,01 грн) (перерахунок вартості послуги з постачання теплової енергії для інших споживачів (відповідно до Постанови КМУ від 06.02.2024 №127) за лютий 2025 року);
№41926 від 31.03.2025 на суму 1.181,80 грн (послуга з постачання теплової енергії для інших споживачів за березень 2025 року).
З урахуванням добровільної (часткової) сплати з боку відповідача та здійсненого позивачем перерахунку сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 152.692,73 грн.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача вартість плати за абонентське обслуговування за період з червня 2025 року до жовтня 2025 року, що підтверджується актами надання послуг з абонентського обслуговування, а саме:
№49169 від 30.06.2025 за червень 2025 року на суму 8,34 грн;
№50947 від 31.07.2025 за липень 2025 року на суму 8,34 грн;
№52947 від 31.08.2025 за серпень 2025 року на суму 8,34 грн;
№54829 від 30.09.2025 за вересень 2025 року на суму 8,34 грн;
№57239 від 01.10.2025 за жовтень 2025 року на суму 8,34 грн.
З урахуванням добровільних оплат з боку відповідач позивач до стягнення заявив 33,36 грн плати за абонентське обслуговування.
Оскільки повної плати за надані послуги відповідач не здійснив, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 152.692,73 грн основної заборгованості, 33,36 грн плати за абонентське обслуговування, 5.340,74 грн пені, 4.389,64 грн трьох процентів річних та 10.061,41 грн інфляційних втрат.
Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Господарський кодекс України (який діяв у спірний період); Законів України Про теплопостачання, Про державне регулювання у сфері комунальних послуг, Про природні монополії; Про ліцензування видів господарської діяльності, Постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 Про затвердження Правил користування тепловою енергією.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно положень ч. ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Пунктом 4 індивідуального договору від 01.11.2021 встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви приєднання (додаток), сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Суд встановив, що відповідач приєднався до умов Типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії, оскільки наявні докази отримання послуги та часткової її сплати.
Відповідно до пункту 5 індивідуального договору від 01.11.2021 виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання, та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.
Суд відхиляє заперечення відповідача проти позову в частині того, що приміщення до якого позивачем надаються послуги з теплопостачання є окремо розташованим, від'єднаним від мережі теплопостачання та не є місцем загального користування з огляду на таке.
Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною.
Пунктом 28 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 за №630 прямо визначено, що споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31.10.2006 №359 затверджена Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2. Методики).
Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі. При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно якої здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.
Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.
Аналогічні висновки висвітлені у постанові Верховного суду від 22.12.2020 у справі №311/3489/18 (провадження №61-22793 св 19).
Пунктом 22 індивідуального договору від 01.11.2021 встановлено, що розподіл обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, згідно з вимогами Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання здійснює виконавець.
У період з листопада 2024 року до березня 2025 року позивач надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії для інших споживачів, що підтверджується актами надання послуг з абонентського обслуговування, а саме:
№30465 від 31.12.2024 на суму 192.381,61 грн (послуга з постачання теплової енергії для інших споживачів за грудень 2024 року);
№36197 від 28.02.2025 на суму 9.747,46 грн (послуга з постачання теплової енергії для інших споживачів за лютий 2025 року); №36197/03994 від 28.02.2025 року на суму (-2.789,01 грн) (перерахунок вартості послуги з постачання теплової енергії для інших споживачів (відповідно до Постанови КМУ від 06.02.2024 №127) за лютий 2025 року);
№41926 від 31.03.2025 на суму 1.181,80 грн (послуга з постачання теплової енергії для інших споживачів за березень 2025 року).
З урахуванням добровільної (часткової) сплати з боку відповідача та здійсненого позивачем перерахунку сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 152.692,73 грн.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача вартість плати за абонентське обслуговування за період з червня 2025 року до жовтня 2025 року, що підтверджується актами надання послуг з абонентського обслуговування, а саме:
№49169 від 30.06.2025 за червень 2025 року на суму 8,34 грн;
№50947 від 31.07.2025 за липень 2025 року на суму 8,34 грн;
№52947 від 31.08.2025 за серпень 2025 року на суму 8,34 грн;
№54829 від 30.09.2025 за вересень 2025 року на суму 8,34 грн;
№57239 від 01.10.2025 за жовтень 2025 року на суму 8,34 грн.
З урахуванням добровільних оплат з боку відповідач позивач до стягнення заявив 33,36 грн плати за абонентське обслуговування.
Жоден з актів відповідачем не підписаний, проте суд визнає їх належними доказами у справі з огляду на таке.
По-перше, індивідуальний договір від 01.11.2021 не припинив своєї дії та є чинним станом на час розгляду спору. Докази зворотного матеріали справи не містять.
По-друге, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Таких висновків також дотрималася і об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 та Верховний Суд у справі №911/1981/20 від 05.10.2023.
У постанові від 22.08.2023 у cправі №910/14570/21 Верховний Суд також зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
Таким чином, передання і прийняття послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального надання послуг за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття послуг у строк, визначений договором.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг, як зі сторони замовника, так і виконавця, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам). Правові наслідки створює саме господарська операція (в даному випадку надання послуг), а не первинні документи.
Така ж правова позиція висвітлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №914/131/22.
Таким чином враховуючи реальність отриманих відповідачем послуг, суд вважає підтвердженим фактом послуги з постачання теплової енергії для інших споживачів у період з листопада 2024 року до березня 2025 року.
В пункті 30 індивідуального договору від 01.11.2021 зазначено, що споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:
плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;
плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця https://tec.dp.ua/plata-za-abonentske-obslugovuvannya/.
Згідно з пунктом 31 індивідуального договору від 01.11.2021 вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця https://tec.dp.ua/3020/.
У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті.
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачу з посиланням на рішення відповідного органу.
Пунктами 36, 37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, передбачено, що споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором.
Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.
Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.
Відповідно до пунктів 32-34 індивідуального договору від 01.11.2021 розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця.
Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Суд встановив, що рахунку на оплату спожитої послуги позивачем сформовані та направлені на адресу відповідача засобами поштового зв'язку.
Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Отже строк оплати спожитої послуги та плати за абонентське обслуговування є таким, що настав.
Доказів сплати заборгованості за послугу у розмірі 152.692,73 грн та плати за абонентське обслуговування у розмірі 33,36 грн відповідач суду не надав, вимоги позивача не заперечив.
Таким чином позовні вимоги про стягнення основної заборгованості у розмірі 152.692,73 грн та плати за абонентське обслуговування у розмірі 33,36 грн визнаються обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 45 індивідуального договору від 01.11.2021 передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01% суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
На підставі пункту 45 індивідуального договору від 01.11.2021 за порушення строків оплати позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в розмірі 5.340,74 грн за загальний період 01.01.2025 - 20.01.2026.
Суд перевірив розрахунок пені, здійснений позивачем та виявив помилки. Здійснивши власний перерахунок пені суд взяв до уваги таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково погашав заборгованість, позивач здійснював перерахунки за результатами яких заборгованість відповідача перед позивачем за грудень 2024 року становить 147.341,49 грн, за лютий 2025 року - 4.169,44 грн, за березень 2025 року - 1.181,80 грн.
Строк оплати заборгованості за грудень 2024 року є таким, що настав 31.01.2025. Правомірним періодом для розрахунку пені суд визнає період з 01.02.2025 до 31.07.2025 включно. Позивач почав розрахунок пені з 03.02.2025 і суд визнав право позивача змінити дату початку нарахування пені на більш пізнішу, ані ж могла бути.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (яка діяла до 28.08.2025, а отже у спірний період) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 визначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
Проаналізувавши зміст договору суд встановив, що його положеннями не визначено більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій.
Під час перевірки розрахунку пені суд встановив, що сторони не передбачили в індивідуальному договорі від 01.11.2021 інший строк нарахування пені, ніж встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України (яка діяла до 28.08.2025, а отже у спірний період).
Таким чином, на заборгованість за грудень 2024 року у розмірі 147.341,49 грн позивач мав право нараховувати пеню лише до 31.07.2025 включно (а не до 20.01.2026), оскільки це право припинилося саме під час дії ГК України, згідно з ч. 6 ст. 232 якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас, строк оплати заборгованості за лютий і березень 2025 року є таким, що настав 31.03.2025 та 30.04.2025 відповідно. Правомірним періодом для розрахунку пені суд визнає період з 01.04.2025 та з 01.05.2025 відповідно до 20.01.2026 з огляду на таке.
В період нарахування пені з 01.04.2025 та з 01.05.2025 відповідно по 27.08.2025 діяла норма ч. 6 ст. 232 ГК України, а з 28.08.2025 по 20.01.2026 відповідна норма ГК України втратила чинність. Водночас загальний період нарахування пені з 01.04.2025 та з 01.05.2025 відповідно до 20.01.2026 перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Визначаючись відносно застосування норми частини шостої статті 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).
З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов'язки сторін (зокрема зобов'язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності ГК України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов'язання слід застосовувати положення ч. 6 ст. 232 ГК України (схожі висновки відносно дії нормативно-правових актів у часі викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).
В даному випадку суд не вбачає підстав для застосування ч. 6 ст. 232 ГК України (яка передбачала, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), оскільки Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025 було визнано таким, що втратив чинність Господарський кодекс України з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025.
Таким чином вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково, у розмірі 2.735,46 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за загальний період прострочення з 03.02.2025 до 20.01.2026 на загальну суму 4.389,64 грн та 10.061,41 грн відповідно.
Відповідач відзиву з контррозрахунком не надав; арифметичну правильність розрахунку не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Господарський суд перевірив розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат і визнав їх арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 3.277,75 грн з урахуванням того, що 98,49 % позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця НЕСМІЯН НАТАЛІЇ СЕМЕНІВНИ ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА, будинок 1; ідентифікаційний код 00130850) 152.692,73 грн (сто п'ятдесят дві тисячі шістсот дев'яносто дві грн 73 к.) основної заборгованості, 33,36 грн (тридцять три грн 36 к.) плати за абонентське обслуговування, 2.735,46 грн (дві тисячі сімсот тридцять п'ять грн 46 к.) пені, 4.389,64 грн (чотири тисячі триста вісімдесят дев'ять грн 64 к.) трьох процентів річних, 10.061,41 грн (десять тисяч шістдесят одну грн 41 к.) інфляційних втрат, 3.277,75 грн (три тисячі двісті сімдесят сім грн 75 к.) судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 2.605,28 грн пені) відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк